“Українська літературна газета”, ч. 9 (377), вересень 2025
БОЛЮЧИЙ ТЕРЕН
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Мої стежини повилися
В те літо сонячне й святе,
Коли малий в Малому лісі
Зустрів я терен, що цвіте.
Уздрів і як же не радіти
Й не дивуватися мені?
Він мав і вуха й руки-віти
Колючі, як гвіздки міцні.
Дивився на нього, він – на мене,
І чарував нас брунькоцвіт.
Тут відкривалось щось знаменне
І кликало в широкий світ.
Бувало, я зберусь додому
І тільки перший крок ступну,
Як за рукав мене, сірому,
Ухопить, вколе в мить одну.
Й озветься мовою земною,
Яка лунає ще в селі:
«Не квапся, хлопче, будь зі мною
У цьому буйному зелі.
Поглянь, яка краса навколо,
Он обнялись верба і в’яз,
А соловей співає соло
Й стукоче дятел-верхолаз.
Гріх звідси від краси втікати,
Збагнеш ти все, коли зростеш.
Ось вернеш до своєї хати
І з неї в білий світ підеш.
Ні, світ не білий, він же чорний,
Він повен кривди і нужди…
Тож борознуй наділ свій орний,
Щоб радість квітнула завжди.
Е ні, не можна вічно жити
У лісі, що тебе хова.
Тож будь правдивим ти, мій квіте,
І пам’ятай мої слова».
Так терен все обвів межею
Чи то причулося мені,
Але я сам збагнув душею
У молодості і навесні.
Що це навчає нас природа
Любити й жити для краси,
Добро творити для народу,
Не нівечить поля й ліси.
ДО МОЄЇ ЗОРІ
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою…
(Тарас Шевченко)
Зійди, моя вечірня зоре,
Побачимось біля гори
І ти про людське щастя й горе
Зі мною там поговори.
Я ж говорю тихенько, тихо,
А треба на весь світ кричать.
Знов на Вкраїну суне лихо,
Ошкірилась Москва, як тать.
Криваву влаштувавши купіль,
В якій би слід її втопить.
Та не здається Маріуполь,
І з ворогів глузує й кпить.
Це ж чорний крук біду накаркав,
Привів зі сходу москалів.
Вони до пня розбили Харків,
Бо хлібом-сіллю їх не стрів.
Чи ти видала, моя зоре,
Стількох убитих в наші дні,
Такі дитячі сльози й горе
В Чернігові та в Ірпені?
Шлють за снарядами ракети
На мирні села і міста
І нищать все…
О, де ти,
Свята і непоборна мста?
Он вирід рветься Україну,
Що не здолав за два-три дні,
Геть обернути на руїну,
Міста – на гори цегляні.
Ірпінь відстоявши й Чернігів,
На москалів ми йдем в похід,
Женем їх так, як печенігів
Тут гнали русичі на схід,
Ось так, як москвинам накаркав
Зловіщий крук, що зна своє,
Наш правдомовний древній Харків
Їх по-вкраїнські лупить-б’є.
Хоч нас ізнов спіткало горе,–
Нам перемога йде навстріч…
Сіяй, моя вечірня зоре,
Й мою прийдешню стримуй ніч.
ПЕРЕМОГА ПРИЙДЕ
Страхітна точиться війна,
Зі Сходу пре злорада,
Хай буде проклята вона,
Ота війна проклята.
Та не гамуються кати,-
Руїн не зрахувати,
Горять будинки і хати,
Палають білі хати.
Самі ж бо тріснуть в тім вогні,
Що розвели зарані,
Лоби кремлівські мідяні,
Пусті лоби мідяні.
Нова весна уже гряде,
Пшеницею яру сійте.
Йде Перемога і прийде,
Вона із сонцем прийде.
Так не убить гнилій Москві
Ні Києва, ні мови,
Як вир не випить дніпровий
І край не взять дніпровий.
Б’ють українці в час біди
Московців без пощади.
Народ наш мужності радий
Звитягу стріне радий.
І вільний світ нас привіта,
Засяє краще злота.
В Москві ж панує темнота
Так, як в тайзі темнота.
НАЙРІДНІШЕ
Моїй землячці
Зої Миколаївні Ісаковій
Це ж Дю Белле-француз в роки незримі
Свій городок Ліре, де він зростав,
Малою Батьківщиною назвав
В гучних сонетах, створених
у Римі.
І нам так само в стороні родимій
З дитячих літ, що бистрий час забрав,
Тут, на Волині, між єдвабних трав
Стежини повились неповторимі.
Над хвилі Тетерева й Уж-ріки,
Де наші Коростень і Коростишів,
Малої Батьківщини світ лункий
Добро у душах земляків залишив
І нам Велику заповів любить,
Як жито жовте і над ним блакить.
НАД СОНЕТАМИ ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА
Бентежать нас Шекспірові сонети,
Що їх для нас Павличко переклав,
Зберігши вічних мислей мудрі сплети,
Передчуттів і сонця теплий сплав.
Течуть слова так, як весняна повідь,
Що оживляє все-усе навкруг.
Шекспір по-українському говорить,
Як наш надійний віковічний друг.
О Боже мій! Яка вкраїнська мова,
Могутня, мов Шевченків «Заповіт»,
Тож обняла велика і святкова
Всього Шекспіра неозорний світ.
Вкраїнська мова й пісня, о мій Боже,
Ні час, ні враг вже їх не переможе.
МІЙ МАРКІЗ
Я ненароком подружив з Маркізом,
Ні, не з месьє паризьким, а з котом,
І в нас усе пішло і йде ладком,
«Не зрадь домівку!» – ми взяли девізом.
