Аліна Миленька. «Гора Тютюнника»

“Українська літературна газета”, ч. 12 (368), грудень 2024

 

 

У кожної людини є своє місце сили. Для одних це батьківська хата, в якій пройшли найкращі роки дитинства та юності, для інших – власна оселя, яку заробив тяжкою працею, у яку вкладав душу, а ще місцем сили може бути маленьке село, що розташоване на берегах мальовничої річки, оповите пахощами зеленого лісу. Така природа надихає, спонукає до творчості.

Таким місцем сили став для Григора Тютюнника Козельщинський край із літа 1958 року. Саме сюди вперше він приїхав того літа, а вже восени одружився з мануйлівською дівчиною. Цей факт у його біографії невідомий широкому загалу людей, цього не прочитаєш у шкільних підручниках, але це невеличке село відіграло неабияку роль у долі відомого українського прозаїка.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Григір Тютюнник навчався у Харківському університеті на філологічному факультеті. Там же навчалась і його майбутня дружина Людмила Корецька та її односелець Володимир Калашник. Познайомився першокурсник Григорій із Людмилою в один із вечорів, запросивши дівчину на танець. Отак і закохався того ж вечора. Відразу і на все життя!

Мануйлівська літературно-меморіальна садиба Григора Тютюнника

З початком літніх канікул Володимир Семенович Калашник запросив до себе Григорія. Це була чудова нагода познайомитись із матір’ю обраниці (батько Людмили загинув на фронті). Ось як розповідає про цю подію Володимир Семенович: «Я підтримував їхню дружбу. Мені, старшокурснику, імпонував дорослий, серйозно націлений на навчання хлопець із сусідньої кімнати нашого гуртожитку». Однак перша спроба сватання була невдалою. Після розмови з майбутньою тещею Григорій був дуже засмучений. Віра Дмитрівна Корецька відмовила: «Рано ще Людмилі заміж, учитися треба!». Хто знає, яких аргументів чи вчинків доклав Григорій для переконання, а вже у жовтні 1958 року закохана пара одружилася. З того часу кожне літо подружжя Тютюнників проводило у Мануйлівці.

Із студентських років оселя Віри Дмитрівни Корецької стала для Григора рідною. Це було не лише місце літнього відпочинку. Свідченням того, що Тютюнник почувався у Мануйлівці краще, ніж у рідній Шилівці, є його щоденник, який, мабуть, можна умовно назвати Мануйлівським, оскільки у письменника їх декілька. Цей щоденник зберігається у старшого сина Михайла Тютюнника.

Любов Тютюнника із Мануйлівкою була взаємною. Місцеве населення шанувало його не за те, що він був письменником, а за його людяність і працьовитість. Свідченням цього є спогади жителів села, які дбайливо збирала та занотовувала Ніна Леонтіївна Данько – піклувальниця і засновниця меморіальної садиби Григора Тютюнника в Мануйлівці. Її книги: «Григір Тютюнник і Мануйлівка» та «На Тютюнниковому Лелечому кутку» – справжній життєпис письменника. Відразу Тютюнник у Мануйлівці став своїм. Товаришував майже з кожним. Найбільше любив рибалити. Це для нього був ритуал. Вудки готував ще з вечора, а до сходу сонця уже на Пслі. Володимир Якович Гирман, корінний мануйлівець, пригадує, як його дядько, Микола Тарасович Гирман, розповідав після спільної з письменником риболовлі: « Ох і розумний же Гриша! Поки посидить із вудкою, дивись, уже й розказує як не нову історію, так гарний жарт».

Великий вплив мала природа Мануйлівки на талановиту душу Григорія. Дослідивши його твори та ще раз їх перечитавши, корінні жителі села впізнають і рідні місця, так майстерно змальовані, і чимало прізвищ мануйлівських, а ще образи людей. У своєму «зеленому кабінеті», який обладнали у тещиній коморі, Тютюнник написав чимало творів: «Паливода», «Степова казка», «Лісова сторожка», «Ласочка», «Бушля», «Біла мара», «Холодна м’ята», «Кізонька», «Устим і Оляна», «Бовкун», «На перекаті», «Деревій», «Крайнебо» та деякі інші.

Непідробна увага до людини, неординарність, щирість, бо найбільше не любив брехні, робили Тютюнника своїм всюди. Він жив серед простих роботящих людей і писав про тяжкі селянські долі. Найбільше вразила мене новела «Кізонька». Як розповідає Ніна Леонтіївна, прототипом головного героя став житель села Мануйлівка Степан Іванович Яременко. Це людина з тяжкою долею: інвалід-фронтовик, зраджений дружиною, яка дражнила його калічкою. Він не міг їй цього пробачити, але і розлюбити не міг. Заливав своє горе горілкою. Головна героїня Стеха – Варька, яка «на колгоспному тракторі розминулася з жіночим щастям». Односельці щодня бачили їх напідпитку і не розуміли усієї трагедії їхніх доль. А Григір побачив і розказав так, щоб пам’ятали, що є горе, яке плаче, а є, що й скаче, танцює «кізоньку».

Кожен із мануйлівчан, хто хоч щось пам’ятає про видатного письменника, говорять лише одне: «Це була людина з особливою душею».

Навіть у ту ніч, коли Тютюнник пішов із життя, його кумі (Надії Лифар (Дяченко)) наснився страшний сон, у якому Григір сказав їй такі слова: «Якби ти, Надю, знала, як мені хочеться жити!.. Але мушу вмерти…» Нічого не буває випадково. Мабуть, той сон наснився як знак прощання з Мануйлівкою.

В Мануйлівці атмосфера для творчості була сприятлива, як ніде! А для творчої людини це дуже багато. Це справжнє місце сили! Тут душа черпала натхнення і відпочивала водночас.

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.