Нинішня 28-ма війна Російської Федерації проти України – це війна цивілізацій, світоглядів, ідентичностей, екзистенцій. Впродовж всієї української історії московські загарбники прагнуть будь-що перервати життєдайність національного коріння між поколіннями українців, переінакшити, отруїти їхні душі, нав’язати російську імперську свідомість, тобто психологічно і духовно підкорити. Московська ідеологія і політика спрямована проти п’ятьох вимірів української національної ідентичності, які схарактеризувала Монтсеррат Гібернау. Це такі виміри – складові: психологічний, мовно-культурний, територіальний, історичний і політичний.
На цих принципових вимірах=засадах формується ідентичність кожної особи. Поєднання індивідуальних ідентичностей на засадах однієї мови, культури, історії, звичаїв, традицій, психологічних особливостей, політико-ідеологічних прагнень творить колективну національну ідентичність, зіперту на віру в належність до однієї нації і в спільність більшості атрибутів, які роблять її відмінною від інших націй. Визначальними критеріями національної ідентичності є неперервність у часі й диференціація від інших ідентичностей. Це два основоположних принципи національної ідентичності. Канадський історик з університету Вікторії Сергій Єкельчик наголосив, що індивідуальна практика пам’яті й сучасна колективна пам’ять охоплює як історичну пам’ять – наші правдиві знання про минуле, так і соціяльну пам’ять прожитого нами досвіду, що є передумовою історичної національної свідомості, життєдайної української ідентичності.
Метою потужної маніпулятивної інформаційно-психологічної агресії «русского міра», яка переросла у повномасштабну війну проти України, є якраз знищення усіх п’ятьох вимірів української національної ідентичності: психологічного, мовно-культурного, територіального, історичного і політичного.
Нині московські політико-ідеологічні узурпатори безцеремонно наповнюють російський, український, європейський і світовий інформаційно-гуманітарний простір брехливими наративами, що українці та росіяни – один народ: а в одного народу – одна мова, культура, віра, історія, одна територія. Але в Києві, мовляв, захопили владу вороги росіян, заважають їм владарювати, щасливо жити. Тому московити, на думку кремлівських ординців, надають своїм братам допомогу і визволяють їх від нацистів, фашистів, мазепинців, петлюрівців, бандерівців. До речі, психолог Карл Юнг ще у 1945 р. сказав, що росіяни все те, що їм не подобається, називатимуть нацизмом. Він прогнозував, що росіяни займуть місце німецьких нацистів.
Неонацист Путін, спираючись на так звану «погодінську теорію», навіть опублікував статтю «Про історичну єдність росіян і українців». Цей опус, як і теорія академіка Погодіна, наскрізь маніпулятивний, імперсько-зловісний. Він за наративами подібний до «Майн кампф» Гітлера.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У середині XIX ст. Погодін стверджував, що Київ і прилеглі до нього землі Середнього Наддніпров’я до татаро-монгольської навали заселяли «великороси», котрі були частково винищені, а частково переселилися на північне Залісся, тобто на терени сучасної Росії. «Етнічний вакуум», що утворився таким чином у Середньому Наддніпров’ї, згодом заповнили вихідці з басейну Карпат – малороси. Цю фальшиву «теорію» Погодіна підтримував у статтях шовініст Катков і академік Соболєвський, який стверджував, що українська мова на Наддніпрянщині виявилася «прийшлою», тому вона, мовляв, не має права на існування. Відчуваєте політико-ідеологічний відгомін цієї московської гібридної, імперської маніпуляції? Адже сьогодні, як не прикро, в Україні живе досить багато «какаяразніц на каком язике гаваріть». Їм байдуже, до якої ідентичності належати.