Він усякчас зі мною, з книгогризом,
Мурличе й навіва думки притьмом,
Жадливо їх ловлю, скріплю пером, –
Всяк день він радує новим сюрпризом.
Він любить і шанує рідний дім
І до чужого не піде ніколи…
Єсть люди всякі. Цей зі злом своїм
На нас іде з чужинцями посполу,
Той з дому втік в московський темний світ…
Маркіз не зрадить нас, хоч він і кіт.
ЖИТТЯ ЛЮДСЬКЕ
Усе злилося так, що не розняти,-
Добро і зло, таємне і ясне,
Неволя й воля, просте і складне,
Робота й здирство, бідне і багате.
Татусь і ненька, сміх і плач дитяти,
Нове й старе, розумне і дурне,
Земля і небо, й грім, що тьму жене,
Недоля й щастя, вславлене й прокляте.
І гніт пустель і вільний шум дібров,
Під стріхою хатки, воли й машини,
Звитяга й боягузтво без обмов,
Мир і війна, будови і руїни,
Полеглі й зранені, вода і кров,-
Оце і єсть людське життя неспинне.
***
І знов зі сходу виднокруг зчорнів,
У полум’ї блакитне наше небо…
Моя Вкраїно, скільки нині в тебе
Героїв мужніх, відданих синів!
Вони гартуються в огні боїв
І москалі тремтять в страху за себе,
Їм не минуть поразки і ганеби…
Шануєм вірних за наш край борців!
Побіда прийде після буревію
І мир настане всупереч війні,
Та все не просто в нас в суворі дні.
Й відступники знайшлись, як розумію,
А втім, осуджувать їх не волію, –
Невинні дурні в тому, що дурні.
ВІЙНА І КНИГИ
Украина дорога и близка моему
серцу. Я люблю ее литературу,
музыку, ее чудесную украинскую
песню, полную чарующей мелодии.
Я люблю украинский народ, который
дал миру такого титана, как
Тарас Шевченко.
(Антон Чехов)
Це ж кремль розбурхав грізний грім війни,
Збудивши в Україні німфу Ехо,
І шле катів, убивців, пустобрехів
І мародерів, наче сарани.
Вкраїнські книги знищують вони
За покликом олжі кремлівських шефів.
Це ж кремль розбухав грізний грім війни,
Збудивши в Україні німфу Ехо.
Не все з російських книг беру сумний
Під гавкання московських телебрехів…
Мене хвилюють Лев Толстой і Чехов;
Славутні класики тут без вини,-
Це ж кремль розбурхав грізний грім війни.
МОЯ ВКРАЇНО!
Щоб жить – ні в кого права
не питаюсь.
(Павло Тичина)
Моя Вкраїно, мужня й величава,
Звитягою вражаєш цілий світ,
Тополями черкаєш небозвід,
Красива, як троянда, й золотава.
Ти не сама, з тобою ось Варшава,
І Вашингтон з Парижем, і Мадрид.
Моя Вкраїно, мужня й величава,
Звитягою вражаєш цілий світ.
Щоб жить – ні в кого не питаєш права;
Шевченковий здійснила «Заповіт»
І мову зберегла з прадавніх літ
Народу нашого свята держава,-
Моя Вкраїно, мужня й величава.
КРАСА І СИЛА
Пісня і праця – великі дві сили!
(Іван Франко)
Моя Вкраїно дорога і мила,
Ти вся – Шевченка ніжна акварель,
Тичинина замріяність осель
І дума народова зорекрила.
Співати і трудитися зуміла,
Ні, ти не гарбала чужих земель.
Моя Вкраїно дорога і мила,
Твої гаї – Шевченка акварель.
Це ж ти себе у битвах боронила,-
Врагів сліпив козацьких блиск шабель…
Журюсь тобою, наче журавель,
Твоя у пісні й праці – слава й сила,
Моя Вкраїно дорога і мила.
ПІД ГРІМ ГАРМАТ
Коли говорять гармати,
музи мовчать.
(Марк Туллій Ціцерон)
Ізнов говорять і гримлять гармати
І музи українські не мовчать:
Потрібно ж не елегій, а проклять
Тим, хто війною рветься нас здолати.
Хай знає той зі Сходу ворог клятий,
Ми гнів на кулі встигли переллять.
Ізнов говорять і гримлять гармати
І музи українські не мовчать.
Ми всім народом йдем перемагати,
То й казиться отой московський тать,
Що й кров дитячу взявся проливать
І з того аж танцює біснуватий
Під грім, який зняли його гармати.
ДЕСЬ ТАМ ВЕСНА
Війна… Бої… Вкраїні важко.
Життя в кривавому вінку.
(Олександер Шугай)
Сніжок із неба сиплеться лапатий
І стеле білий по землі покров,
На ньому яскравіше видно кров,
Чорнішими видніють супостати.
Чого їм треба? Волю в нас забрати!
З них вічний спокій тут не ‘дин знайшов.
Сніжок із неба сиплеться лапатий
І стеле білий по землі покров.
В кривавому вінку Вкраїна-мати
Постане в мирі на життя й любов.
Ми вірою окрилюємось знов!
Десь там весна… Тут сходить день відплати.
І стелиться із неба сніг лапатий.
***
Поезія – це українська мова,
Вона лунає з глибини віків…
Обаполи дніпрових берегів
Вкраїну обняла свята Покрова.
Тут рідний звук – мелодія святкова
І кожен вислів – музика і спів.
Поезія – це українська мова,
Вона лунає з глибини віків.
Постав Шевченко
із людського слова,
Звеличивши добро, любов і гнів,
І землякам братерство заповів…
Для нас «Кобзар» –
духовності основа,-
Поезія – це українська мова.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.