“Українська літературна газета”, ч. 9 (377), вересень 2025
ТИХЕ…
Переплáчу, перемучуся
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Перестогоном у тобі,
Тихим леготом
/аж незчуєшся!/,
перелогами по журбі…
Перелітною диво-птахою,
Перемеленим трин-зерном,
Наречéною, вік-коханою…
…Тихі сутінки над селом…
ПОКОЛІННЯ ВІЙНИ…
В Україні виросло покоління війни, –
«Діти війни» – наші квіти.
Маки криваві – загиблі батьки…
Попіл розносить вітер…
Злий вітруган ламає ущент
гілку, скривавлену гілку…
Хтось засинає: в багні, під дощем…
Черговý хтось робить помилку.
ПРИ ВІКНІ…
…Не вірилося їй, що зустріч ця – остання,
Стоїть печаль самотня при вікні…
Він птахом десь упав, смертельно вранений, –
Його убито.
На… чужій війні.
БЕРЕГИНІ
Жінкам не місце там,
де стріляють і проломлюють черепи, –
Жінкам там не місце.
Але вони – берегині – завжди йдуть поруч.
Вони упевнені в своїх мужчинах
І будуть стояти позапліч,
хай би й земля надвоє трісла!
Матері стоять, бабусі, сестри, дружини, доні –
за вами, наші герої –
мов Діви Марії – святі.
* * *
…Затирали його, замазували
Судомами, саднами, спазмами,
Похилими перелазами,
Старою забутою казкою,
Плітками сплітали повзучими,
Зморшками злими соталися…
Печаль і літа перемучені
На денці сльози поховалися.
ПЕРЕБОРИ
Під гітарні перебори
Переможемо ми горе,
Перебудемо незгоди,
І негоди, й непогоди.
Давні діри підлатаєм –
Як зробити – це ми знаєм.
Грай, гітаро! –
Плач струни
В перебори загорни!
В ОБІЙМАХ…
В обіймах осені міста.
Міста – в обіймах осені!
А я собі така проста:
Біжу до тебе босоніж.
Мов навіжена аж за край
Лечу вперед, мов блискавка.
Така от я, я – ось така, –
Малий промінчик-блискітка
* * *
Яка жага: лягти собі у полі
і пити неба цю ясну блакить,
і відпустити серденько на волю, –
а хай собі вже більше не щемить!
Ковтнути важкості хмільного передгроззя,
спізнати те, чого одвіку не було…
І душу відігріти по морозах,
розгладивши насуплене чоло.
А там глядиш – багацько тих за нами:
втомився хто, долаючи біду…
Йде Легіон в Життя під хоругвами,
і я собі десь поруч з ним іду.
* * *
В міру світлого було в житті –
ані чорних смуг, лиш сірохмар’я.
Дні ясні минали золоті,
начебто купаючись в нектарі.
І з добром хотілось до людей,
а про сварки й зло навіть не чути.
Відчувати Слово та ідеї
і не животіти – Бути!
БАЛАДА ПРО МИНУЛЕ
І МАЙБУТНЄ…
…І руйнувались долі. І часи
прийшли смутні – пора така настала…
Пророчі вже не чулись голоси,
Та й волі, що була, було замало…
Сушився порох… гострились мечі… –
На прю збирались тільки розвидниться…
Іржали коні, били копитьми…
Студену воду черпали з криниці
Кремезні руки… Тихо сплять воли…
Завмерло все… – ні писку, ані звуку…
Століття жорна… Спалені мости…
І клич «До бою!»… Чорне небо – круком…
Росте пшениця, зблискують жита… –
Життя іде неспішною ходою…
Висока плата: воля і літа,
й свободи прапор, що над головою, –
Нам прадід виборов й прапрадід у віках.
…А нині: поступ є, чи вмер, зачах?..
* * *
…І трепет ніжно-лебединий – все із любові.
А нам страждати і помирати – завжди невчасно!
Згасають барви важкої днини привечорові.
І чуєш вибухи і стрілянину – так ясно…
Допоки буде стинати крила
Жорстокий Молох?!
Звірині ікла і зло нелюдське – наш вічний ворог.
* * *
Душа воскресла в радості чудесній.
Тепер летить, немов весняний птах
На крилах вітру. Люта крига скресла
Де вчора й натяк на життя зачах…
Ти ще воскреснеш, моя Україно,
Ще надихнеш: до праці й до пісень…
І віриться: натхненно і дитинно
Для тебе розпочнеться Новий День.
* * *
Хита калина скрушно головою:
«Я ще жива,
Пощо ж лунають
поминальні дзвони?..
І опонує їй верба похила:
«Мій ясний світе, чи ж тобі не мила
Святая воленька, що у вогні здобута,
А нині – наче в летаргії – міцно скута?!..»
Вставай, калино, піднімайся, вербо,
«До бою!» знов звучить крещендо.
* * *
Хай буде яскраво!
Хай буде красиво!
В пожежних загравах
Зродився наш стилос.
Хай буде потужно,
Родинно і сильно, –
Бо це – Україна:
щаслива і вільна.
* * *
Як відблиск місяця на коминах й дахах,
Крило орлáна опісля двобою,
Краплина смутку у твоїх очах.
Гостинець подорожнім у каное.
Смолистий дух столітньої сосни,
Долішній шепіт річечки гірської –
Для тебе буду я у сні, і навесні –
Пригóрнеш до грудей у супокої.
Прадавні надра Матінки-Землі
На світлу днесь живе благословляють.
Рясніють квітами гірські плаї…
І колоски у полі проростають…
* * *
Чому, скажи, коли усе непросто,
Ти неодмінно мусиш йти?..
Перед тобою – воля й простір,
попереду – усі форпости,
позаду – спалені мости…
Та мусиш рухатись, бо рух тобі
за брата,
і ще не в зморшках ліплене чоло…
/Як часто доведеться обирати
між тим, що є, й що статися могло!../
Хай твою путь Життя благословляє,
у себе вір і на своєму стій.
Бо в того за душею ніц немає,
хто геть зневірився і вже не рветься в бій.
* * *
…Як сонцем – постріл, просто в серце
і вже несила чинити опір.
Чимдуж злітаю за небохмар’я
Високовольтним
Струнким
Акордом.
Відтак прудкіше стаю на лапки,
Щоб у незнанність собі гайнути.
Грайливий котик чи мишка в пастці –
Я розчиняюсь… Мене не чути…
м. Чернівці
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.