Цим людям, як і школярам, ліцеїстам, студентам, курсантам треба наполегливо пояснювати, що давньоукраїнська держава «Русь» уже існувала у 838 році, як повноцінна, високорозвинена на той час європейська держава. Московія, як Улус Золотої Орди, відома лише з 1277 р., тобто на 439 років пізніше давньоукраїнської держави «Русь». Засновником Москви і Московського Улусу був хан Золотої Орди Менгу Тимур. Тому запам’ятаймо, що князь Довгорукий ніякого стосунку до заснування Москви не мав. І князівством Московія стала тільки у 1328 р. при Івані Калиті та до XVI ст. була у складі Орди Чингізидів на правах звичайного Улусу.
Сформувалися моксельці=московити=росіяни на основі угро-фінських і татаро-монгольських племен, які, звісно, не є слов’янами. Слов’яни – це роси=русини=українці – історичний етнонім одного народу, предками якого є слов’янські племена – поляни, деревляни, сіверяни, дуліби та інші. Українська мова відома ще з VІ століття. У нинішній українській мові є понад 13 тисяч слів, які збереглися ще з VІ століття.
Московська=російська мова почала формуватися значно пізніше української – тільки у XII–XIII століттях – на основі македонського діалекту давньоболгарської (церковнослов’янської) мови під час християнізації угро-фінських і татаро-монгольських племен.
Безперечно, нинішній драматичний стан функціонування української мови і культури – основи національної ідентичності – є наслідком багатовікового переслідування, цькування, нищення. Уже відомі 480 різних постанов, ухвал, циркулярів, указів, розпоряджень про заборону української мови і культури, переслідування і знищення носіїв українськості.
Професорка нашого факультету журналістики Олександра Антонівна Сербенська у монографії «Голос і звуки рідної мови» з болем правдиво написала, що майже всі важливі сфери державно-політичного життя в Україні віками були у повному розпорядженні чужинців. Давалися взнаки й такі суб’єктивні чинники як приспана у частини українців родова пам’ять, поневолений розум, ущерблена і сторіччями заглушувана мовна і національна гідність, що й нині є психологічною перепоною до повернення багатьох українців, у тому числі й деяких одеситів, до української національної ідентичності.
Талановита мовознавиця, громадська діячка, Велика Українка Ірина Фаріон, ґрунтовно володіючи правдивими історичними і сучасними фактами, переконувала, просила, спонукала й часто заставляла українців не забувати ні за яких обставин тієї гіркої правди, закладеної москвинами в уста ката українського народу Петра I і про що писав Іван Огієнко в «Українській культурі» (1918): «Малоросію к рукам прібрать».
Ірина Дмитрівна була безкомпромісною в оцінках і ставленні до українофобних київських «професорок» на кшталт зайцевих, кондратьєвих, більченкових чи шубіних з Одеської юридичної академії (Миколаївський філіал), які публічно проголошували московську брехню правдою. Називали Україну «онкохворою американською колонією», а українську державну мову «блювотною».
Справедливу думку висловив академік Георгій Філіпчук: проте чомусь не в цих україножерних постатях очільники та всілякі зверхники вбачали небезпеку, не проти них спрямована заслужена покара за антиконституційність і неправдивість, а чомусь влаштовували Ірині Фаріон моральні й судові екзекуції і вбили за правду… Чи не тому, що вона перебувала в тому «передньому» ряду, де лунав заклик не просто «геть від Москви»», а «Геть Москву!» з української свідомості, національної ідентичності.
У цьому контексті оцінюю перший Одеський обласний конкурс учнівських і студентських робіт імені Галини Могильницької «Талант і Слово». Конкурс започаткований у 2024 році за ініціативи Одеської академії неперервної освіти. Після урочистого нагородження переможців конкурсу у номінаціях «Література рідного краю», «З непам’яті покликана судьбою…», «Різнобарвна Одещина» і «Герої Одещини», яке відбулося у Золотій залі Одеського літературного музею, до присутніх звернувся Олекса Різників – поет-шістдесятник, борець за незалежність України, повний кавалер ордена «За заслуги», людина, яка пройшла через десятиліття жорстоких випробувань, але не зрадила українському Слову – живій енергії національної ідентичності.
