Вулиця Миколи Хвильового в Харкові

583

Велике промислове місто, велике, але не величне: забуло слобожанське народження, забуло слобожанські полки…

З висловлювань М.Хвильового

На карті міста назва такої вулиці в Київському районі з’явилась нещодавно, так само, як і фактично сама вулиця. Вона розташована поблизу кільцевого шляху довкола міста – від перехрестя з путівцем до сел. Циркуни, Липці та ін. Новітня вулиця та сусідня з нею – Володимира Винниченка – ознаки оновлення підходів у топонімічній політиці харківських властей і взагалі у ставленні суспільства до історії та людей, які її творили. Через назви магістралей, з появою новітніх об’єктивних книг, фільмів повертаються з небуття постаті, які зробили чимало для становлення України, але під впливом політичного режиму їхні імена були штучно відтіснені за лаштунки історії.

Кілька десятиліть ім’я М. Хвильового, як і багатьох побратимів по ВАПЛІТЕ, учасників літературної дискусії в часи Українського відродження, теж було примусово вилучено з історії літератури й суспільної свідомості. І лише в останні роки харків’яни нарешті спромоглися розібратися, хто ж для нашого краю був Хвильовий та яка його роль у минулих подіях.

Хоч Микола Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) родом з Тростянця (в той час – Охтирщина), майже все його творче життя відбулося в Харкові, де яскраво проявилися і громадянська позиція, і талант письменника.

Навчався в Богодухівській гімназії, мандрував у пошуках заробітку Донбасом і півднем України. Велику школу пройшов на фронтах Першої світової війни. По її завершенні особисто сформував на Харківщині повстанський загін і воював проти німців, дроздовців, а потім і вояків УНР.

Можна сказати, це був романтичний провідник більшовицьких ідей, котрий незабаром розчарується в багатьох фейкових гаслах і очолить новий рух до європейської культури.

В Харкові (на поч.1921 р.) стали у нагоді фронтові навички організатора – Микола Григорович активно заявляє про себе як один з фундаторів літературно-художнього життя, член і засновник багатьох літературних організацій: ВАПЛІТЕ, ВУСП, ”Пролітфронт“. Українська культура, література перебували на роздоріжжі дальшого розвитку.

Обставини змушують Миколу Григоровича взятися за публіцистичне перо. З-під нього з’являються й нині часто згадувані «Про «сатану в бочці», книга памфлетів «Камо грядеши?», стаття «Думки проти течії», а потім ще одна з промовистою назвою: «Україна чи Малоросія?»

Колись завзятий більшовик Фітільов повірив у нові революційні гасла. Але, чим більше зіштовхувався з реаліями життя, тим помічав більше розбіжностей. Душевні сум’яття цієї пори яскраво розкрито через образ ліричного героя новели «Я (Романтика)». Підписуючи свої твори промовистим прізвищем Хвильовий, Микола Григорович все частіше помічав ганебні наслідки більшовицького владарювання, у різних публікаціях намагався критикувати, а то й висміювати їх, так що творчий псевдонім виправдовував себе.

У публіцистичних виступах закликав діячів нової української літератури припинити залежність від московського впливу, орієнтуватися на «психологічну Європу». Колишній прихильник ідей «із загірною комуною» проводив думку, що творчий процес має базуватися на «євразійському Ренесансі», і цього можна досягти лише орієнтуючись на європейські цінності.

У Миколи Хвильового виявилось чимало прибічників, особливо по ВАПЛІТЕ.

Але в Кремлі виявляли все більше занепокоєння позицією популярного публіциста й письменника. Його публічні дії та виступи почали зазнавати нищівної критики не тільки з боку московських, а й місцевих більшовицьких очільників. Й.Сталін особисто вказав на виступи Хвильового як прояви поширення антиросійських настроїв в Україні.

Зовсім скоро такій цікавій і розлогій літературній справі, розвитку національної культури та мистецтва наступить трагічний кінець. Про ці події чимало прибічників сучасного «руського міра» намагаються старанно замовчувати. А ось молодому поколінню треба чітко усвідомити: більш ніж 400-літня історія взаємин представників української й російської культур, розвитку художньої літератури дає яскраві приклади нерівного партнерства, звичайно ж, не на користь українству.

На початку 1933 р. письменник побував на Полтавщині, де на власні очі побачив страшні наслідки голодомору. В цей час починається стеження працівників НКВС за діяльністю письменника.” Хвильовий – це певна сукупність рис, це озброєний ворог, це поза всім іншим розгорнений націоналізм, це явище, що має свою вагу і тим дуже небезпечне“ – скаже про нього очільник більшовиків в Україні С. Косіор.

М.Хвильовий відчував, що кільце небезпеки довкола звужується. Вже арештовано побратима М. Ялового…Скоро, очевидно, настане і його черга. Тож квітневого дня він запросить до себе друзів – О. Досвітнього й М. Куліша. І, сказавши, що зараз покаже, як у сьогоднішніх умовах має творити пролетарський письменник, вийшов у свою кімнату. Пролунав постріл…

У передсмертній записці він напише: «Арешт Ялового – це розстріл цілої генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію…Отже, як говорить Михайло Семенко… ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя – ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам’ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм! Хай живе соціалістичне будівництво!»

Мужній вчинок М. Хвильового нині розцінюється як виклик тодішній системі, він тривалий час замовчувався, свідки залякувались. І лиш через десятиріччя стало зрозумілим, що Микола Григорович був загнаний тодішнім режимом у глухий кут. Своїм учинком він показав антинародну сутність режиму, а також глибоку розбіжність між деклараціями більшовиків і дійсністю.

Постать Хвильового є своєрідним смолоскипом, що й нині залишається переконливим аргументом проти актуалізації ідей ”рівності й братерства“, відродження комуністичної ідеології та пропагування ”руського міра“.

Шанувальники спадщини письменника детально проаналізували його вчинки й написані твори , зробили належні висновки. Тепер ряд творів вивчають у школах і вишах. До обеліска письменника у Молодіжному парку часто приходить патріотична молодь. Тут відбуваються цікаві виховні заходи. Звичайно ж, спільними зусиллями доглядається символічний обеліск та прилегла територія.

А на вулиці, яка носить ім’я Хвильового, панує спокій і квітнуть білі троянди. Але це – удаваний спокій. Він – лише на певній території. Суспільство й зараз нерідко пригадує пророчі слова ”мятежного сина революції“ про владарювання вічного неспокою. Саме з його допомогою й можна зрушити з місця великі проблеми. Тож історичний, життєвий приклад М. Хвильового є промовистим зразком для нащадків.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!