Аберація чи зміна кодів?

159

Інтриги посткомуністичних і кримінальних кланів, котрі на
повсякдень у нас іменуються політикою, ось уже два десятиліття перебувають у
центрі громадського життя. Око стежить здебільшого за особами нікчемними або
майже нікчемними, чи навіть злочинними, що серед них спостерігаємо весь спектр
людської підлоти. А поза тим є просто життя з його щоденним тружданням,
мистецтвом, індивідуальною позицією в стосунку до добра і зла. Через вимушену
участь у політичному карнавалі ми ненароком забуваємо про такі релікти, як вищі
ідеали, мораль… Філософську етику замінює етика професійна, тобто жмуток
інструкцій для перетворення людини на інструмент ситуації, священні тексти –
біблія сексу, а двері, до котрих заповідано стукати, аби вони відкрились,
опиняються під відеоохороною і оружною вартою.

Тому не диво, що саме Євген Сверстюк – чи не єдиний
український православний мораліст сьогодні (а ще й видатний літератор,
літературознавець і публіцист) – вважає за потрібне нагадати суперзаклопотаним
сучасникам про існування інших і набагато важливіших вимірів життя. Це він
робить у грубому томі, що переважно обіймає різножанрову есеїстику за час
Незалежності України та спогади, що згруповані довкола стрижневого розуміння
моралі в догматиці українського пра­вослав’я. І, що вельми цінно, ми читаємо не
церковні напучування чи гнівливі картання, а дивимось на живу тканину глибоких
авторових роздумів на тлі його діяльного досвіду за понад півсторіччя.

Ідеться про наукову і педагогічну роботу, екзистенціальні
злигоди, боротьбу за громадянську й національну свободу, змагання на
літературній, видавничій та церковній нивах. Докладність формулювань і фактажу,
суворий стиль і правдивість викладу – здавна примітні риси сверстюкового
викладу – й цього разу не дають відірватись від книжки, доки не закриєте
останню палітурку. Звичайно, трапляються моменти, коли зі Сверстюком хотілося б
посперечатись (як от в оцінці діяльності Ющенка на посту президента або в
потребі вихоплювати на денне світло документи, які свідчать про
багатодесятилітню облуду багатьох нинішніх видатних боронителів України), але
ніде авторова думка не викликає читацького спротиву чи неприйняття. Ця складена
з багатьох матеріалів збірка підкорює сильним наріжним моралістичним струменем,
що є переконливим контрастом до позаторішнього волюму Дзюби, виданого Кучмою з
передмовою Жулинського, котрий неприємно вражав і розхристаністю тексту, і
невичитаністю, і недоговореністю стосовно ключових питань минулих десятиріч.

Як завжди безкомпромісний, Євген Сверстюк розуміє нагальну
потребу називати речі своїми іменами, запропонувати до розгляду зовсім інші
контексти, ніж ті, що пропонує не завжди адекватна автура українського мейнстріму.
Не можна ж, справді, сферу інтелектуального життя віддавати на поталу
недоукам-медій­никам, політтехнологам чи просто приблатненим до влади особам.

Читання доробку Сверстюка вимагає від нас не лише знання
української історичної, літературної чи політичної ситуації, а передусім
настроєності на високі міркування про призначення людини в світі, її ставлення
до Бога та на готовність виконувати на щодень заповіти Бога. Це останнє навіть
набуває особливої ваги, бо протягом останніх двадцятьох років християнську віру
державні свічконосії ритуально використовують для здобуття передусім політичних
дивідендів. Молитва, сповідь, обітниці театралізуються і тиражуються на пожиток
ледачого розуму. І ось як Сверстюк розуміє власне призначення: «В політику я не
пішов. Моя політика – на полі культури і реліґії. А там працювати нікому. Моє
призначення – заповнювати вакуум культури, особливо реліґійної культури;
видавати реліґійно-культурологічну газету «Наша віра», вести щоденну
просвітницьку роботу на зустрічах, у пресі, на радіо; відгукуватися,
відповідати… Це призначення господаря, що успадкував руїну, оточену лукавими
наймитами, корисливими хижаками і найприкріше – розгубленими і безпорадними
людьми».

Звичайно, хотілося б, аби вже сьогодні вийшов багатотомник
Євгена Сверстюка і аби його тексти вивчалися в школі замість тієї нудоти, яку
торочать у більшості сучасних мер­твонароджених підручниках з християнської
етики. Але за теперішньої державної політики – це недосяжна утопія.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!