42 роки тому вбили легендарного композитора Володимира Івасюка

Юрко Волощак

Вбивці не названі і не покарані, хоча живуть серед нас. Можливо б ми не знали вбивці Степана Бандери, якби у цьому не зізнався сам Богдан Сташинський. Чи заговорить совість убивць Івасюка, хоч перед їх кінцем? А може й самих їх вже прибрали, як і документи злочину?

Хай би цей допис потрапив котромусь з них на очі…

«ТИ ПРИЗНАЙСЯ МЕНІ, ЗВІДКИ В ТЕБЕ ТІ ЧАРИ…»

(спогад Романа Яреми з його книги “Спогади і роздуми про життя”)

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Чарівна музика, яка вийшла із душі і серця талановитого молодого композитора Володимира Івасюка дійсно зачарувала не тільки українців в Україні і поза її межами, а й інші народи Радянського Союзу. За тридцять років свого життя він встиг закінчити медінститут в 1973 році з продовженням навчання в аспірантурі у проф. Т.Митіної.

В 1974 році почав навчання на композиторському відділенні у класі Кос-Анатольського.

З дитинства займався музикою. Чудово грав на фортепіано, освоїв гру на скрипці, віолончелі, гітарі. Виконував свої пісні, з яких багато було написано на власні вірші, як, наприклад, найпопулярніша «Червона рута». Його творчий доробок за такий короткий період життя складає: 107 пісень, 53 інструментальні твори, музика до спектаклів. В 1974 – 75 р.р. була написана музика до вистави «Прапороносці» в театрі ім. Заньковецької, яка була високо оцінена глядачами і критикою.

В 1976 році написана музика до вистави «Мезозойська історія» в Дрогобицькому Муздрамтеатрі. Його пісні звучали на різних пісенних конкурсах і фестивалях. Єдиний закордонний фестиваль, куди дозволили виїхати В.Івасюку – це фестиваль у польському місті Сопоті., де Софія Ротару виконувала його пісню «Водограй».

В 1978 році відбувся всесоюзний фестиваль в Єревані молодих композиторів, де піаністка Л.Десяткіна виконала на конкурсі «Сюїту-варіації на тему пісні «Сухая верба». В жовтні 1978 року взяв участь у всесоюзному зльоті творчої молоді. Було виконано «Сюїту-варіації» для камерного оркестру та пісні «Літо пізніх жоржин» на вірші Ростислава Братуня і пісня «Нам спокій, друже, тільки сниться» на слова Романа Кудлика.

У листопаді 1978 року здобув перемогу на всесоюзному конкурсі композиторів студентів консерваторії в Москві – диплом ІІ ступеня за «Сюїту-варіації» для камерного оркестру та «Баладу про Віктора Хара».

Всесоюзне визнання В. Івасюк одержав на всесоюзному фестивалі «Пісня-71» за пісню «Червона рута» у виконанні В.Зінкевича, Н.Яремчука і автора пісні під акомпанемент естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва, що транслювали з Москви по всесоюзному телебаченню з Останкіно.

В 1972 році на телеконкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» та фестивалі «Пісня 72» В.Івасюк знову став переможцем за пісню «Водограй» у виконанні ансамблю «Смерічка» Левка Дудківського і солістів Мирослави Желенко і Назарія Яремчука.

В серпні 1971 року режисер Львівської телекомпанії Роман Олексів зняв у селищі Яремче український музичний фільм «Червона Рута». Головні ролі виконували у фільмі, крім В. Івасюка, це Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук. Цей фільм часто транслювався не тільки на Львівському телебаченні, а і на всесоюзному, що сприяло як визнанню таланту В. Івасюка, так і його популярності.

У 80-х роках минулого століття Львівська телестудія була єдиною на всю західну Україну. На виступи на телебаченні запрошувалися виконавці, співаки і ансамблі з різних областей західної України, які про себе добре заявили у місцях проживання. Львів їх «виводив у люди», даючи їм можливість засвітитися на республіканському чи всесоюзному рівні.

