Андрій Демиденко: «Свобода – моя група крові»

421

 
 
Василь ФОЛЬВАРОЧНИЙ,
заслужений діяч мистецтв України,
радник голови НСПУ
 
В останні роки снаряди, випущені по дітях Другої світової війни, лягають все ближче і ближче до життєвих окопів моїх ровесників, іменованих шістдесятниками. На багатьох їхніх творчих вечорах доводилося бути ведучим, а згодом проводжати їх із Будинку письменників на Небеса та вести біля їхніх домовин траурні мітинги.
Найбільшою втратою цього року, не тільки моєю особистою, а й всієї України, був відхід у вічність видатної, легендарної особистості, великого Українця, Патріарха української пісні, неперевершеного Маестро співу Дмитра Гнатюка. З Дмитром Михайловичем особливо зблизилися після його переїзду з Буковини до Києва, де прожив три десятиліття, де мене, уродженця Волині, обрали заступником голови столичного Буковинського земляцтва.
Готуючи до дев’яностоліття Дмитра Михайловича свій роман-хроніку «На висотах орлиного лету», звернувся до багатьох його іменитих колег та друзів – надати спогади, роздуми про Маестро.
Серед перших, хто відгукнувся, був Андрій Демиденко. Їх єднала не лише довголітня дружба поета та виконавця пісень, а передусім суголосність душ, співзвуччя сердець. Після оприлюднення в моїй книзі прекрасних спогадів А. Демиденка він значно переосмислив і розширив їх до солідного художньо-документального творчого портрета очима поета й друга в самобутніх поезіях та новелах, видрукуваних окремою ошатною книгою. «Український богоголос» (цією назвою автор привніс в українську літературу нове, красиве і ємке слово) –  ще за життя Дмитра Михайловича і до своєї офіційної презентації ця книга  вже мала своїх фанатів. А особливо, коли «Український богоголос» буквально зірвав український радіоефір після створення з нього моноспектаклю в авторському виконанні поета: радіоверсія не полишала байдужим нікого, слухачі постійно вимагають її повторів.
Ось що згадує Герой України, голова Національної всеукраїнської музичної спілки, лауреат національної премії ім. Т. Шевченка, художній керівник та головний диригент знаменитої капели «Думка», академік, професор Євген Савчук: «Сторінки цієї книги Андрія Демиденка я випадково почув по радіоприймачу, їдучи в автомобілі. Вони настільки вразили і по доброму приголомшили мене, що я забув про все: зупинив авто і заворожено слухав, слухав… Мені відкрився новий Дмитро Гнатюк! Я внутрішньо чую їх і понині. Такі здобутки мають звучати і вранці, і ввечері щоднини».
Зараз свою виставу за книгою готує канадійське радіо.
Саме завдяки Гнатюку і ми зблизилися, подружили. Я зустрів нового надійного товариша, теплого, світлого, з відкритою душею до людей, що пройшов випробування всенародним визнанням і славою та залишився відкритим, щирим, із раненим серцем.
Запланований нами творчий вечір А. Демиденка в Будинку письменників відклався на півроку. Через траур за старшим побратимом Андрій відмовився від гучного святкування в Палаці «Україна» свого ювілею та свого 40-річчя в робітні слова. Погожого осінньо-вересневого вечора довгоочікувана потужна творча реприза Андрія Демиденка відбулася з великим успіхом у Мармуровій залі Будинку письменників НСПУ.
Високий митець, який більше десятка разів вшановувався аншлагами переповненої зали Палацу «Україна», на які приходять посли, дипломати, міністри, народні депутати, а часто і президенти України, на якого свідомо прилітають з близького й далекого зарубіжжя, чиї творчі сповіді скликають до себе прихильників з усієї України, цього разу вирішив провести свій ювілейний творчий вечір у Спілці письменників, а заразом і презентацією своїх двох нових книг, одна з яких «Український богоголос». Щоб колеги і друзі, як він наголосив, відчули на цьому вечорі Дмитра Гнатюка, багатолітнє побратимство з яким надихало й мобілізувало на яскраві творчі звершення. До речі, Д. Гнатюк віддарував один примірник прочитаного ним «Українського богоголосу» його автору з таким написом: «Андрійку! Спасибі за нашу дружбу, за цю геніальну, повну таланту і мудрості книгу! Спасибі за свято!!! Твій Дмитро. 04.10.2015р.»
Мармурова зала письменницького дому пам’ятає голоси, зберегла енергетику видатних незабутніх письменників Андрія Малишка, Олеся Гончара, Миколи Вінграновського, Михайла Стельмаха, Павла Глазового.
