«Акордеон»: історія музики з Освенцима

 

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ

Жулинський М. Акордеон : роман. – К. : Видавництво «Український пріоритет», 2018. – 88 с.

Майже роман» (за авторським визначенням) «Акордеон» Миколи Жулинського – приклад магічного реалізму в сучасній українській літературі.

Магічний реалізм створює дійсність, у якій звичні предмети раптом показують читачеві, що герої художнього світу мають стосунок до іншої реальності, або ж зв’язок зі світом, який не дається людині в раціональному поясненні. Ось так і в цьому творі М. Жулинського: у фіналі маємо справжню картину магічного реалізму, коли батько єднається з акордеоном, причому це єднання нагадує картину, де Лаокоона облітають змії. Акордеон, наче змій, здушує героя, виштовхуючи Григорія в якийсь химерний стан, що нагадує летаргічний сон. Що ж, в українській літературі магічнореалістичні тенденції пов’язані не лише з впливом латиноамериканського роману, а й із гоголівською традицією, яка ґрунтується на романтичному світогляді, для якого притаманне двосвіття. Ось і Григорій, батько Колі, живе ніби у двовимірній реальності.

Така двовимірність спричинена пам’яттю, що, відповідно, містить у собі один епізод із минулого, визначальний для батька. Це епізод про перебування в Освенцимі, коли Григорій був ув’язнений, двічі тікав, а на третій його знову схопили. Дивом вдалося врятуватися від смерті, проте третього разу героєві явилась Божа Матір, і він чув музику, яку грав на акордеоні «жидок». Цей епізод закарбувався у підсвідомості, став чинником настирливого бажання роздобути акордеон.

З одного боку, це манія, бажання маніакальне, яке не має раціональних пояснень. Герой будь-що хоче, аби син привіз цього інструмента з радянської України, хоч вивезти акордеон на той час не вийшло. Тоді герой разом із сином купує його в Америці. З другого боку, бажання отримати акордеон має символічне значення. Епізод, коли Григорій пригадує «жидка, котрий грає на акордеоні», стає для нього смислобуттєвим.

Це фрагмент дійсності, що позначена особливим життєствердним значенням й наповненням, це смислобуттєвий епізод, який доводить, що у цій реальності ймовірне щось прекрасне, надчуттєве, що, можливо, дає людині надію на подолання абсурдності життя.

У дискусії з пресвітером Прокопчуком Григорій виявляє не стільки кепкування з ідеї Царства Божого лише для тих, хто відвідує церкву Прокопчука, скільки намагається довести, що Бог вищий від усіх людських уявлень і стереотипів. Божественна дійсність не може бути регульована приписами, які створили люди. Григорій говорить про те, що Бог дав людині землю, аби створити рай тут.

«Акордеон» – містичний роман, у якому за автобіографічністю й намаганням автора зобразити фрагмент реальної історії сховано глибші смисли про те, з чого складається людське життя, як за глузуванням і іронією сховано розум, який глибинно має віру в надреальне.

«Акордеон» – приклад «транзитного» роману, у якому показано зустріч двох різних свідомостей: людини з радянського українського світу та людини, яка була змушена в силу історичних катаклізмів полишити власну домівку й увібрати в себе досвід іншого мислення. Григорій – прагматик, подеколи цинічний, він живе у капіталістичному світі, де у принципі є все в матеріальному плані, де людина, маючи гроші, може все купити. Його ж син живе в світі дефіциту, коли доводиться добре помізкувати, як роздобути щось справжнє і якісне. Проте обидва постають диваками й подеколи дітваками в доброму розумінні. Вони водночас вольові й наївні, рішучі й хлопчакуваті. Син захотів зробити батькові сюрприз і вже подумки програє ситуації, як батько хвалитиме сина, що той, не знаючи мов, зміг сам дати собі ради в американському світі. Але все стається інакше. Знайти тут маленьку вуличку, яку зазначено на конверті, так і не вдається. Син дивується, що таксист узяв із нього, як і домовилися, лише дев’ять доларів, хоч довелося повозитися добряче, й бензину пішло на мандрівку значно більше. А потім зустріч із батьком остаточно виламується з тих ідеалістичних картин, які змальовувала уява ще в аеропорту. Батько ж так само видається по-хлопчачому вередливим: от дістань йому акордеона й хоч вмри, але привези. Недалеко від помешкання є крамничка, яку тримає поляк і де без проблем можна купити акордеон. Обидва герої видаються глибинно наївними, але водночас щирими й справжніми у своїх поглядах і прагненнях.

М. Жулинський побіжно описує американську дійсність, яка постає реальністю, де сходяться люди з різними історіями, почасти трагічними: українці, білоруси, поляки… Кожний прагне вижити; кожен шукає роботи, бореться за життя. По-іншому в Америці жити не випадає. Проте всі ці ґендлювання описано без осуду. Батько Григорій спершу не довіряє полякові, коли той каже, що хтось у Нью-Йорку хоче купити акордеон, думаючи, що це неправда, а гендляр просто хоче набити ціну товарові. Проте покупець таки з’являється й у фіналі рятує героя від музичного інструмента, що став символом одночасно і порятунку, і символічної «смерті» (якщо справді маємо справу з летаргічним сном). Проте акордеон у майже-романі М. Жулинського набуває образу шагреневої шкіри. Він стискає персонажа, але водночас і дає можливість почути музику, тобто жити життям, не обмеженим фізичною реальністю. Останнє речення роману «Чуєш?» перериває усю нарацію роману. Далі розпочинається те, чого не описати, що не дається людині в чуттєвому пізнанні. Але це вже інший роман.

