«…Але ж яка страшна, яка кривава ціна нашого прозріння!»

“Українська літературна газета”, ч. 9-10 (327-328), червень 2022

 

НАМ У ЦЕ ВАЖКО ПОВІРИТИ, але вони справді вважають Україну «своєю» територією.

Вони справді вважають «великою історичною несправедливістю» і «тимчасовістю» існування незалежної української держави.

Вони справді вважають, що нині повертають собі свої землі, які «випадково» чомусь називаються українськими.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Вони справді вважають, що українців не існує, а насправді ми – це «зіпсовані» русскіє чи «зіпсовані» поляки.

Вони справді вірять, що прийшли нас «звільняти», вбиваючи нас і зрівнюючи з землею наші міста і села…

 

ЧОМУ ВОНИ так вважають?

По-перше, це їхня гидотна аж до блювотини фашистсько-шовіністична пиха, хвора зарозумілість і тотальна ненависть до світу, а найбільше — до українців.

По-друге, це їхня епічна кацапська тупість, природа якої – в їхньому безпросвітному ледарстві і нехлюйстві.

По-третє, це шалена (куди там Геббельсу) і брехлива фашистська пропаганда, яка перетворила десятки мільйонів тупорилих кацапських рабів на zомбовану худобу, для якої «всьо равно: водка ілі пулємьйот, лішь би с ног сшибало».

І по-четверте, і це, на жаль, головне: всі тридцять років нашої незалежності всі без винятку українські влади все робили для того, щоб наші вороги не сприймали всерйоз існування української нації і української держави.

Всі тридцять років.

Всі українські влади.

 

ТРИДЦЯТЬ РОКІВ ми водили хороводи довкруж калини, дозволяючи найлютішому і наймерзеннішому ворогові хазяйнувати в нашій державі практично безперешкодно…

Тридцять років усіх, хто криком кричав і закликав прокинутись від летаргійного сну самозаспокоєння і байдужості; усіх, хто волав «Геть від Москви!»; усіх, хто попереджав про страшну небезпеку, яка насувається з-за Хутора Михайлівського – усіх нас обзивали «упоротими бандерівцями» і «шароварниками», які, мовляв, безнадійно відстали від новацій модерного часу, копирсаючись десь у гною під солом’яними стріхами… Мовляв, треба цивілізовано домовлятися, шукати взаємоприйнятні компроміси, сідати в позицію двовекторного шпагата чи ставати в позу «раком», а ще зважати на історичне «братство» і, тьху, на передвиборчі електоральні настрої…

Тридцять років усі українські влади намагалися «демократично» бавитися в «толерантність», сліпо й бездумно дозволяючи ворогові як щурам чи як тарганам заповзати в усі структури, в усі щілини нашого життя: у наші масмедії, в політичні партії, громадські організації, спецслужби, військо, в шоу-бізнес і в бізнес без шоу, на всі щаблі і табуретки влади… Цинічно й нахабно, з викликом, вони «ложили» на нашу «толерантність» і «демократичність», а ми тим часом продовжували їм запопадливо годити, не здогадуючись, яке пекло вони для нас готують…Під виглядом свободи слова і демократії вони хижо й підступно окуповували наш простір – і фізично, і ментально, і духовно… Вони «інвестували» в нашу дійсність шалені кошти – мільйони, мільярди, сотні мільярдів доларів – в надії, що посіяний ними чортополох заколоситься і принесе їм нарешті плоди остаточного вирішення проклятого «укрАінского вопроса»…

І, вже як вишенька на торту, як феноменальна квінтесенція усіх тридцяти років, як сигнал «к бою!» для ворога: сакраментальне «какая разніца?»

 

ВОНИ, ВОРОГИ НАШІ, і справді увірували, що для нас «какая разніца», якою мовою розмовляти, під якими пам’ятниками цілуватися, яким богам молитися… «Какая разніца» для хохлів — думали вони про нас – чия буде влада і чия буде держава – адже їм, хохлам, «ліш би ковбаса була»…

Тому вони і йшли сюди парадним маршем, пускаючи слину в очікуванні караваїв, рушників з квітами і слухняних «хохлів», віддано танцюючих гопака перед окупантами…

Ох, як же ж вони помилилися: і той, хто вимовив «какая разніца», і той, хто на це «купився»!..

 

ВИЯВЛЯЄТЬСЯ: Є РІЗНИЦЯ! Різниця між рабством і свободою. Різниця між правом жити на своїй рідній землі і в своїй українській державі – чи бути «денацифікованим» пострілом у потилицю або ж існувати як безправний раб чи вигнанець…

Дуже швидко, буквально вдосвіта 24 лютого, відчувши цю різницю, українська нація люто і з ненавистю зціпила зуби і на краю прірви зійшлася в нещадному двобої з смертельним ворогом, щоб відстояти священне право існування на своїй, Богом даній землі…

 

НАРЕШТІ ПРИЙШЛО ПРОЗРІННЯ.

Але ж яка страшна, яка кривава ціна нашого прозріння!..

 

Михайло Сидоржевський

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/