Чому я взявся написати деякі спогади, як про Володимира Івасюка, так і про інших відомих виконавців, які вперше появились на екранах телевізорів завдяки Львівському телебаченню.

Моя дружина Ярема Галина Миколаївна пропрацювала на Львівському телебаченні більше сорока років режисером в основному в музичній редакції. В ті роки Старшим редактором музичної редакції був Мирослав Скочиляс. Пізніше дружина працювала з іншими знаними редакторами як Любов Козак, Леся Котюк і інші. За багато років праці дружини на телебаченні були нею створені багато різних творчих передач і музичних фільмів. У 80-х роках передачі велися «на живо», тобто без попереднього запису, обробки зйомок і т.д. В ефір такі концерти виходили в основному у пізній вечірній час. Тому я був присутнім на цих передачах, щоби після них пізно разом вертатись додому. Звичайно, що приходилось спілкуватися з виконавцями, як перед передачею, так і після них. Вся ця «кухня» була мені знайомою і особисті знайомства також. Це відомі зараз виконавці як Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Павло Дворський, ансамблі Олега Кульчицького, «Ватра» Ігора Білозіра, «Соколи» з братами Іваном і Михайлом Мацялками й Марією Шалайкевич і багато інших.

Львівське телебачення сприяло їхній популярності, завдяки праці творчого колективу працівників студії.

На початку 80-х років найяскравішою зіркою на музичному небосхилі світився своїм талантом Володимир Івасюк.

Як відомо мені від своєї дружини Галини в 1979 році, перед зникненням Володі, вона записувала на студії нові твори для камерного оркестру написані Івасюком. Він був на піку своєї творчості. Вона записувала з ним інтерв’ю, навіть в його квартирі.

І тому було гидко чути із офіційних повідомлень, що Володимир Івасюк покінчив життя самогубством через творчу депресію.

У квітні 1979 року В. Івасюк був членом журі Республіканського конкурсу артистів естради у м. Хмельницький.

Повертався з конкурсу до Львова у ніч з 23-го на 24 квітня. Зранку 24 квітня за ним питалися незнайомі на чорній «Волзі» під консерваторією, про що було показано в свій час по телевізору.

Під вечір цього ж дня Володя вийшов з дому за сигаретами і затримався у кафетерії на розі вулиці навпроти «Львівводоканалу». Раптом під’їхала чорна «Волга», з неї хтось вийшов і попросив Володю вийти із кафе. Він вийшов, його посадили в машину і більше його вдома не бачили. Він не повернувся. Повернувся майже за місяць у закритій труні.

Для загалу зникнення В.Івасюка було невідоме, бо офіційно про це не оголошували ні по радіо, ні по телевізору. Не знали нічого ні в консерваторії, ні вдома.

Я хочу поділитися своїми відомостями з цього приводу. Десь після тижня його зникнення у нас вдома під вхідними дверима до квартири ми знайшли записку, в якій було написано, що люди просять нас написати за кордон до нашої родини про те, що Володя Івасюк сидить у застінках КДБ. Хай світ дізнається про те і підніме шум. Очевидно, ми ніде не писали, бо в ці часи листи за кордон провіряли. Він би не прийшов по адресу, а нам би могло перепасти за таку інформацію.

Не тільки ми вдома мучилися в різних здогадках, а і наші спільні знайомі також.

Здогади закінчилися лише після того, як стало відомо, що 18 травня випадково знайшли труп Івасюка в Брюховицькому лісі біля Львова. Точна дата смерті невідома.

Наш знайомий Юрій Бойко, який тоді працював у львівському облвиконкомі у відділі, який відав справами облміліції ввечері дзвонить мені додому і каже, що знайшли Івасюка мертвим на міському сміттєзвалищі, а другий раз через годину каже, що не на звалищі, а у брюховицькому лісі повішеним. (відстань між цими місцями близько 10 км). Я навів цей факт, щоб люди зрозуміли, як було все засекречено, що навіть працівники облвиконкому, які відали міліцією, мали недостовірні дані.

