Андрій Дурунда. «Літа – як листя золоте…»

384

…Пізньоосіння днина в сиротіючім лісі. Останні листочки спадають на землю… Стоїть серед тої злотоосінньої краси невисокий чоловік і тихо спостерігає за тим прощально-печальним багряно-пурпуровим танцем… І думається-згадується йому десь вичитане, що життя розвіює літа, як вітер  – листя золоте. Але вони минають безслідно для тих, хто в них не залишає сліду.

Не таким виявилося життя у нього, Миколи Зимомрі, який цієї осені зустрів 75-річчя. Щедротний ужинок за плечима: відомий літературознавець, педагог вищої школи, доктор філологічних наук, професор, прозаїк, перекладач, критик…

Майбутній учений прийшов у світ 30 листопада 1946 року в селі Голятин Закарпатської області у родині селян. У сім’ї їх було п’ять братів, як пальців на руці. Три з них уже за Межею…

Після закінчення Голятинської середньої школи навчався в Ужгородському державному – нині національному – університеті (1962-1967) та в аспірантурі Берлінського університету ім. Гумбольдта (1969-1972), докторантурі Московського Інституту світової літератури АН (1979-1982).

Від 1967 р. працював у місті над Ужем: завідувачем кафедри німецької філології, кафедри іноземних мов УжДУ, професором Закарпатського інституту післядипломної освіти.

Курси лекцій з теорії та практики перекладу читав як у вузах України (Ужгород, Івано-Франківськ, Тернопіль, Одеса, Кіровоград, Ізмаїл, Дрогобич), так і за її межами (Польща, Німеччина, Болгарія, Угорщина). Про визнання заслуг педагога свідчить те, що йому присвоєно звання Почесний доктор Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Володимира Винниченка, Ужгородського національного університету, Почесний професор  Ізмаїлського державного гуманітарного університету, Балтійської вищої гуманістичної школи (Польща).

Перу трудолюбивого, як і всі верховинці, науковця належать  численні праці: «Сприйняття творчості Тараса Шевченка» (Берлін, 1976), «Художній переклад і рецепція в контексті взаємодії літератур» (Ужгород, 1981), «Августин Волошин» (1994; 1995), «Німеччина та Україна: у нарисах взаємодії культур» (1999), «Животворна змагальність освіти» (2000), «Благодать та її джерела» (2002), «Опанування літературного досвіду» (2003), «Відлуння» (2014; співавтори І.Зимомря, Р. Жовтані), «Радіопубліцистика: дискурс тексту» (2015; співавтори Й. Фиштик, М. Ткачук), «Контекст традицій та новаторства: творчий доробок Миколи Ткачука» (2015), «Причинки для німецько-українського діалогу» (2020; співавтори Й. Фиштик, В. Юрош) та ін.

Упорядкував та видав твори Ольги Рішаві («Голуба мандрівка», 1979), «Рокам подвоєно ціну» (1996), Ю.Боршоша-Кум’ятського («Молитви серця», 1995), О.Фельбаби-Косач («Коли цвітуть троянди», 1998), М.Слабака («Малинове коло», 2000), І.Трача («До тебе, Україно, піснею прийду», 2000), Д.Павличка («Наперсток», 2000), П.Головчука («Корінням з України», 2000), Г.Зимомрі («Верховинські співанки», 2001), А.Трембач («Вервиця», 2002), О.Петик («Лемківські пороги», 2002), Я.Гудемчука («Різноцвіття», 2003), Я.Грицковяна («Осередки української долі», 2005), а також німецького письменника Вільгельма Магера («Щирі вістки додому», 2005) та ювілейні збірники О. Астаф’єва, М. Мушинки, І. Добрянського, В. Задорожного, І. Мегели, Й. Фиштика, Ю. Гуци-Венеліна, Я. Грицковяна, В. Маринця, Н. Науменко, А. Вірського та ін.

З письменницького доробку опубліковані збірки художньо-документальних нарисів, оповідань і  новел, у т. ч.:   «Джерела вічної краси» (1996), «Долі в людях» (2006), «Час і життя» (2012), «Дзвін для ангелів» (2014), «Промінці студеного сонця» (2015), «Образки Срібної землі» (2016), «Синя веселка» ( 2017), «Візерунок життєвих стежин» (2018), повість «Політ життєвої мрії» (2018), «Розвіяний простір» (2020), художній нарис «Верховини Голятинського плугатаря» (2020).