І їхні голоси знову зазвучали на цьому творчому вечері вже як шанувальників благодатного таланту Андрія Демиденка упереміж із виступами сьогодні сущих знакових постатей героїв України, Шевченківських лауреатів Івана Драча та Анатолія Паламаренка, Шевченківських лауреатів академіка Миколи Жулинського та Петра Перебийноса, голови Національної спілки письменників України Михайла Сидоржевського, голови Національної спілки театральних діячів України, уславленої народної артистки України Раїси Недашківської, яка прочитала вірші поета, заступника голови Національної всеукраїнської музичної спілки, ректора Київської Національної музичної академії імені П.Чайковського, академіка, професора, доктора мистецтвознавства, народного артиста України Володимира Рожка, проректора Київського Національного університету імені Т.Шевченка В’ячеслава Шамрая, відомого вченого, представника Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова, академіка, професора, доктора педагогічних наук, поета Віктора Синьова, відомого літературознавця, громадського діяча, професора, доктора філологічних наук, почесного директора Інституту українознавства, письменника Петра Кононенка, який назвав Андрія Демиденка реформатором української художньої свідомості.
На вечорі було зачитано послання від Президента Національної академії педагогічних наук України, академіка, доктора філософських наук Василя Кременя, в якому, зокрема, говориться: «Шановний Андрію Петровичу! Ви осяяні Божим талантом! Ваші поезії – то слова істинного філософа, істинного поета. А слова справжнього поета – завжди пророчі та сучасні».
А ще не маю права не зацитувати кілька слів ювіляру від його Альма-Матер: «Дорогий Андрію Петровичу! Від імені Київського Національного університету імені Тараса Шевченка і від себе особисто вітаю Вас, видатного поета, який славить Україну на весь світ, із 40-річчям творчої діяльності. Багатотисячний колектив Університету пишається своїм видатним випускником. Ректор університету, Герой України, академік Леонід Губерський».
Високі епітети й найсердечніше побажання також висловили під портретами Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки колеги-поети, народні артисти України Григорій Булах і Віктор Женченко та знаковий актор із легендарного фільму Леоніда Бикова «У бій ідуть тільки старики», народний артист України Володимир Талашко, відома поетеса Валентина Козак, відомий вчений, літературознавець, Шевченківський лауреат, професор, доктор філологічних наук Михайло Наєнко. Відповідальний секретар Національної спілки письменників України, відома поетеса і прозаїк Тетяна Пишнюк привітала Маестро ліричним віршем.
Зазвучало сонцечоле «Многая літа». А я знову гортаю сигнальний примірник нової дивовижної за змістом і оформленням книги вибраних поезій Андрія Демиденка  «Свобода – моя група крові», частину з яких було репрезентовано на цьому вечорі. Радію, що книга присвячена світлій пам’яті матусі Надії Миколаївни та батька Петра Якимовича Демиденків.
У новій книзі «Свобода – моя група крові» є висловлювання видатних постатей про поета.
Андрій Петрович вагався, радячись зі мною, чи варто їх розміщувати в книзі, і я наполіг, щоб вони були включені – як дяка тим, на кого рівнявся, хто надихав, хто допомагав добрим словом, підтримував, захищав від агресивних заздрісних посередностей, які не тільки пліткували, а й жалили не раз отрутою друкованих пасквілів, сподіваючись якщо не знищити, то зупинити, збити в польоті напрочуд талановитого поета, який стрімко набирав висоту.
Подібні випробувані постріли робились і по Григору Тютюннику та Віктору Близнецю, і вони досягали цілі.
Ранили і його дуже боляче. Але він ніскільки не зрадив собі, своєму покликанню, совісті й честі людини й митця, вистояв, переміг, пішов набагато далі тих каліфів на час, поодиноких літературних генералів і полковників, яких сьогодні мало хто згадує, а він – на вершинах слави.
Його поетична, пісенна творчість удосконалюється і могутнішає, збагачує духовні скарби рідного народу усвідомленням власної і національної гідності. Ще десять років тому його визнано кращим митцем України. Про нього знято вітчизняні й зарубіжні кіно- й телефільми. Авторські вечори Андрія Демиденка улюблені усім народом і б’ють на телебаченні навіть рейтинги інформаційних програм, це зразок високого мистецтва, духовності і європейської культури.
Він є автором перекладів книги «Пісні народів світу», які співає Народний хор імені Григорія Верьовки, автором всесвітнього фестивалю українського фольклору «Берегиня».
Вражає поліфонізм його таланту, невгамовність і працелюбство. За що б не взявся – сягає досконалості!