Другий факт. Наш знайомий, який працював завідуючим моргом в медінституті, розказав, Івасюка привезли до моргу на судмедекспертизу. Його до розкриття не допустили, а призначили певних людей. Після експертизи він спитав свого колегу, що вони виявили при експертизі. На це він відповів, що експерти дали розписку органам про нерозголошення даних експертизи, і що він нічого не скаже.

Хочу зауважити одну логічну деталь. Від 24-го квітня до 18 травня Івасюка ніхто на вулиці не бачив. Якщо би він вчинив самогубство 24-го, чи на день пізніше, то за 24 дні при теплій літній погоді без дощу що би залишилося із підвішеного тіла? Одні кісточки.

Друге. Як він міг піти так далеко від Львова у Брюховицький ліс, який при цьому знаходився у зоні воєнної частини, яка там квартирувала.

На цю тему наведу факт, про який почув у купе поїзда, в якому їхала компанія молодих людей на акцію перепоховання голови отамана Івана Сірка в 1989 році. Розмовляли про всяке, та коли зайшла мова про Івасюка, один молодий студент поділився своїми спогадами. Він родом з Брюхович. Його тато був лісничим Брюховицького лісу. Одного разу він з батьком пішов на обхід до лісу. По дорозі малому захотілося до вітру по великому. Тато посадив його під кущик. Та раптом з’явилася шеренга солдатів, яка виганяла всіх людей з лісу. Каже, що тато відійшов, а він залишився робити своє. Аж тут бачить – підїжджає бронетранспортер із солдатами зверху на броні. Зупинили біля дерева. Взяли тіло, яке лежало поруч, і підвісили на паску від плаща. А потім поїхали. Це тривало кілька хвилин. Після всього він побіг доганяти тата.

Якось показували по телевізору як слідчі шукали ознаки на корі дерева від взуття самогубця та слідів на одязі від стовбура, по якому ніби добиралася людина. Щось знаходили, а щось ні, а саме слідів від бронетранспортера. Все робилося для окозамилювання.

26.01.2009 року генпрокуратура поновила закриту кримінальну справу про смерть В. Івасюка – це було за президенства В. Ющенка. Віктор Ющенко в 2009 році присвоїв В. Івасюку звання Героя України. Але в листопаді 2012 року при президенті В. Януковичу справу було закрито ніби через відсутність складу злочину.

12 серпня 2014 року генпрокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть В. Івасюка. Колишній прокурор Львівської області Роман Редик у лютому 2015 році заявив, що начебто В. Івасюк був убитий співробітниками КДБ.

13 червня 2019 року Київський науково-дослідний інститут судових експертиз дійшов висновку, що композитор Володимир Івасюк не міг би фізично вчинити самогубство.

Архівні матеріали Львівського КДБ при розпаді СРСР були забрані до Москви. Був час, коли архіви КДБ давали деякий вільний доступ для їх вивчення, але справа В. Івасюка до сих пір знаходиться під грифом «таємно». Це говорить про те, що до сих пір ще живі вбивці В. Івасюка, займаючи високі державні посади у спецслужбах, чи інших державних установах.

Минуло 42 роки після смерті В. Івасюка при майже тридцяти роках незалежності України, а до сих пір не поставлена крапка у цій кримінальній справі. Постає питання – чому?

В совєтські часи добитися правди було просто нездійсненно. Тоталітарний режим, а на Україні ще й окупаційний, не допускав вільнодумства ні в роботі, ні у висловах, ні в своїх позиціях і дивлення на навколишній світ. Всіх, хто не згоджувався з режимом, або висловлював критичні думки, були репресовані й ізольовані від суспільства. Якщо хтось висловлювався вільно у своїй творчості (поети, художники, скульптори, письменники, композитори), тим творцям не давали ходу, або знищували.

