СЕРЕДА Микола Петрович (15 травня 1946 – 5 січня 2002)
Які скупі дати!.. Коли народилася людина й коли померла… Оце й усе, що від нас залишається… Та проходить трохи часу, стирається в пам’яті й це…
Шкода, звичайно, та що поробиш!.. Таке несправедливе життя. Така куца наша пам’ять…
Але ж не в усіх! – не хочеться погоджуватися. Щось же іще має залишатися після людини, коли вона піде в інший світ! Кажуть, у кращий, та хто його бачив? Хто порівнював – той, нібито кращий, із цим, нібито гіршим? Які підстави так тлумачити? Хоча… Ніхто з цього, гіршого, світу не хоче йти… Туди, у кращий… Витрачає все зароблене, аби хоч трохи затриматися ще тут.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Подивіться уважніше на це фото… Доросла людина, батько двох дітей… А наче хлопчик…
Такий він був і в житті. Незахищений, вразливий, легко захоплюваний – здебільшого звуками, бо був надто музикальним, від народження, а потім – і за професією.
Тривалий час керував оркестром у Ніжинському Будинку культури. Багато років викладав у Ніжинському училищі культури і мистецтв. До нього завжди приходили люди, аби написав партитуру до якогось твору… Для оркестру – духових чи народних інструментів, для естрадного… Так само й для хорів чи ансамблів, дуетів чи квартетів, для солістів… Він захоплено писав… А вони вигравали конкурси – міські, районні, обласні, республіканські, всесоюзні (поки були), міжнародні…
Ех, коли то було!
Але ви подивіться на фото… І згадайте, якщо знали… А ні, то наберіть в комп’ютері (чи на смартфоні) пісню… На зорі мене, мамо, збуди… І послухайте… Скрізь вона значиться, що народна… І це – найвища оцінка. Хоча насправді музику написав колись на салфетці в Лубнах, на вокзалі, коли їхав до мами в Гадяч… Тоді ще майже юний Микола Середа… А слова йому підсунув знайомий учитель… Випадково зустрінутий… На листочку зі шкільного зошита в клітинку підсунув (бо сподобались). І теж не народні, а конкретно Дмитром Головком, земляком Павла Тичини (із Пісок біля Бобровиці), написані!
На зорі мене, мамо, збуди…
Включіть і послухайте… І сплакніть, згадавши свою маму… А не вмієте самі знайти, попросіть онуків… Вони швидко справляться з цією простенькою операцією: клац-клац – і в дамках.
Травень нинішнього року став восьмидесятим у біографії талановитого музиканта Миколи Середи. Шкода, що він сповна не реалізувався, як композитор, та хто в нас, в Україні, зробив це сповна? Тим більше, якщо дуже талановитий. У Москву, в знаменитий оркестр Євгенія Свєтланова, куди його запрошували, він відмовився їхати, а тут…
Позаростали стежки-доріжки, як співається в іще одній пісні…
Отак і згадаємо Миколу Петровича… Отак і пом’янемо…
Хто, якщо не ми?
У нашої влади (на всіх рівнях) пам’ять стає дедалі куцішою. З кожним роком. Це коли треба, то тоді з ніг збиваються, щоб виручив. А коли відшуміло, то нащо ти кому потрібен. Тим більше, якщо тебе вже давно немає.
Але ж ми – не такі.
Включаємо інтернет і слухаємо. І таким чином – своєрідно – відзначаємо ювілей композитора. Залишити після себе пісню – погодьтеся, далеко не кожному вдається. А він залишив. І не одну! А скільки аранжував! Це до нього колись приїжджав у Ніжин нікому невідомий Василь Михайлюк зі своєю ще невідомішою «Черемшиною» – і вона зазвучала… Спершу, звісно, під оркестр Миколи Середи в Ніжині, але ж і там… Приїжджав і Григорій Пономаренко (родом із села Морівськ на Козелеччині) – і його пісні з успіхом звучали по всесоюзному телебаченні у виконанні найвідоміших співаків, починаючи від Людмили Зикіної…
Звучали імена, та тільки не Миколи Середи… Він тихенько собі писав партитури для інших виконавців… Тож не гоже нам промовчати й зараз… У рік його восьмидесятиріччя, коли його вже давно немає серед нас… А пісні звучать… Бо пущені у світ із легкої його руки і зі щедрої душі.
Вічна пам’ять, друже!
Спитаєте, а чого і я вітаю Миколу Петровича Середу із запізненням? Відповідаю: а того, щоб переконатися ще раз, у кого куца пам’ять. І жирно підкреслюю: а в того, в кого вона повинна бути найдовшою! Бо за це ж зарплату отримують. Не я. Мені навіть дулі ніхто не дав. Мак закінчився.
м. Ніжин