Немає на нашій рідній Україні такої оселі, де б не знали, не захоплювалися його творчістю. Ні на кого не схожий талант поета вмістив у собі, зокрема, цілу пісенну епоху України. Його живильне слово дарує натхнення видатним композиторам, співакам, акторам, уславленим художнім колективам не лише України, а й близького та далекого зарубіжжя.
Поезія Андрія Демиденка дуже вражає, налаштовує душу – це про кожного з нас, це щемлива правда про наше життя і долю. Насправді щось вражаюче: рядки з його віршів та пісень можна часто бачити на плакатах пікетувальників – така в них концентрація думки, образності й філософської глибини.
Пісні на поезії Андрія Демиденка – а їх на сьогодні понад 800 – звучать у більш як 30 країнах і перекладені багатьма мовами. Ціле гроно з них здобули всенародну любов й визнання, зокрема: «Душі криниця», «Місячне колесо», «Звучи, рідна мово!», «Моє рідне село», «Дай, Боже, радості!», «Батьківський поріг», «Золотиста осінь», «І люблю, і сміюсь, і печалюсь», «Скажу вам, дочки і сини», «Жіноча доля», «Гуцулка-гуцулянка», «Хрустальные цепи», і, звичайно ж, знаменита «Україночка», яка стала неофіційним гімном нашої держави. Авторські вечори Андрія Демиденка з великим успіхом проходили в Англії, США, Канаді, Австралії, Польщі, Болгарії, Німеччині, Росії.
На творчому вечері всі були глибоко подивовані, що такий Майстер Слова, який є правофланговим, у  робітні Слова більше сорока літ, досі не запрошений до Національної спілки письменників України. Це один епізод із його творчої долі. Оскільки він вихором увірвався як у поезію, так і в царину пісні, на сценічні естрадні підмостки, благодатно заполонював своїми мудрими і образними творіннями радіоефір і телеканали, деякі так звані чиновні метри від мистецтва не могли йому простити цього. Люто заздрячи його популярності, як і його ровеснику й побратиму Володимиру Івасюку. Доводили до депресії геніального Івасюка, вкорочуючи йому віку. Заспокоїлися, коли митець пішов у вічність. Ті, що шельмували, першими почали писати, наскільки були близькими з ним. Те ж готували й для Демиденка. Та не спрацювало.
Ставши на шлях національного відродження, нова Україна підтримала, нарешті, порив живого озонистого таланту на державному рівні. Так на честь першої річниці незалежності України 18 січня 1993 року  з’являється Спільна Постанова Міністерства культури України, Державної телерадіомовної компанії України, Міністерства у справах молоді та спорту України про сприяння у проведенні авторських вечорів поета Андрія Демиденка в Палаці культури «Україна». Її підписали високі й авторитетні державні діячі – міністр культури Іван Дзюба, президент Державної телерадіокомпанії Микола Охмакевич, міністр у справах молоді та спорту Валерій Борзов.
Демиденко, будучи талановитим, не шукав прихистку слави у тіні великих. Великі самі помічали й відзначали його хвилюючий домінантний талант і першими подавали руку, благословляючи на тернисту стезю творчості, підставляючи плече, подаючи дружню правицю, допомагаючи долати труднощі у той час, коли заздрісні посередності цькували, шельмували, намагалися розтоптати, а він мужнів, гранословився, гартувався і головне – ніколи не озлоблювався, не опускався до помсти, був вище усіляких інтриг. Тільки переживав не так за себе, як за рідних, до яких докочувалося іноді відлуння жорстоких соборувань злоконкурентного мистецького світу.
А скільки великих, видатних, знаменитих композиторів не лише України окрилюються натхненням від поезії Андрія Демиденка! Всі вони неповторні й різні, але всіх їх об’єднував і об’єднує великий талант Поета. Серед них – Станіслав Людкевич, Євген Станкович, Платон Майборода, Володимир Івасюк, Олександр Білаш, Ігор Шамо, Мирослав Скорик, Іван Карабиць, Микола Мозговий, Аркадій Філіпенко, Микола Дремлюга, Леся Дичко, Анатолій Пашкевич, Климентій Домінчен, Віталій Кирейко, Геннадій Татарченко, Олександр Злотник, Олександр Морозов, Давид Тухманов, Ігор Лученок, Євген Дога, Володимир Мигуля, Едуард Ханок, Володимир Мулявін та інші.
А імена співаків!: Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Кочерга, Юрій Гуляєв, Микола Кондратюк, Софія Ротару, Юрій Богатиков, Ніна Матвієнко, Анатолій Мокренко, Діана Петриненко, Раїса Кириченко, Анні Вескі, Костянтин Огнєвий, Іво Бобул, Павло Мрежук, Іван Попович, Лілія Сандулеса, Віктор Павлик, Алла Кудлай, Тетяна Пискарьова та інші.
