Анатолій Мойсієнко. Щоб і чужинці могли запозичити

333

ПРО ШАХОВУ ТЕРМІНОЛОГІЮ І НЕ ТІЛЬКИ

Шаховий енциклопедичний словник у 2-х томах / ред.– упорядн. В. Батура. Т. І. А-Н.− Луцьк: Волиньполіграф, 2015. (така дата на 2-ій і передостанній сторінках, хоч на титулці – 2013); Т. ІІ. О-Я.− Луцьк: Вежа-Друк, 2016.

 

Я зовсім не про термінологічні проблеми в нашому мовно-культурному просторі, тим більше не про «термінологічні холодини», щодо яких нерідко нарікають мовці у випадках, коли такими словами намагаються зловживати там, де для цього взагалі немає жодної потреби. Мова про речі дещо іншого плану. Тим паче, що сьогодні українське термінологічне поле в цілому добре зоране і прокультивоване, і хоч прорости, може, не завжди позбавлені зерен куколю (про це теж треба говорити, і говорено не раз), проте загалом термінологічна сфера нашої мови дозволяє охопити найширші терени усної і писемної форм.

Інша справа – чи завжди повною мірою актуалізована ця сфера у тій чи тій галузі практичної діяльності, суспільно-культурного життя українців?

Якщо кілька десятиліть тому у відповідь недоброзичливцям, які пояснювали засилля російськомовної галузевої літератури тим, що, мовляв, відповідної термінологічної системи в українській мові ще не вироблено, ми могли послатися хоч би на двотомну кібернетичну енциклопедію, видану 1973 р. за редакцією академіка В. Глушкова саме українською мовою, енциклопедію, якої на той час не було не тільки в жодній із республік тодішнього Радянського Союзу, але і в світі. То сьогодні, здавалося б, у нас просто відпала така потреба переконувати когось у термінологічному обширі, термінологічному багатстві нашої мови. Бо треба бути просто невігласом, щоб не помітити різноманіття наукової і навчальної літератури, яка видається нині українською в нашій країні.

І все ж, будемо конкретні в предметі нашого занепокоєння. Ідеться про шахову галузь – як спортивне, інтелектуальне і мистецьке явище, престижність якого у світі (зрештою, і в Україні) завжди була і лишається знаковою.

Та чи належно ми пропагуємо національні здобутки на цьому терені? Я вже не кажу про таких найвидатніших наших шахістів, як Юхим Боголюбов (свого часу претендент на світову першість) чи Федір Богатирчук (неодноразовий переможець першостей України, Радянського Союзу, Канади), творчість яких у СРСР або взагалі замовчувалася, або в поодиноких випадках їхні імена згадувалися… як російських шахістів, наприклад, у енциклопедичному словнику «Шахматы» (1990). Але ж і сьогодні – чи багато про їхнє життя і діяльність можна довідатися з українських видань? Треба віддати належне відомому московському журналісту й письменнику Сергію Воронкову, який порівняно недавно (в 2013 році) опублікував поважну двотомну працю «Доктор Живаго советских шахмат» – це глибоке і правдиве видання про життєвий і творчий шлях Федора Богатирчука.

То чому ж подібні видання не могли з’явитися в Києві, Харкові чи Львові українською мовою? Зрештою, і не лише про цих видатних майстрів хочеться говорити. Сьогодні в Україні живуть і творять більше ста шахістів найвищої кваліфікації – ґросмайстрів і міжнародних ґросмайстрів, у доробку яких – відкриті нові дебютні системи, численні перемоги на вітчизняних і світових турнірах, чемпіонатах. Тільки в нинішньому столітті чемпіонами світу ставали Руслан Понамарьов з Горлівки, Анна Ушеніна з Харкова, Марія Музичук зі Львова, чемпіонські титули на світових першостях у різних видах неодноразово виборювали й шахові композитори – Валентин Руденко, Михайло Марандюк, Василь Дячук, Юрій Гордіан, Віктор Мельниченко, Сергій Дідух, Олександр Кисляк, Андрій Фролкін… Але спитати б, чи добре відоме нашій громадськості ім’я того ж Михайла Марандюка з містечка Новоселиця на Чернівеччині – одинадцятиразового чемпіона світу в особистій першості, чотириразового чемпіона світу у складі команди і двадцятип’яти­разового чемпіона України в особистому та командному заліку?

Та чи ж маємо ми сьогодні шахову періодичну пресу, яка, оперативно знайомлячи зі здобутками на шахових теренах, могла б задовольняти потреби не лише фахівців, а й широких кіл шанувальників шахової гри?