Вітання Олекси Різникова прозвучало як заповіт, як духовна естафета молодому поколінню «Геть Москву!» з усіх сфер національного життя.
Адже московські ідеологи і політики, рашистські маніпулятори потужно використовують тезу російського історика і філософа Г. Федотова, який писав, що ми, тобто росіяни, присутні під час бурхливого і надзвичайно небезпечного процесу: зародження нової української національної свідомості, по суті, нової нації. Вона ще остаточно не народилася, доля її ще не визначена. Убити її неможливо, але потрібно працювати над тим, щоб її самосвідомість утверджувала себе як особлива форма російської свідомості, ментальності та ідентичності.
Цей інформаційно-психологічний, тематично-змістовий сенс – найстрашніший, найнебезпечніший, бо спрямований на розтління українських морально-духовних цінностей, державницького переконання, громадянської позиції, знищення національної ідентичності та заміну її російською, що призводить до витворення різного штибу сепаратистів, зрадників, «какаяразніц», «ждунів» московських асвабодітелей.
Нищення усіх п’ятьох вимірів української національної ідентичності триває досі. Ви, шановні учасники конференції, це бачите й розумієте. Російський публіцист Д. Мурєтов у статті «Эрос, народ и политика» вперто заявив, що великий російський націоналізм, тобто «шовінізм», має жити, утверджуватися, а українських національних прагнень «вовсе не должно быть». Потрібно наголосити, що в Московії-Росії імперська свідомість сформувалася значно раніше, ніж власне національна свідомість. Критерієм національної ідентичності українців, за Д. Мурєтовим, повинно стати самозречення рідної мови, культури, освіти, історії, звичаїв, традицій. А також території. Натомість українці повинні сприйняти як своє рідне – все звиродніле московське.
Нам усім своїм інтелектуальним морально-духовним єством потрібно усвідомити сутність особливої прикмети російського імперіалізму – за царського, комуністичного і нинішнього путінського режимів: «це – вмілість зняти поневоленому народові голову так, щоб він цілував катові руку і дякував за визволення». Ця вмілість – один із проявів цинізму, притаманного російському імперіалізму, цинізму, що межує із садизмом, – зазначав М. Добрянський-Демкович. – Є в російському імперіалізмі елементарно дика і заразом вишукано рафінована, люта ненависть супроти кожного, хто прагне бути вільною людиною і не хоче в неволю до “визволителів”».
Проти українців, які хочуть бути вільними у самостійній, соборній, національній українській Україні, не прагнуть в лоно російських визволителів, московські ЗМІ в інформаційно-психологічній війні застосовують весь арсенал впливу на свідомість людей. Начальник пресслужби СБУ Марина Остапенко продемонструвала журналістам відеофрагмент випуску новин на телеканалі «Росія-24», в якому використовують маніпулятивну технологію. Зокрема, впродовж усього випуску про події в Одесі 2 травня 2014 року в кутку екрана з’являлися надписи: «Правий сектор», «Підпал», «Людей вбивають бандерівці», «Нацгвардія – вбивці». І жодного слова правди про трагедію, організовану, створену московськими спецслужбами і блудниками-зрадниками з Одеси, які проти самостійної України.
15 грудня минулого 2023 р. Кабінет міністрів України своєю Постановою схвалив «Стратегію утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року». Надзвичайно важливий документ. Але в ньому, на жаль, не окреслено такі поняття, як україноцентризм, націоцентризм, націотворення, без яких неможливо формувати і утверджувати українську національну та громадянську ідентичність. Написано багато, але не розкрито, не означено, як повернути українців у природний морально-психологічний стан власного політичного, економічного, культурного та духовного націоналізму (В. Монастирський).
