Російське суспільство поки що не змогло зупинити Путіна, як і німецьке суспільство не змогло зупинити Гітлера. І тому це малоприємне завдання падає на плечі Заходу — як і 1939 року. Про це пише у своїй статті відомий шведський економіст і дипломат Андерс Аслунд, переклад якої публікує nv.ua.
Нижче – окремі тези із цієї статті.
Війна президента Росії Володимира Путіна проти України виявилася неймовірною (і неймовірно жорстокою) дурістю. Його помилка настільки колосальна, що, можливо, він перетворив тепер Росію на недієздатну державу. Згідно з визначенням Оксфордського словника, це держава, де «політична та економічна система настільки ослаблена, що уряд втрачає над нею контроль».
Це визначення вже прийнятне до опису поточної ситуації в Росії, і очікується, що війна й надалі послаблюватиме владу Кремля. Путін ось-ось зазнає воєнної поразки від України, і цей розгром стане сигналом, що Росія вже навіть не «регіональна держава», як її колись зневажливо назвав президент США Барак Обама. За даними українців, вони розгромили вже 50 зі 120 російських батальйонних тактичних груп, відряджених до України; а всього у РФ лише 170 таких груп.
Україна зобов’язана своїми успіхами у відтісненні атаки звичайних збройних сил Росії не лише героїзму та навичкам своїх солдатів, а й тотальній корупції путінського режиму. Багато років російська армія достеменно прогнивала зсередини.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Цей провал особливо впадає у вічі, тому що Путін створив державу, яка існує тільки для війни — як стародавня Спарта. Найвищими моментами його 22-річного існування стали: п’ятиденна війна з крихітною Грузією у серпні 2008 року та анексія Криму у березні 2014 року. Проте напад на Україну, що зазнав цілковитого провалу, поклав край цієї ілюзії. Це зовсім не та маленька і швидка війна, на яку розраховував Путін. Він опинився перед чимось схожим на катастрофічну російсько-японську війну 1904−1905 років, у якій Росія зазнала поразки, що призвело до революції.
Путін уже не може керувати Росією у якомусь традиційному сенсі. Після 2003 року він систематично послаблював усі державні інституції (ліквідуючи демократичні процедури, стримування і противаги, верховенство закону), а на їх місці створив авторитарну клептократію. Він та його вузька еліта «друзів» займаються крадіжками в епічних масштабах, нічого не роблячи для російських громадян. Вся ця крихка будівля тепер повністю залежить від посилення репресій.
Після 2012 року Путін перестав демонструвати певний інтерес до економічного розвитку Росії. Відтоді як у 2014 році проти Росії було запроваджено західні санкції у відповідь на анексію Криму, економіка не зростає, а рівень життя в країні знизився на 10%, що призвело до масової бідності. Однак Путіна все це абсолютно не бентежить, тому що він живе у герметично запакованій камері брехні та пропаганди.
Як пише історик Тімоті Снайдер, Путін — це протофашист, який створив поверхову націоналістичну ідеологію, щоб виправдати збереження свого контролю над владою. Путінізм зводиться до твердження того, що Росія є великою країною, і до спроби довести це шляхом збройних перемог над меншими країнами.
У 2007 році перший посткомуністичний прем’єр-міністр Росії (і мій давній приятель) Єгор Гайдар опублікував книгу Загибель імперії: Уроки для сучасної Росії. У ній він застерігав росіян від постімперського синдрому, проявом якого зараз став Путін. Цей шлях міг призвести лише до краху. І він призвів.
Російське суспільство поки що не змогло зупинити Путіна, як і німецьке суспільство не змогло зупинити Гітлера. І тому це неприємне завдання падає на плечі Заходу — як і 1939 року. Сьогодні Захід має ставитися до Путіна та його режиму так само, як Вінстон Черчілль ставився до Гітлера: не вдавайтеся до розмов із ним, просто знищіть його. Лідери, подібні до Путіна, що зайшли у глухий кут, дуже фанатичні і відчайдушні, щоб стати надійними партнерами на переговорах.
Певна річ, зараз, коли Путін знищив третину російської армії, його єдиним аргументом залишається ядерна зброя. Але Захід теж має ядерні бомби, і тоді треба просто пояснити Путіну і тим, хто може «натиснути кнопку», що будь-яке застосування ядерної зброї спровокує повномасштабну відплату. Жорстка риторика спрацювала з Микитою Хрущовим під час Карибської кризи, і вона спрацює й зараз, бо це єдина мова, яку розуміє Путін. Політика Заходу має полягати у наданні допомоги жителям РФ, аби зробити реальністю мудрі слова президента Джо Байдена: «Заради всього святого, ця людина не може бути при владі».