“Українська літературна газета”, ч. 5 (373), травень 2025
Іще на 2-му курсі філологів починають спеціалізувати: одних навертають більше до літератури, інших – до мови. Далі це розмежування закріплюється в написанні курсових і дипломних робіт, а ще далі – дисертацій. Коли ти, наприклад, за дипломом літературознавець, як-от і я, то вже до мовознавства тобі ніби й зась. Але ж грецьке фільо означає друг, а переносно й люблю, логос – слово, отже філолог – це любислів або словолюб. От і кортить часом, як то кажуть, сунути свого носа до чужого проса. Але ж воно росте на спільному полі. А ще так буває, що якісь нібито непорушні для одних фахівців правила чи канони не здаються аж такими безперечними для тих, що належать до иншої ділянки поля філології.
Я щойно написав «тих, що належать…». А тепер услухайтесь, як неприродно звучить «тих, хто…». Це ж неможливо вимовити без павзи. А тимчасом саме таку немилозвучну, неприродну сполуку вважають у мовознавстві нормою. І вона вже вгніздилася в літературну, медійну та навіть розмовну практику. Приклади – на кожному кроці. Ось тільки деякі.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Із мистецької прози (від кальки «художня проза» відмовляюсь, бо література – це мистецтво слова): «…світлофори довго червоніли, мов на зло всім тим {множина}, хто нервово поглядав {однина} на свої годинники» {множина}.
Із публіцистики: «Забирати з постель у радянські часи могли КДБ або міліція тих {множина}, хто наївно, як дитина, боровся {однина} з системою».
Із поезії: «Ми помстимося тим {множина}, хто {однина} тебе вбили» {множина}. Де логіка? Не тільки формальна, не лише суто мовна, а й мистецька, логіка розвитку образу.
А мистецька література, образна мова – це вже й моє «просо», тому перепрошую, але мушу стверджувати, що конструкції типу той, хто, ті, хто, тих, хто та подібні – це кальковані, штучно насаджені утворення, якими витіснено наші питомі звороти той, що, ті що, тих, що та інші. Сталося це внаслідок давно запущеного механізму «зближення мов». Було навіть вигадано «обґрунтування» такої «системи», згідно з якою (а не згідно якої) до людей і взагалі до живих істот потрібно застосовувати тільки сполучник «хто», а не «що». І це слушне правило. Стосовно людей, але не тих мовних конструкцій, про які йдеться.
Що ж до нелогічного поєднання множини й однини є й інше нібито мовознавче обґрунтування: мовляв, займенник «хто» – питальний, а на питання хто? відповідають слова на позначення істот як в однині (хто? – Оксен), так і в множині (хто? – люди). Відповідь: у наведених прикладах, займенник хто – не питальний, а відносний. Бо відносні займенники – ті ж таки, що й питальні (хто, що, який, чий, котрий, скільки), але вживають їх не для запитань, а у функції сполучних слів – для зв’язку частин складного речення.
Згадаймо з пісні «Ой на горі та й женці жнуть» – «Гей, хто в лісі, озовися?». Мовляв, озовися, хто там є? Тобто підходило б навіть озовіться, у множині, бо тут займенник хто таки питальний. А ми ж, повторюю, – про відносні.
Трохи прикладів із класики. Згадаймо в Лесі Українки: «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве». Тут можна заперечити: то не люди, а мітичні (міфічні) істоти, і ці звороти вжиті у функції своєрідних табу, як «той, що не проти ночі згадувати», «той, що за плечем». Гаразд, а хто-що тоді оцей Шевченків персонаж: «Це той первий, що розпинав / Нашу Україну…»? Мається на увазі напис «Первому – Вторая». Ну звичайно, це не про людей, а про нелюдів, скаже хтось. Тоді ось іще один геніальний вірш, гіркий підсумок Богдана Ігоря Антонича, майже цілком побудований на конструкціях той, що:
ЗАКІНЧУЮЧИ
Хто ж потребує слів твоїх?
Чи той, що важить хліб і сіль,
чи той, що відсотки рахує,
чи той, що у безсонну ніч
бунтарські зазиви друкує,
чи той, кого гарячка палить
і з голоду запеклий вже,
чи той, що чорні тюрми валить,
чи той, що тюрми береже?
У цьому синтаксичному періоді, що закінчується знаком питання, сполучники все таки (а не «тим не менш») відносні, а не питальні. За їх допомогою витворено цілий каскад метонімій. Метонімія буквально означає «замість імені», це коли замість імені (не тільки людини) вживається описовий зворот. Пам’ятаючи знаменитий вірш «Антонич був хрущем, / І жив колись на вишнях, / Тих вишнях, що оспівував Шевченко», хтось може заперечити: Антонич був не тільки хрущем, а й лемком. За походженням. Тоді ось Василь Симоненко з Полтавщини-Черкащини:
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, не горять!
Або ще:
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого “не можна”.
Ті, що.., а не ті, хто.., і ніякої зневаги до живих істот.
Зрештою, вдамся до простого аргументу з реального життя: ходімо кудись у не дуже ще зіпсоване «цивілізацією» село та й запитаймо когось, де тут живе такий-то чи така-то. І почуємо відповідь: «А, це той, що (чи та, що) сидить під лісом» або десь за ставком. Аніхто, запевняю вас, ніхто не скаже: «А, це той, хто…». А от запевнити, що не скаже замість «сидить» – «знаходиться» не можу, бо вже повсюди вгніздився цей тупий мобільний уніфікатор. Лиш один приклад із доповіді працівника ДАІ: «На узбіччі знаходилося два трупА {неправильне закінчення множини, яке опанувало всю медіясферу}. Один з них знаходився без голови». Кажу тут не про те, ніби немає цього слова, а про повсюдне забамбулення ним тих, що «знаходяться» без голови.
А насамкінець – аргументи, з якими неможливо сперечатися. Перший рядок молитви «Отче наш» у перекладі митрополита Іларіона (Івана Огієнка): «Отче наш, що є на небесах…» Чуєте, навіть до Бога звертається наша головна молитва як до Батька, що (а не який чи хто, і не «знаходиться», а таки є).
І кілька цитат із 17-го Псалма Давидового:
«18 Він визволив мене від ворогів моїх сильних і від ненависників моїх, що були сильнішими від мене.
31 <…> Він оборонець усіх, що надіються на Нього.
40 Бо Ти підперезав мене силою на битву, кинув під ноги мої тих, що повстали на мене.
41 Ти повернув до мене спиною ворогів моїх, і я нищив тих, що ненавиділи мене.
49 Він визволив мене від ворогів моїх, підніс мене над тими, що воювали проти мене, і від чоловіка неправедного визволив мене.
50 За те буду славити Тебе, Господи, між народами й співатиму імені Твоєму».
Амінь!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.