Сподіваюся, що наша авторитетна конференція виробить способи і методи потужної просвітницької пропаганди, щоби кожна людина не тільки в Україні, а й в державах земної планети усвідомила, що український націоналізм немає нічого спільного з московським шовінізмом, нацизмом, фашизмом, расизмом. Український націоналізм ґрунтується на переконанні, що людина є часткою своєї Батьківщини і від морально-духовної сутності цієї людини залежить честь, гідність, свобода Батьківщини, її морально-духовні цінності.
Називаю два відомих прізвища: Портников і Табачник. Віталій Портников, не цураючись єврейського коріння, сумлінно спрямовує свій інтелект служінню Україні. Він таким чином є творцем і носієм української національної гуманістичної ідентичності. Вся діяльність Дмитра Табачника була спрямована на формування в українських школярів, ліцеїстів, студентів російської імперської ідентичності. Прикро, але різні Табачники, Медведчуки, Бойки, Бужанські, Шуфричі та інші україноненависники є ще й нині в законодавчій, виконавчий і судовій владі України.
Долаючи їхню приховану і відверту ворожість, маємо допомогти кожному зросійщеному українцю повернутись із ворожого «русского міра» у лоно свого національного роду, до україноцентризму, духовного націоналізму, бути творцем української України. У кожній клітині суспільного і державного організму, починаючи з дитячих ясел і закінчуючи офісом Президента, має панувати українська мова, національна культура, український вільний дух. За таких умов буде остаточно розірвано московські духовно-психологічні кайдани, створено такий інтелектуально-громадянський, життєдайно справедливий клімат, що кожний громадянин будь-якої національності з гідністю скаже так, як, зокрема, наголошує Джамала: «Я – українка кримськотатарського походження». Для неї Україна є святинею, Батьківщиною, а не місцем нечесного збагачення, як для низки олігархів, і так званих менеджерів з офісу Президента.
Приклад захоплення українською мовою показують іноземці. Понад 1 мільйон 500 тисяч людей у світі уже вивчають українську мову. Їхня кількість зростає. Громадянин Фінляндії Генрі, котрому 66 років, сказав: «Вивчення української мови – це мій особистий контрнаступ проти московських загарбників». Думаю, що не гріх повчитися людської гідності у фіна Генрі! Викидаймо з голови весь московсько-російський отруйний мотлох і тоді вилікуємо зранені московськими іродами душі, в серці кожного українця забуяє сонцесяйна, національна ідентичність української України.
Отже, місія кожної доброчесної людини в Україні та країнах земної планети усвідомити, що сучасний московський рашизм, який увібрав у себе шовінізм, нацизм, фашизм, більшовизм і расизм – це філософія загарбання, поневолення, знищення інших етносів, народів, націй. Мета українського націоналізму – свобода і розквіт своєї нації, повага і шана інших націй, їхніх ідентичностей.
Московський рашизм витворює загарбників, убивць, мародерів, грабіжників, ґвалтівників, холуїв, рабів – всяку ницість, паскудство, скверність. Український націоналізм породжує патріотів, героїв, подвижників, жертводавців – велич людської гідності, національної ідентичності.
Вельмишановні учасники авторитетної міжнародної конференції! Закінчуючи свою доповідь, наголошую, що кожний захисник і захисниця України від московських диких варварів всім своїм єством усвідомлює Тараса Шевченка, що «в своїй хаті своя й правда, // І сила, і воля…», «Нема на світі України, // Немає другого Дніпра…». Во ім’я духовно-національної свободи матері – нашої України українські патріоти московською вражою злою кров’ю рвуть психологічні і фізичні кайдани. Адже у Шевченкових словах закладені генетичні підвалини утвердження української національної і громадянської ідентичності, яка на відміну від російської шовіністичної ідентичності поневолення, знищення вільних етносів, спрямована на здійснення гуманістичної мети – наповнення України українським історичним правдивим змістом, українським словом, українським світобаченням, національно-патріотичним духом, які є рушійною моральною силою на шляху до розв’язання соціально-економічних проблем, а в нинішніх умовах – одухотвореною гарантією Перемоги над віковічними московськими ворогами-нищителями.
Василь Лизанчук, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка