Поет запросив у свою хату

Мельник Віктор. Будиночок з вікнами в ліс: поезії. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 56 с.

Читацьке уподобання є справою, супроти якої не попреш. Коли точніше, то посперечатися можна, але сумніваюся, що зможе щось виграти той, хто затіє словесну перепалку.
Про це ще раз подумалося, коли перечитав нову поетичну книгу Віктора Мельника «Будиночок з вікнами в ліс». І ось через що. Не приховуватиму, що назва заінтригувала. У найдальші закутини своєї книгозбірні кладу томища (чи маленькі книжечки) з такими «оригінальними» найменнями як «Поезії», «Сонети», «Катрени», «Криниця», «Політ», «Совість»… (Чомусь упевнений, що нічого путнього у них не знайдеш.) Обережніше ставлюся до видань з повторами у назвах. Скажімо, «Вертеп» маємо в Аркадія Любченка, Володимира Базилевського, Олексія Бінкевича і Романа Гром’яка. «Поріг» поріднив Павла Мовчана і Петра Мідянку. А Олександр Астаф’єв та Іван Чернецький разом побували на «Заручинах»… Як бачимо, перед нами постає дилема. Не знаю як і хто, а для себе її вирішую так: на перший план виходять ім’я автора і жанр видання. Адже часто-густо повторюваність спонукається підсвідомим мисленням, бо уяву збурює той чи інший образ.
А у випадку з назвою книги Віктора Мельника маємо дещо інше. Нею став образ вірша. «Не чекаю нікого в будиночку з вікнами в ліс, ненадійному прихистку у безнадійному світі». (Тут на гадку ідуть «Жива і скошена тече в мені трава» Анатолія Кичинського, «Правий берег сумної ріки» Бориса Щавурського). Як на мене, то такий підхід до вибору наймення є чи не найвдалішим. Бо відображає неординарність авторського думання, яка приваблює поціновувачів красного письменства.
Зрештою, це – не єдине, чим причаровують вірші Віктора Мельника. Після знайомства з книгою підсумовую для себе, що лірика є чимось серединним між традицією і модерном. Себто автор пробує власні метання між сповідальністю та метафоричністю пересадити у сучасний ґрунт.
Подивимося, як сприяє цьому виражальність. І почнемо зі згадки про «населення» «Будиночка з вікнами в ліс». Він, до речі, населений небесними світилами і зорями, звірами і птахами, деревами і рослинами. «Поголений козак-місяченько налисо», «І на зірку невидиму – мов неіснуючу – молишся», «За горизонт розчиняються коні», «Де за небо – ворон вервечка», «Калина об явора хтиво листочками треться», «Сухо завмер полиновий пустир».
Позитивне значення мають також метафори, порівняння, образи. «Примагнічує» до себе і слововживання. Звісно, про кожну з цих складових поезовираження можна багато говорити, посилаючися на авторитетні джерела. Але не теоретизуватиму.Нагадаю лишень про одне. Приміром, ще в античні часи Арістотель вважав метафору найбільш силою поезії. Здається, що Віктор Мельник теж сповідує це. І не тільки на рівні власного сприймання. Бо теоретичні твердження отримують практичне втілення у ліричній поезії. «Дрімає куля в серці автомата», «гарцює грудень верхи на вітрах», «сніги білокрів’ям пульсують довкіл», «на зиму косять коники траву», «озеро тишу пере або камінь».
З цими чарівностями метафоричних зблисків перегукуються порівняння. «По асфальту тече червоне, ніби місто порізало вени», «світ застигає в повільній осені, як в бурштині», «дні мої тануть, як вітер у жовтні», «чорніють дерева, як бронхи курців». Хіба не є очевидним те, що порівняльність лише увиразнює манеру письма автора, робить його якимось магічнішим?
Вважаю, що таку ж роль взяли на себе й образи: «геній самотності», «печера ночі», «пустеля мови», «танцмайданчик повітря», «гойдалка планетарна», «скелети чорні згарищ», «поле тиші», «гілки речень». Не можу байдуже пройти повз такі цікавинки як «коронація асфальту», «камертони тополь», «снігопаду коктейль», «громадянство зими», «месиджі зими», «берег дощу». Перелік вдатностей, напевно, можна продовжити, але й вищезгаданого досить, аби переконатися у правильності твердження.
І на цьому тлі – бентежність слововживання. Барви нелогічності та рідко вживаності виграють у «заснігопадило», «перемиг», «синьота», «праепоха». Інколи у буквотвори заходить лагідність за рахунок зменшувальності того чи іншого предмета. Тут, правда, є один нюанси. Якщо приміром, «вітреня» ще знаходжу в окремих авторів, то цього не скажеш про «крапеля». Виражальність досягається і за рахунок формотворення. У невеликій за обсягом книзі мирно сусідують сонет, рондель, двовірш. Та поряд з ними можна зустріти восьмивірші і поезії з двох чи трьох строф. Та тут знову маємо двоїну. Наприклад, вірш «вітер – вселенська повінь» – взірець нехтування вимогами пунктуації. Але автор не має наміру ставити поетові через це негативну оцінку. Бо над мною тяжіють дві глиби уявлень. По-перше, твір дає натяк поціновувачеві, що віршник не випадаючи з вітчизняного контексту поезотворення, тонко натякає, що для нього не є чужими світові тенденції. Але це є, так би мовити, зовнішньою оболонкою. Оте «по-друге» має глибинніше значення: безпунктуаційність наче розсовує межі читацького уявлення. Укупі з традиційними висловлюваннями це створює неповторність. Про щось інакше не думаєш, коли перед твоїм зором з’являються такі цікавинки, як «зорі змішалися з небом», «встоять а чи не встоять наші ковчеги бетонні»… Сучасність і традицій зійшлися воєдино. Чи не так?
І ще один момент. Є поети, котрі своїми творами засвідчують власне устремління до урбаністичного відображення навколишності. Щось подібне маємо у версифікаціях Станіслава Бондаренка і Олександра Гордона. А водночас є віршники, котрі, народившись у селі але живучи у місті, не приховують розуміння сільської пейзажності на тлі урбаністичних реалій. Деякі схожості у поезотворенні мешканців мегаполісів і жителів сіл чи малих міст відшуковуємо, хоча світоглядних відмінностей є, напевно, набагато більше. Туга за архаїкою? Якщо і є щось від цього суму, то вади у цьому не бачу. Але у випадку з віршами Віктора Мельника маємо дещо інше: наявність урбаністичних мотивів у тіснющій сув’язі з генною пам’яттю сільської природи. Перші переважають, але углиблення свідомості у споминання додає йому неординарної барви.
…Тоненька збірочка віршів. Вона народжує чимало думок. А хіба це не говорить про те, що зустріч з читачами відбулася?

м. Шумськ на Тернопіллі