Думається, пропагуванням шахів насамперед мала б опікуватися держава. Кілька приватних видань, зорганізованих на початку нашої незалежності, без державної підтримки змушені були – переважно з фінансових причин – припинити існування. У 2008 році так само перестала виходити і «Спортивна газета», заснована ще на початку тридцятих років минулого століття, яка і в останні десятиріччя завдяки професійній опіці міжнародного майстра Юхима Лазарєва залишалася добрим гідом у країну шахів для багатьох читачів. Для новітньої України, Міністерства спорту, Федерації шахів унікальним прикладом з тих далеких тридцятих років могло б слугувати і видання газети «Шахіст», яка виходила в Києві в 1936 – 1939 роках (періодичністю тричі на місяць) як орган Комітету в справах фізкультури і спорту при Раднаркомі України.

На жаль, питання щодо подібного спеціалізованого періодичного видання в сучасній Україні, як видно, нікого з державців не хвилюють. У той час, як у Росії, наприклад, сьогодні регулярно виходять «64 – Шахматное обозрение», «Шахматы в России»(перейменовані «Шахматы в СССР») та ще дюжина зорганізованих останнім часом журналів із шахової композиції. Правда, завдячуючи ентузіазму та спонсорській підтримці ґросмайстра Валерія Копила і ми маємо в Полтаві (хай і далеко не досконалий) щоквартальний журнал з шахової композиції – «Проблеміст України» (матеріали друкуються українською та російською мовами).

Загалом же з нашої газетно-журнальної періодики (різного підпорядкування, різної проблематики), де раніше так природно було вздріти шахову задачу, шаховий етюд, останнім часом чомусь узагалі зникли шахові рубрики, конкурси складання і розв’язування шахових композицій.

Я вже не кажу, що протягом останніх десятиріч жодного поважного книжного видання з теорії і практики шахової гри, шахової композиції не з’явилося українською мовою.

Тому був приємно ошелешений інтернетівською інформацією про те, що, з’ясовується, вже понад п’ять років, як у Луцьку опубліковано двотомний (!) енциклопедичний (!) шаховий словник (редактор-упорядник В. Батура). А по тому ще з більшою приємністю зміг дізнатися, що цей словник можна видобути з інтернету, і він справді вразив своїм зовнішнім оформленням і масивністю, у кожному з томів – понад 750 сторінок.

На жаль, такою ж мірою був глибоко розчарований, познайомившися вже з першими сторінками двотомника.

Здавалося б, вихід у світ українською мовою такого словника (хай і обмеженим накладом – усього сто примірників) мав би стати національною подією, зацікавити як спортивну (шахову), так і наукову (мовознавчу) громадськість. Але тиша. Ряд відомих шахістів і лексикологів Києва, враженнями з якими мені хотілося поділитися щодо словника, тільки плечима знизували, мовляв, про такий чують уперше.

То, може, видавці разом з упорядником, отримавши серйозні критичні зауваги, вирішили, аби словник взагалі не потрапив до широкого читача? Але ж у інтернеті – у вільному доступі – маємо обидва томи.

І найперше, що впадає в очі – компіляція і нефаховість упорядника. Переважна більшість статей перенесена без найменших змін з інших джерел, переважно російськомовних, і тільки можна подивуватися сізіфовій праці упорядника дослівно переписувати багатосторінкові трактати про той чи той дебют, тему шахової композиції тощо, додаючи хіба що в окремих випадках дещицю свого, часто неоковирного, чи такого, що в жодному разі не властиве для енциклопедичного видання, як, наприклад, у статті про шахового композитора Василя Калину: «Задача створена від душі!» Зрештою, такого невластивого тут майже на кожній сторінці. І взяте воно, як правило, з якогось періодичного часопису, де відповідний виклад матеріалу міг бути цілком доречним, але ж ідеться про енциклопедичне видання. Ось фрагмент зі статті БОЛГАРІЯ: «Список чудових болгарських шахістів можна продовжувати. Сподіваємось, що їхні зоряні досягнення ще попереду – і про них теж на повен голос заговорить увесь світ». Подібне у матеріалі про Андрія ФРОЛКІНА, де подано задачу відомого шахового композитора, взяту також, певне, з якогось періодичного джерела, в якому наводився один з розв’язків, а другий читачі мали знайти самі. І в енциклопедичному словникові, зовсім не зважаючи на жанр, автор рекомендує те саме: «Другий розв’язок пропонуємо читачам відшукати самостійно». Або погляньмо хоч би на такий фрагмент зі статті КОМПОЗИЦІЯ ШАХОВА В ІНТЕРНЕТІ, яка нагадує не що інше, як звіт репортера з шахових змагань: «Штаб-квартира організаторів дійства – Дніпропетровськ. По 6 завдань у кожному (двоходові, триходові, багатоходові задачі, етюди, а також по одній задачі на кооперативний і зворотний мати). Після короткої перерви для підбиття підсумків першого етапу змагань було проведено другий тур. Підсумки підбивалися за результатами обох турів. Потім представник ФІДЕ М. Грива оголосив підсумки турніру».

Це з того, що лежить, так би мовити, на поверхні авторової некомпетентності. Але ж, здається, розташування статей відповідно до алфавіту – що може бути найпростішим для укладача словника? Однак… Ось лише дещиця прикладів з численних випадків зовсім не алфавітного розташування словникових статей: АППЕЛЬ РАЛЬФ, АПІЦЕЛЛА МАНУЕЛЬ; БАЛКАНІАДИ ШАХОВІ, БАЛ; БІШОФ КЛАУС, БІЧНИЙ (ВІДГАЛУЖЕНИЙ) ВАРІАНТ…

Означення бічний автор вживає також у заголовкових статтях БІЧНИЙ РОЗВ’ЯЗОК, БАТАРЕЯ (бічна батарея), у словосполуці бічний турнір (БІЛЬСЬКІ ФЕСТИВАЛІ). Проте якщо стосовно слововживань на зразок бічний розв’язок, бічна батарея нам добре відомо, що це не більш як авторова вигадка, адже є загальноприйняті терміни побічний розв’язок (тобто розв’язок шахової композиції, який не відповідає авторському), непряма батарея (спрямована не безпосередньо на короля суперника), то щодо бічний турнір – важко сказати, що мав на увазі упорядник, може: неосновний, додатковий турнір чи ще щось.

За автором, ілюзорна гра, виходить, те саме, що хибна, як видно зі статті ІЛЮЗОРНІ (ХИБНІ) ВАРІАНТИ, хоч відомо, що ілюзорна гра в шаховій задачі (етюді) може проходити як у хибному сліді, так і основній грі (розв’язку). ІЛЮЗОРНИЙ, за словами упорядника, означає «оманливий, хибний хід». До речі, актуального в шаховій композиції терміна хибний слід взагалі не знаходимо серед реєстру словникових статей. Зате з інших статей можна дізнатися ще про тематично фіктивний слід (БАРНС БАРРІ ПІТЕР), про псевдослід (ФІНСЬКИЙ НОВОТНИЙ) – напевне ж, ідеться про усталений термін хибний слід.

Термін РОЗВ’ЯЗУВАННЯ, який, як правило, вживається на означення тактичного прийому в шаховій грі (шаховій композиції), подається на означення поняття, якому цілком відповідає термін розв’язок (задачі, етюду). Більше того, термін РОЗВ’ЯЗОК узагалі чомусь відсутній у словниковому реєстрі, хоч у деяких статтях (наприклад, КООПЕРАТИВНИЙ МАТ) згадано і про нього: «чорні своїм ходом починають розв’язок задачі».

Автор не відчуває деструктивності термінів на зразок ЦЮРИХСЬКИЙ ЗВЕРХ ТУРНІР чи СУПЕРБЕРОЛИНА (ЗВЕРХБЕРОЛИНА, НАДБЕРОЛИНА), причому, характеризуючи останній як «беролина, котра має властивість подовжувати хід на будь-яку віддаль…», забуває спершу пояснити читачеві, а що ж таке беролина, оскільки статті з такою назвою взагалі немає в реєстрі. Це ж стосується і статті ПРОНКІНА ТЕМА, до якої є коротке пояснення: «тема в КДП». А от що таке КДП (з російської: кратчайшая доказательная партия), читач, певне нехай здогадається сам, оскільки такої статті (ні найкоротша доказова партія в українському перекладі) у словнику не знайдемо теж.

Інколи є спроба навіть послатися на… відсутню у словниковім реєстрі статтю, наприклад: САМОЗНИЩЕННЯ… «Тема відкрита Т. Ерленом (див. Ерлен)». Читач даремно буде шукати заголовне слово ЕРЛЕН (чи більш обізнаний – ЕРЛЕНА ОБХІДНИЙ МАНЕВР), натомість випадково може натрапити на ОБХІДНИЙ МАНЕВР ВЕРЛЕНА (хоч французький поет навряд чи коли-небудь займався шаховою композицією).

