Михайло Литвинець. «Музи українські не мовчать»

“Українська літературна газета”, ч. 9 (377), вересень 2025

 

 

БОЛЮЧИЙ ТЕРЕН

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Мої стежини повилися

В те літо сонячне й святе,

Коли малий в Малому лісі

Зустрів я терен, що цвіте.

 

Уздрів і як же не радіти

Й не дивуватися мені?

Він мав і вуха й руки-віти

Колючі, як гвіздки міцні.

 

Дивився на нього, він – на мене,

І чарував нас брунькоцвіт.

Тут відкривалось щось знаменне

І кликало в широкий світ.

 

Бувало, я зберусь додому

І тільки перший крок ступну,

Як за рукав мене, сірому,

Ухопить, вколе в мить одну.

 

Й озветься мовою земною,

Яка лунає ще в селі:

«Не квапся, хлопче, будь зі мною

У цьому буйному зелі.

 

Поглянь, яка краса навколо,

Он обнялись верба і в’яз,

А соловей співає соло

Й стукоче дятел-верхолаз.

 

Гріх звідси від краси втікати,

Збагнеш ти все, коли зростеш.

Ось вернеш до своєї хати

І з неї в білий світ підеш.

 

Ні, світ не білий, він же чорний,

Він повен кривди і нужди…

Тож борознуй наділ свій орний,

Щоб радість квітнула завжди.

 

Е ні, не можна вічно жити

У лісі, що тебе хова.

Тож будь правдивим ти, мій квіте,

І пам’ятай мої слова».

 

Так терен все обвів межею

Чи то причулося мені,

Але я сам збагнув душею

У молодості і навесні.

 

Що це навчає нас природа

Любити й жити для краси,

Добро творити для народу,

Не нівечить поля й ліси.

 

ДО МОЄЇ ЗОРІ

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою…

(Тарас Шевченко)

Зійди, моя вечірня зоре,

Побачимось біля гори

І ти про людське щастя й горе

Зі мною там поговори.

 

Я ж говорю тихенько, тихо,

А треба на весь світ кричать.

Знов на Вкраїну суне лихо,

Ошкірилась Москва, як тать.

 

Криваву влаштувавши купіль,

В якій би слід її втопить.

Та не здається Маріуполь,

І з ворогів глузує й кпить.

 

Це ж чорний крук біду накаркав,

Привів зі сходу москалів.

Вони до пня розбили Харків,

Бо хлібом-сіллю їх не стрів.

 

Чи ти видала, моя зоре,

Стількох убитих в наші дні,

Такі дитячі сльози й горе

В Чернігові та в Ірпені?

 

Шлють за снарядами ракети

На мирні села і міста

І нищать все…

О, де ти,

Свята і непоборна мста?

 

Он вирід рветься Україну,

Що не здолав за два-три дні,

Геть обернути на руїну,

Міста – на гори цегляні.

 

Ірпінь відстоявши й Чернігів,

На москалів ми йдем в похід,

Женем їх так, як печенігів

Тут гнали русичі на схід,

 

Ось так, як москвинам накаркав

Зловіщий крук, що зна своє,

Наш правдомовний древній Харків

Їх по-вкраїнські лупить-б’є.

 

Хоч нас ізнов спіткало горе,–

Нам перемога йде навстріч…

Сіяй, моя вечірня зоре,

Й мою прийдешню стримуй ніч.

 

ПЕРЕМОГА ПРИЙДЕ

Страхітна точиться війна,

Зі Сходу пре злорада,

Хай буде проклята вона,

Ота війна проклята.

 

Та не гамуються кати,-

Руїн не зрахувати,

Горять будинки і хати,

Палають білі хати.

 

Самі ж бо тріснуть в тім вогні,

Що розвели зарані,

Лоби кремлівські мідяні,

Пусті лоби мідяні.

 

Нова весна уже гряде,

Пшеницею яру сійте.

Йде Перемога і прийде,

Вона із сонцем прийде.

 

Так не убить гнилій Москві

Ні Києва, ні мови,

Як вир не випить дніпровий

І край не взять дніпровий.

 

Б’ють українці в час біди

Московців без пощади.

Народ наш мужності радий

Звитягу стріне радий.

 

І вільний світ нас привіта,

Засяє краще злота.

В Москві ж панує темнота

Так, як в тайзі темнота.

 

НАЙРІДНІШЕ

Моїй землячці

Зої Миколаївні Ісаковій

Це ж Дю Белле-француз в роки незримі

Свій городок Ліре, де він зростав,

Малою Батьківщиною назвав

В гучних сонетах, створених

у Римі.

 

І нам так само в стороні родимій

З дитячих літ, що бистрий час забрав,

Тут, на Волині, між єдвабних трав

Стежини повились неповторимі.

 

Над хвилі Тетерева й Уж-ріки,

Де наші Коростень і Коростишів,

Малої Батьківщини світ лункий

 

Добро у душах земляків залишив

І нам Велику заповів любить,

Як жито жовте і над ним блакить.

 

НАД СОНЕТАМИ ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА

Бентежать нас Шекспірові сонети,

Що їх для нас Павличко переклав,

Зберігши вічних мислей мудрі сплети,

Передчуттів і сонця теплий сплав.

 

Течуть слова так, як весняна повідь,

Що оживляє все-усе навкруг.

Шекспір по-українському говорить,

Як наш надійний віковічний друг.

 

О Боже мій! Яка вкраїнська мова,

Могутня, мов Шевченків «Заповіт»,

Тож обняла велика і святкова

Всього Шекспіра неозорний світ.

 

Вкраїнська мова й пісня, о мій Боже,

Ні час, ні враг вже їх не переможе.

 

МІЙ МАРКІЗ

Я ненароком подружив з Маркізом,

Ні, не з месьє паризьким, а з котом,

І в нас усе пішло і йде ладком,

«Не зрадь домівку!» – ми взяли девізом.

 

Він усякчас зі мною, з книгогризом,

Мурличе й навіва думки притьмом,

Жадливо їх ловлю, скріплю пером, –

Всяк день він радує новим сюрпризом.

 

Він любить і шанує рідний дім

І до чужого не піде ніколи…

Єсть люди всякі. Цей зі злом своїм

 

На нас іде з чужинцями посполу,

Той з дому втік в московський темний світ…

Маркіз не зрадить нас, хоч він і кіт.

 

ЖИТТЯ ЛЮДСЬКЕ

Усе злилося так, що не розняти,-

Добро і зло, таємне і ясне,

Неволя й воля, просте і складне,

Робота й здирство, бідне і багате.

 

Татусь і ненька, сміх і плач дитяти,

Нове й старе, розумне і дурне,

Земля і небо, й грім, що тьму жене,

Недоля й щастя, вславлене й прокляте.

 

І гніт пустель і вільний шум дібров,

Під стріхою хатки, воли й машини,

Звитяга й боягузтво без обмов,

Мир і війна, будови і руїни,

Полеглі й зранені, вода і кров,-

Оце і єсть людське життя неспинне.

 

***

І знов зі сходу виднокруг зчорнів,

У полум’ї блакитне наше небо…

Моя Вкраїно, скільки нині в тебе

Героїв мужніх, відданих синів!

 

Вони гартуються в огні боїв

І москалі тремтять в страху за себе,

Їм не минуть поразки і ганеби…

Шануєм вірних за наш край борців!

 

Побіда прийде після буревію

І мир настане всупереч війні,

Та все не просто в нас в суворі дні.

 

Й відступники знайшлись, як розумію,

А втім, осуджувать їх не волію, –

Невинні дурні в тому, що дурні.

 

ВІЙНА І КНИГИ

Украина дорога и близка моему

серцу. Я люблю ее литературу,

музыку, ее чудесную украинскую

песню, полную чарующей мелодии.

Я люблю украинский народ, который

дал миру такого титана, как

Тарас Шевченко.

(Антон Чехов)

Це ж кремль розбурхав грізний грім війни,

Збудивши в Україні німфу Ехо,

І шле катів, убивців, пустобрехів

І мародерів, наче сарани.

 

Вкраїнські книги знищують вони

За покликом олжі кремлівських шефів.

Це ж кремль розбухав грізний грім війни,

Збудивши в Україні німфу Ехо.

 

Не все з російських книг беру сумний

Під гавкання московських телебрехів…

Мене хвилюють Лев Толстой і Чехов;

Славутні класики тут без вини,-

Це ж кремль розбурхав грізний грім війни.

 

МОЯ ВКРАЇНО!

Щоб жить – ні в кого права

не питаюсь.

(Павло Тичина)

Моя Вкраїно, мужня й величава,

Звитягою вражаєш цілий світ,

Тополями черкаєш небозвід,

Красива, як троянда, й золотава.

 

Ти не сама, з тобою ось Варшава,

І Вашингтон з Парижем, і Мадрид.

Моя Вкраїно, мужня й величава,

Звитягою вражаєш цілий світ.

 

Щоб жить – ні в кого не питаєш права;

Шевченковий здійснила «Заповіт»

І мову зберегла з прадавніх літ

Народу нашого свята держава,-

Моя Вкраїно, мужня й величава.

КРАСА І СИЛА

Пісня і праця – великі дві сили!

(Іван Франко)

Моя Вкраїно дорога і мила,

Ти вся – Шевченка ніжна акварель,

Тичинина замріяність осель

І дума народова зорекрила.

 

Співати і трудитися зуміла,

Ні, ти не гарбала чужих земель.

Моя Вкраїно дорога і мила,

Твої гаї – Шевченка акварель.

 

Це ж ти себе у битвах боронила,-

Врагів сліпив козацьких блиск шабель…

Журюсь тобою, наче журавель,

Твоя у пісні й праці – слава й сила,

Моя Вкраїно дорога і мила.

 

ПІД ГРІМ ГАРМАТ

Коли говорять гармати,

музи мовчать.

(Марк Туллій Ціцерон)

Ізнов говорять і гримлять гармати

І музи українські не мовчать:

Потрібно ж не елегій, а проклять

Тим, хто війною рветься нас здолати.

 

Хай знає той зі Сходу ворог клятий,

Ми гнів на кулі встигли переллять.

Ізнов говорять і гримлять гармати

І музи українські не мовчать.

 

Ми всім народом йдем перемагати,

То й казиться отой московський тать,

Що й кров дитячу взявся проливать

І з того аж танцює біснуватий

Під грім, який зняли його гармати.

 

ДЕСЬ ТАМ ВЕСНА

Війна… Бої… Вкраїні важко.

Життя в кривавому вінку.

(Олександер Шугай)

Сніжок із неба сиплеться лапатий

І стеле білий по землі покров,

На ньому яскравіше видно кров,

Чорнішими видніють супостати.

 

Чого їм треба? Волю в нас забрати!

З них вічний спокій тут не ‘дин знайшов.

Сніжок із неба сиплеться лапатий

І стеле білий по землі покров.

 

В кривавому вінку Вкраїна-мати

Постане в мирі на життя й любов.

Ми вірою окрилюємось знов!

Десь там весна… Тут сходить день відплати.

І стелиться із неба сніг лапатий.

 

***

Поезія – це українська мова,

Вона лунає з глибини віків…

Обаполи дніпрових берегів

Вкраїну обняла свята Покрова.

 

Тут рідний звук – мелодія святкова

І кожен вислів – музика і спів.

Поезія – це українська мова,

Вона лунає з глибини віків.

 

Постав Шевченко

із людського слова,

Звеличивши добро, любов і гнів,

І землякам братерство заповів…

Для нас «Кобзар» –

духовності основа,-

Поезія – це українська мова.

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.