В Українській історії прикладів не перелічити. Це розстріляне відродження: поети, письменники, кобзарі в тридцятих роках минулого століття, це Лесь Курбас, Крушельницькі, Хвильовий, Зеров і багато інших. А за що застрелили композитора Леонтовича, автора знаменитого «Щедрика», в хаті свого батька підісланим вбивцею москалем із ЧК.

За що нищили Симоненка, Стуса, Світличних та усіх шістдесятників?

Кожний митець з виразною національною свідомістю і з  національними ідеалами творить своїми талантами, хто словом, як Шевченко, Франко, Леся Українка, Стус, Симоненко, Осадчий, хто музикою, як Леонтович, Лисенко, Колесса, Скорик, Івасюк. Такі митці вважали своїм національним обов’язком найефективніше використати свою «єдиную зброю» – слово, музику, режисуру, скульптуру, живопис. Своїм мистецтвом такі люди піднімали свідомість, національну гідність, ідентичність, чим творили українську націю, що було апріорі небезпечним для шовіністичного великодержавного москаля і комуніста

Своїм талантом композитора-пісняра В. Івасюк став дуже популярним серед української молоді. Його пісні витісняли російську попсу. Жодні естрадні концерти в Україні не обходились без пісень Івасюка. Їх виконавці Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук на піснях В. Івасюка здобули популярність і звання Народних співаків.

Надзвичайна популярність пісень В. Івасюка і його талант викликали напевно заздрість російських співаків-бардів і діячів російської поп-культури, не говорячи про промосковську політику на Україні – не висовуйся, бо знімем голову. Все це робилося таємничо і підступно зі сторони існуючого московсько-комуністичного режиму. Зник Івасюк – ніяких офіційних відомостей про його пошуки.

Ніби «знайшли» труп – преса мовчить. Судмедекспертиза – заключення утаємничене для загалу. Настав день похорону 22.05.79 р. Ні в газетах, ні радіо, ні телевізор.. – всі мовчать. Як не як, похорон відомої, популярної, шанованої людини і найлюбимішого композитора пісенника для молоді. Навіть в консерваторії не було оголошення коли і де відбудеться похорон.

Невідомо яким чином, але зранку 22 травня біля дому, де жив Володя на вул. Маяковського (тепер Левицького) збиралися люди, в основному молодь. Небіжчик лежав у закритій труні у своїм мешканні. Доступ до труни був обмежений. Звісно чому…

Прощалися в домі, і ректор консерваторії п.Дашак і поети Р. Братунь, та Р. Кудлик. Були там Н. Яремчук, В. Зінкевич і тріо Мареничів. Від Софії Ротару, говорили, прийшов кошик білих троянд.

Коли винесли труну із дому на вулицю, де стояв катафалк, молодь машину відігнала, а близькі товариші взяли труну на плечі і понесли до Личаківського цвинтаря.

Під час похоронної тисячної ходи дівчата кидали квіти на труну. Дорога була встелена квітами. Могила була викопана біля головної алеї, яка веде від входу до меморіалу. На похованні біля могили виступили першим поет Р. Братунь, який при прощальних словах громадянської панахиди недвозначно сказав, що його було вбито органами влади, за що поплатився потім зняттям із голови Львівської спілки письменників (а врешті, життям. Сам Братунь вважав, що його отруїли на каві.)

Виступив з прощальними словами Р. Кудлик і рядовий представник Львівської консерваторії.

Ні від влади, ні від міськкому комсомолу, де В.Івасюк був членом бюро, ні від громадських організацій представників на похороні не було. Що це значить? Свідомі люди зрозуміли звідки ноги ростуть. В подальші дні представники органів розганяли людей, які збиралися біля могили, клали квіти і співали його пісні.

На сьогоднішній день, тридцятої річниці незалежності України Володимир Івасюк, як композитор і митець Герой України вшанований належно у Львові гарним пам’ятником на могилі композитора і в центрі міста, вулицею його імені, фестивалями «Червоної рути» і звучанням на концертах його чудових пісень, які стають народними, коли співають їх за столом на домашніх урочистостях.

dilo.net.ua

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.