З іменами-прізвищами також не все гаразд. Тут можна вздріти і МАРКОВЦЬКИЙ ВАСИЛЬ (замість Марковцій Василь), і КАПУСТА ЛЕОНІД (замість Капуста Лев), а до розміщеної поряд статті КАПУСТА ВІКТОР (син Лева) додано фото якоїсь сторонньої особи, не схожої на жодного з Капустів. У статті МЮЛЛЕРА ТЕМА зазначено, що її «в 1930-х відкрив німецький проблеміст Дітер Мюллер». Звичайно ж, Дітер Мюллер (роки життя 1946 – 2019) ніяк не міг бути автором цієї теми. До того ж, правильно стаття мала б називатися так: Меллера тема (чи Мьоллера тема), від імені шахового композитора кінця 19 – першої половини 20 ст. Герберта Меллера (Möller , а не Müller).

 

Некоректність дефініцій окремих загальноприйнятих термінів, формулювань тієї чи тієї теми шахової композиції подибуємо на багатьох сторінках. Наприклад, у статті БІЛІ КОМБІНАЦІЇ всього-навсього так потрактовано цей термін: «комбінації в задачній композиції, що здійснюються білими фігурами» І далі зовсім сумбурно і безапеляційно: «Під Б.к. розуміють також тему в двоходовій задачі (назва привласнена Баруліним 1927), яка полягає в тому, що комбінації, які проводяться, зазвичай, у грі чорних фігур, виконуються фіктивними слідами в грі білих фігур». Що значить «виконуються фіктивними слідами», що значить «привласнена Баруліним»? Що значить «багатомірні кубики 1*– 1П…1*» у наступній статті, яку подаємо повністю: БАГАТОВИМІРНІ ШАХИ – полями шахівниці для такої гри є багатомірні кубики 1*– 1П…1*». Або: мобільність фігури в однойменній статті означено як «кількість полів, на котрі фігура здатна піти в заданий момент». А може, все-таки мобільність фігури – це не кількість полів, а здатність (можливість) фігури піти на кілька полів, на певне поле? До чого, наприклад, у статті ДАМА така, з дозволу сказати, філософська сентенція: «є дамин фланг, є й королівський фланг: жіноче і чоловіче начало». Про яку чистоту переміни гри (в однойменній статті) може йти мова, коли укладач, крім основного розв’язку, не подає ні ілюзорної, ні хибної гри, що наявно переконало б у цьому читача; більше того, приклад запозичено зі «Словаря терминов шахматной композиции» за ред. М. Басистого (2004, с.351), в якому задачу наведено з повним розв’язком і зовсім не для ілюстрації чистоти переміни гри, а навпаки – як приклад порушення чистоти переміни гри.

Важко спостерегти хоч яку-небудь послідовність у описі діаграм до композицій. Так, інформацію до діаграми у статті ЧОТИРИХОДОВА ЗАДАЧА подано з прізвищем автора і назвою джерела публікації латинкою (як і в оригіналі – The Problemist), у задачі до статті ЧИСТОТА ПЕРЕМІНИ ГРИ, надрукованій у польському часописі «Szachy», джерело публікації і ім’я автора передано по-укаїнському (Я. Урсегов, «Шахи»), а назва відомого московського журналу (до діаграми статті ЧЕХОВЕР ВІТАЛІЙ) постала в такому оформленні: «Шахи в СРСР» («Шахмати в СССР»), задачна діаграма В. Руденка і В. Чепіжного у статті ЧЕПІЖНИЙ ВІКТОР супроводжується тільки прізвищами авторів і вказівкою на відзнаку (1 приз), без джерела і дати публікації, тільки прізвище автора і дату публікації маємо до діаграми у статті ЧУДОВА СІМКА, і лише саме прізвище автора подано до діаграми у статті ЧУДНЕНКО МИКОЛА. Подібне з використанням символа на позначення матової позиції: в одних випадках це # (наприклад, у статті ФЛЕКА ТЕМА), в інших ++ (скажімо, у статті ФЕТТЕР ГАНС). Хоч яка відмінність тоді від позначення подвійного шаху (++)?

Наголошуючи на всі ці недоречності-недоладності, зовсім не збираємося адресувати укладачеві його ж філіппіку зі словникової статті УКРАЇНСЬКІ ШАХИ, спрямовану до двох інших авторів, імен яких не станемо називати (Невідомо, чим керувалися творці нового виду шахів? Чи, може, це звичайні невігласи!), але зауважимо, що така стилістика викладу і поготів не прикрашає енциклопедичне видання і його упорядника.