Переклав збірки поезій «Київ у травні» (2001); «Княгиня Європи» (2010) Дмитра Павличка – німецькою мовою, польськомовні твори «Гармонія псалму» (2003) Олександри Шевелло, німецькомовні розділи «Історії карпатських русинів» Михайла Лучкая (2004) – українською мовою, а також польськомовну працю Івана Павла ІІ «Встаньте, ходімо!» (2005; співавтор – І.Зимомря).

Деякі художні твори перекладені різними мовами, зокрема, англійською, болгарською, російською, угорською, словацькою, хорватською; видані книжковими виданнями  збірки польською “Пороги у вулику», 2019; 2020; переклади Тадея Карабовича, Яна Гжесяка) та німецькою «Зелене відлуння», 2020; переклади Яни Грицай, Ірини Качанюк-Спєх).

Окреме місце в зацікавленнях Миколи Зимомрі – спадщина уродженців Закарпаття різних епох. Тут його вагоме слово про Ю. Гуцу-Венеліна, І. Орлая, М. Балудянського, В. Кукольника, А. Волошина, В. Кохана, В. Густі, В. Ігната, І. Маргітича, В. Марка, І. Хланту, А. Дурунду, О. Рішаві, С. Панька, О. Тимофієву, П. Федаку, Ю. Шипа.

Микола Зимомря – один із засновників і упорядників шеститомної серії «Україна – Польща» (2000-2006) та   альманаху «Франкова нива» в семи томах (2016-2020). Член Національної спілки журналістів України (1982) та член Національної спілки письменників України (2008),  заслужений  діяч науки і техніки України (2017). Лауреат премій імені Б. Лепкого, І. Кошелівця, О. Грицая, Зореслава, а також В. Магера (Німеччина). Відзначений також Золотою медаллю Полонійної академії в Ченстохові (Польща) та медаллю Івана Франка Національної академії педагогічних наук України.

Ми зумисне зробили спробу бодай – бібліографічними позиціями – окреслити вагомий дослідницький доробок ювіляра. Якнайкрасномовніше про зроблене цим працьовитим чоловіком свідчить 500-сторінковий «Біобібліографічний покажчик», що днями вийшов у світ і в якому означені понад дві тисячі опублікованих праць ученого з 1959 по 2021 роки.

Ранньовесняної пори цьогоріч доля жорстко випробувала ювіляра: у засвіти пішла його найстарша донька, кандидат педагогічних наук Олена Юрош, не доживши буквально місяць до свого 50-ліття. Микола Іванович і вся родина у невимовній журбі стояли біля труни у церкві Ужгородської греко-католицької семінарії. Єпископ Ніл, який проводив обряд прощання, сотні людей не могли стримати сліз… А живих квітів біля труни було стільки, що я ніде більше не бачив такої кількості сумного багатобарвного квіття…

А через кілька днів Микола Зимомря подарував мені свою щойно видану книгу «Зелене відлуння» («Гайделберг-Цюріх-Київ, 2021), в якій уміщено коротку прозу автора. Днями стало відомо, що ця збірка відзначена премією імені Пантелеймона Куліша за 2021 рік, з  чим сердечно вітаємо автора.

– Якби знав, що так станеться – присвятив би це видання донечці своїй,  Оленці дорогій, – зізнався мені зі сльозами, коли вертався з її могили у день сороковин…

Але життя йде. І він іде по ньому – з болями і печалями, радощами і тривогами свого роду, нашого буремного віку і нашого неспокійного часу.

Микола Зимомря – у благословенній дорозі. Тож щиро бажаємо колезі й невтомному наставнику молоді доброго здоров’я, подальшої плідної праці на благо рідного народу та Української держави!

Андрій Дурунда,

член Національної спілки письменників України

м. Ужгород

Титульне фото: Микола Зимомря і Дмитро Павличко

 

 

“Українська літературна газета”, ч. 24 (316), 3.12.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.