До моїх рук потрапив альманах «Протуберанці слова» – творів вихованців літературної студії Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, випущений до двадцятиріччя незалежності України.
Сьогодні знана і шанована літстудія на порозі свого семидесятиліття.
Із вступної статті до розкішної книги-альманаху ректора університету, професора, президента Асоціації ректорів педагогічних університетів Європи, академіка Віктора Андрущенка, довідуємось, що драгомановці пишаються тим, що зі стін їхнього найбільшого в Україні флагманського педагогічного ВУЗу вийшли у великий творчий світ понад 40 відомих українських письменників. Серед них ціла когорта незабутніх літературних імен – Андрій Малишко, Тодось Осьмачка, Олександр Корнійчук, Юрій Збанацький, Павло Глазовий, Любов Забашта, Федір Маківчук, Микола Нагнибіда, Микола Олійник, Марія Познанська, Марія Пригара та багато інших поетів і прозаїків. А скільки визначних літературознавців забрунькувалося тут! Разом із своєю довоєнною попередницею всіх їх у своєму ковчезі плекала університетська літературна студія «Протуберанці слова», діяльність якої заново розпочалася вже мирного 1946 року.
Першим її керівником був тодішній декан літературного факультету Київського педагогічного інституту, прославлений у минулому партизанський командир, відомий письменник Юрій Збанацький. Юрій Олефірович умів настроїти, підбадьорити літераторів-початківців, допомагав їм «розкрутитися».
Невтомним координатором і рекламістом молодих був Павло Глазовий, біля якого гуртувалися ентузіасти веселого цеху.
Скільки хвиль творчого адреналіну за ці 70 літ влилося в серця студійців від зворушливих зустрічей із Олесем Гончарем, Юрієм Смоличем, Павлом Загребельним, Василем Земляком, Григором Тютюнником, Андрієм Малишком, Миколою Вінграновським, Іваном Драчем, Борисом Олійником, Миколою Жулинським, Павлом Мовчаном, Юрієм Мушкетиком, Петром Перебийносом. І цей ряд можна продовжувати. Це були справжні майстер-класи від класиків.
Упродовж останніх двадцяти років –  продовжує ректор, – роботою університетської літературної студії «Протуберанці слова» керує видатний український поет, народний артист України, Майстер слова, професор, академік Андрій Демиденко.
З ім’ям цієї видатної особистості пов’язаний новий злет літературно-поетичної творчості, до того ж не тільки в університеті, але й у широкому мистецькому просторі. Його віршами захоплюються, їх читають, передають із вуст в уста. Пісні, написані на його поезії, звучать у кожному українському домі, у кожній родині. І це закономірно. Адже Демиденко – поет народний, близький до кожної людини, сердечний і духовний. Його поезія має глибокий філософський зміст. В її центрі – особистість людини.
А ще Андрій Демиденко вміє працювати з молодими талантами, студентами, літстудійцями. Його обличчя, як і душа, відкриті для молоді. І молодь це відчуває. Вона тягнеться до поета, передає на його компетентний розгляд  свій перший твір. Я неодноразово бачив, з яким трепетом маститий поет вчитується у твір початківця. Які красиві і разом з тим справедливі слова знаходить він для його оцінки. У цьому – весь Демиденко: талановитий, відкритий, доступний та цікавий.
У своїй статті до альманаху керівник літстудії мовить: «Я від усієї душі тішуся тим, що практично кожен із літстудійців по-справжньому полюбив мистецтво слова, достатньо пізнав його обрії і таїну, очистився від літературних догм, увійшов у йог храм, гостро показав самостійне відчуття часу.
А ще вони навчилися, не приголомшуючись іменами, на рівних вести «розбори польотів» із тими, кого запрошують до своєї студії в гості – пригадую, як неодноразово перед ними «пітніли» наші літературні авторитети. Й не лишень вони. За ці роки більше десятка літстудійців стали членами Спілки письменників.
Радію, що студійці сповнені свободи і незалежності думок. Ніхто не притягував їх за вуха до тем патріотизму чи творів громадянського звучання – це особистий вибір кожного.
Жаль тільки, що все менше слухаємо поетів, класичну музику, –  людство добровільно дистанціюється від мудрості, мрій, милосердя та благородства, поволі скочуючись у провалля безпам’ятства й роботів,  – бідкається поет і додає – а ще до болю жаль, що все менше стає поетів.
Дерева дають кисень легеням. Поети – серцю! Чуйте це, люди!»
 

№23 (185) 25 листопада 2016

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!