І нарешті, з урахуванням усього вищезазначеного, не хочеться тут перейматися різними «українізаційними новаціями» автора, зокрема з приводу таких найменувань фігур, як ферзь/ дама/ королева чи слон/ стрілець / бігун/ офіцер.

Як потверджують дослідники, в Київській Русі шахи стали відомі з УІІІ-ІХ ст., коли, треба думати, шахова гра могла поширитися як безпосередньо зі Сходу (зважаючи на широкі торгові й культурні взаємини Київській Русі з державами арабського Сходу і Середньої Азії), так і з Заходу (що пов’язано з завоюванням арабами Іспанії і Сицілії у VІІІ ст.). Все це не могло не відбитися на термінологічній системі сучасної України. Про східний вектор впливу може свідчити насамперед назва ферзя, яка, по суті, без видозмін, перенесена зі східних теренів (порівн. у арабів – фірзан, фірз, у персів – фарзін; натомість у іспанців – reina (королева), в поляків – hetman). «Термін ферзь, не вживаний у жодній з європейських країн,− зазначав відомий дослідник шахів І. Ліндер,− став для ряду істориків найпереконливішим доказом не лише східного походження руських шахів, але і їх раннього поширення на Русі». Те саме можна сказати про назву слона. Плодом західних запозичень, безперечно, є літературна назва тури (пор. нім. Turm, фр. Tоur, італ. й ісп. Tоrrе), а також діалектні назви слона (переважно на заході України): стрілець (střelec у чехів) і бігун (Läufer у німців).

Автор-упорядник вважає, що він «повертає» до словника терміни дама і стрілець замість «русифікованих» ферзь і слон. Але ж таким чином чи не відмовляємося ми добровільно від назв, які на наших теренах були відомі ще за Київської Русі і закріпилися в сучасній українській літературній мові у формі, що вказує на їхнє давнє походження?

У статті ДАМА укладач апелює до ряду відомих постатей (зокрема Ф. Богатирчука), які користувалися терміном дама. Справді, саме такий термін подибуємо і в першому надрукованому українською мовою шаховому підручнику Ф. Богатирчука. Але зазначимо, що в тому ж підручнику поряд із дама автор використовує і назви хлопець (замість пішак), бігун (замість слон), тяжка фігура (замість важка фігура) тощо. Ще раніше, ведучи рубрику в газеті «Більшовик», він послуговується термінами королева, вежа (замість тура).

Але ж ідеться про день нинішній. І стан справ у термінології, яка закріпилася на сьогодні, навряд чи потребує дерусифікації того ж ферзя чи слона, які, за своєю природою, і не могли бути плодом русифікації. Знаний шанувальник шахової гри, український автор з Німеччини, який немало писав про колоніальну російську політику, зокрема в шахах, у виданій у Мюнхені книзі «Шахи в Україні» (1980) також користується термінами стрілець, королева, але щоб уникнути великих розходжень із шаховою літературою, виданою в Україні, дотримується усталеної нотації: Ф (ферзь), Т (тура) тощо. Зрештою, той же Ф. Богатирчук, активно співпрацюючи з газетою «Шахіст» з самого початку її заснування, постійно друкуючи на її сторінках статті про відомих шахістів, коментарі до їхніх партій, скрізь послуговується термінами ферзь, слон, пішак…

Звичайно, русифікаторська політика не могла не позначитися і на шаховій сфері. Яскравим прикладом цьому може бути спостережений нами факт: терміни шахи, шахіст, шаховий у газеті «Шахіст» були вживаними з часу її заснування (5 жовтня 1936 р) до передостанніх чисел у лютому 1939 р. Так, ще в січневих номерах можна було знайти заголовки на зразок «Тренувальний шаховий турнір», «Шахи в частинах Червоної Армії» тощо. Натомість у лютневих числах при збереженні заголовної назви видання читаємо: «Шахмати в училищі зв’язку ім. Калініна», «Посилити політико-виховну роботу серед шахматистів», «Розв’язання шахматних задач» тощо. І на цьому єдине на той час шахове видання, що виходило національною (не російською) мовою, взагалі припинило існування.

Але, повертаючися до рецензованого видання, хочеться побажати нам усім, переймаючися проблемами давнішими, такою ж мірою не забувати про день сьогоднішній і день майбутній. І творити його добросовісно, зі знанням справи, цінуючи усталене, не віддаючи на поталу слова, які нам належать із праглибин (не приписуючи їх іншим), творити такі словники, за які б не було соромно не лише перед співвітчизниками, а й перед освіченим світом, мати такі словники, які б і чужинці могли запозичити.

“Українська літературна газета”, ч. 15 (281), 31.07.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!