Епізод із музикою з Освенцима – символічний. Музика, яку створив акордеон, – символ мистецтва, що народжується в умовах смерті. Мистецтва, створеного в час, після якого постане запитання: «Чи можна писати вірші після Освенцима?». Епізод лишає слід у пам’яті героя, і цей слід бентежить людську душу, не даючи спокою. Григорій не вміє грати на акордеоні, проте в ньому є якась містеріальна жага опанувати цей інструмент: йому здається, що тільки-но він візьме його в руки, як одразу музика сама почне виринати з нізвідки.

Явлення Діви Марії в Освенцимі – містичний епізод, проте музика була справжньою. І ця ситуація показує, як навіть в умовах смерті здатне існувати те, що апріорі вириває людину з фізичної реальності. Можливо, саме такі епізоди з музикою й давали можливість полоненим створювати уявні світи у підсвідомості, до яких вони тікали, аби вижити в нелюдських і надлюдських умовах. У романі (з точки зору літературознавчої класифікації все-таки перед нами повість або й фрагмент щоденника) не прояснено до кінця, що ж сталося з героєм в Освенцимі, чому його не було розстріляно за втечу. Перебування в ув’язненні має містеріально-символічне позначення. Проте література – це не безпосередній відбиток дійсності. І автор перетворює реальні ситуації на художній світ, у якому поєднано географію й пам’ять, спогади й фантазування.

Двосвіття, у якому перебуває батько, спричинене реальною психофізичною травмою в Освенцимі. Музика закарбувалась у підсвідомості як порятунок, як можливість почути те, що підносить людину над дійсністю й допомагає триматися, вірячи, що у світі є надія на спасіння, а отже, можливо, Бог таки існує.

«Акордеон» – не лише роман, структурований відповідно до принципів організації музичного твору (назви розділів говорять самі за себе: «Morendo», «Crescendo», «Agitato», «Finerbe» тощо), а й роман про метафізику життя, про надію, що виникає в умовах, коли людина віч-на-віч опиняється з пеклом. У майже-романі М. Жулинського багато моментів, які можна пояснити бароковим фатумом: чому так сталося, що герой, який утретє втік із концтабору, раптом вибігає на дорогу, а там їде мотоцикл із нацистами, які знову забирають його до Освенцима? Може, таким було провидіння, бо герой мав зустрітися з невідомим, почути ту містеріальну музику, яке створить у ньому окрему шпарину в підсвідомості й буде надією на порятунок? Образ музики у творі є сюжетотворчим і загалом структуроорганізувальним. Перед читачем не просто майже-роман, а музична композиція про життя. На перший погляд майже-роман – бурлескна історія, побудована на реальних подіях і пригадуванні справжньої зустрічі. Проте автобіографічний метод аналізу не дає пояснень усьому, про що йдеться. Образ музики допомагає пояснити природу цього твору, який має генетичний зв’язок із романтичним двосвіттям. Для німецьких романтиків (Новаліса та інших) музика була окремою надчуттєвою, метафізичною реальністю. Так і для героя «Акордеона» музика – це світ, у якому поєднується вітальне, життєствердне, та фатальне, смертоносне, танатосне.

М. Жулинський написав роман, в основі якого – «література факту», проте фактологічність постає в художньо модифікованій формі. «Акордеон» – приклад постпостмодерністського роману, у якому іронія, бурлеск не є тотальними чинниками розгортання художнього світу. Головний герой має мету, яка вивищує його з-поміж інших. Саме ця мета й надає життю смислу. А епізод із «жидком на акордеоні» постає так само смислобуттєвим. Цей фрагмент роману (тобто життя, життєтексту) позначений особливим психоемоційним потрясінням, яке довелося пережити героєві. І це потрясіння не може бути зліквідоване, воно формує в людській підсвідомості окрему шпарину, самодостатній світ, у якому є віра й надія на те, що не може бути пізнане прагматичним розумом. Та й розум Григорія видається прагматичним лише на перший погляд. Епізод із картами, батько він програє синові, доводить, що перед нами романтизована особистість, яка ховається за позірною жорсткістю. Інакше просто не вижити в тому світі, куди доля закинула героя.

Але романом «Акордеон» М. Жулинський розвиває лінію «літератури» факту в українській літературі, яка, проте, утверджує й постпостмодерністський поворот, якому притаманне поєднання скепсису й наївності, прагматизму й романтичності світогляду.

«Акордеон» – історія про те, з яких символічних моментів складається життя. Символ може виникати в свідомості людини у найтяжчі моменти, коли доводиться переживати зустріч зі смертю, що може статися будь-якої хвилини. У результаті такого потрясіння свідомість створює окремий світ, який убезпечує себе від травмування, а проте, водночас визначає перед людиною інакшу перспективу: віру в те, що абсурдність і жорстокість життя може бути подолано вірою. Головне чути. Й можливо, тоді, у момент безвиході, з’явиться Діва Марія.  Роман дає підстави вірити й жити після найсильнішого удару, який переживає Григорій, перебуваючи в Освенцимі.

 

Залишити коментар