Сама назва виставки «Сміх і сльози Остапа Вишні» презентує її концепцію – трагічну творчість і долю письменника-сатирика й гумориста, блискучий апогей якої припадає на 20-ті та самісінький початок 30-х років ХХ ст. Це був час нечуваного розквіту української культури в галузі живопису, театрального мистецтва, періодики й, зрозуміло, літератури. Саме тому фотоколажі з зображеннями Остапа Вишні ніби обрамлюють знакове фото 1920-х з постатями його близьких друзів – Миколи Хвильового, Майка Йогансена, Миколи Зерова, Максима Рильського, Івана Дніпровського та багатьох інших, яким судилася така ж чи й трагічніша доля.
Що ж до самого Остапа Вишні, то, як пише Григорій Костюк, в ті знамениті 20-і він був «королем» тогочасних тиражів і преси, веселим і гострим всеукраїнським Остапом. Утім Микола Хвильовий відчув у його небаченій популярності дещо глибинніше. «Усмішки Остапа Вишні я полюбив – пише він. Полюбив їх за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні і водночас глибоко трагічні».
Не дивно, що письменникові судилося розділити долю усього українського «Розстріляного відродження». 1933 року він був заарештований і засуджений до страти, яку влада замінила на 10 років ув’язнення в таборах суворого режиму. І тільки 1943 року йому дивом пощастило вийти на волю. Так само була арештована й вислана разом з донькою Мариною до далекого Архангельська і його дружина – блискуча акторка театру «Березіль» Варвара Маслюченко.
Другий період творчості Остапа Вишні тривав недовгого – до 1956 року й був переважно позначений м’яким гумором «Мисливських усмішок» та сумною мудрістю людини, що побачила й пережила надто багато трагічного. Реабілітували його лише 1953 року.
Утім, попри всі старання радвлади представити Остапа Вишню як «свого класика», його суто «вишнівський» спротив виявився і в останній волі письменника. Ховали його під спів улюбленої пісні «Козака несуть і коня ведуть».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Виставка «Сміх і сльози Остапа Вишні» містить надзвичайно багато цінних експонатів – виданння письменника 1920-х, і 1940-х років, його рукописи й машинописи з правками, оригінальні фотографії та особисті речі. Серед них – круглий столик, елегантна різьблена поличка, настільна лампа, вази з його помешкання, різнорідне письмове приладдя, папка письменника, його окуляри, ліхтарик «жучок», рибальське й мисливське знаряддя, безцінна чашечка, яку, за музейною легендою, він (фантастика!) зберіг у таборах.
Досить презентабельно виглядає й мистецька частина експонатів. Насамперед це два прижиттєві портрети Остапа Вишні – дуже вдале пастельне зображення письменника роботи Зиновія Толкачова (1948) та не менш виразний графічний ескіз І.Семенова (1953). Вдало доповнюють мистецький ряд експозиції й уже пізніші ілюстрації до «Мисливських усмішок» художника Ю.Северина.