“Українська літературна газета”, ч. 9 (377), вересень 2025
ІЗ СУЧАСНОЇ ФРАНКОМОВНОЇ ПОЕЗІЇ БЕЛЬГІЇ У ПЕРЕКЛАДАХ ДМИТРА ЧИСТЯКА
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Надзвичайному й Повноважному Послу Королівства Бельгія в Україні пану Люку Якобсу – з подякою за багатолітню підтримку спільних проєктів на знак щирої поваги та приязні
Ліліан Вутерс (1930–2016) Народилась і мешкала у Брюсселі. Після закінчення педагогічного інституту протягом тридцяти років викладала у середній школі. Авторка численних збірок поезій і драматичних творів, співукладачка «Антології франкомовної поезії Бельгії» у чотирьох томах, перекладачка фламандської поезії. Членкиня обох Королівських Академій – Французької та Нідерландської, а також Європейської Академії поезії. Вшанована багатьма міжнародними відзнаками, серед яких Премія ім. М. Монтеня (1995), «Золотий Ключ» (2000), «Поетичний Ґонкур» (2000) тощо. Ліліан Вутерс входила до плеяди найвидатніших сучасних франкомовних письменників-мінімалістів, у яких афористичність поетичної мови щасливо поєднується з просто-таки містичною експресією.
Щоденник писаря
*
Ти, володіючи, крихти не маєш.
Ти, уперед ідучи, не рушаєш.
Ти, припадаючи, все ж випадаєш.
Ти, проживаючи, лиш проминаєш
І, завершившись, лише починаєшся.
*
Це світло живосилом
відмило млу і врешті постирало
всіх оборонців межи нас.
Це світло у часі вишнім –
неначе гнóмона жало,
неначе меч окрай порогу Саду.
Аж тінь моя звелася сторчака.
*
Навчитель мій виважує слова,
Pече, що над усе – сторінка біла
І що чорнило папіруси бруднить;
Навчителю, то правда.
Знаю сам:
мої сувої перейдуть у прах,
зітруться письмена.
Та мій талан – назвати речі,
хоч би їм
Тисячоліття, а чи день тривати.
Я називанням тим живу.
Назвавши речі, мислю: їх немає,
та ними я існую.
*
Навчитель мій –
то віяльник вітрів.
Він голіруч іде, лиш пил
обтрушує з сандалій.
Ніколи він не стане на спочинок
і не оселиться ніде.Рече: «Блаженні бідні духом, тож
будь готовий».
Господарю, ізроду-віку
я готовий.
Дарма що я до всього прикипів,
немов худоба до своєї паші –
ти знаєш: я готовий вирушать.
Ходімо, як відчинять браму.
Я тут із перводиху, спервовіку –
й не матиму кінця..
Я – те одухотворене
начало, що
мандруватиме собі,
мене лишивши.
*
Безумець мешкає лиш нині,
мудрець – у вічності живе.
Нема теперішнього, і речу,
що між учора й завтра нам ходити
по линві, тоншій
за павучу нить;
між завтра і учора –
сама лиш відстань подиху.
Теперішнього – ні, нема.
Воно – як мур,
що враз крізь нас пройшов,
але за мить ми пройдемо
крізь нього.
*
Мандрівці в себе нема кінця.
Вартовче, дніє
Жак Ванденскрік (1943 р. н.) Народивсь у Брюсселі. Після навчання на історико–філологічному факультеті Левенського католицького університету присвятив себе літературній критиці, дослідженню франкомовної швейцарської літератури, також студіям поетики видатного французького письменника литовського походження О. В. де Любича Мілоша. Поряд із тим працював у сфері організації середньої освіти. Також відомий як талановитий аквареліст і знаний музикознавець. Автор низки поетичних збірок, серед яких – «Із відступним» (1995), що одержала Щотрирічну премію в галузі поезії Франкомовної спільноти Бельгії.
*
Коли не вмієш малювати вітер –
Піди, поглянь, як рана тріпотить,
Беззахисно кровіє маків цвіт,
Вода смакує каменем холодним,
А на плоди ляга пливкий туман,
І на ошатті давньої говірки –
Потужна хвиля дзвону,
Що стиха переповнює долину.
Не доводь, а відновлюй,
Бо для кожного шляху
Досить буде важкої предтечі.
Все здається: снігами
Розумітимеш ліпше цей край,
Де усе,
Навіть смерть ця невидна, –
Незгірше од ангела.
*
Хтозна – може, час нам – ніщо,
Як і слова, ці бруньки шпичаків,
Часто їм вітер забороняє
Підпали.
Наше побачення – тут, у трояндовій купині.
Може, лиш ніч ця гостроіменна
Скаже, що в пахощах лине
Вишень та інею дóнька:
Руки – запнуті високо, плечі ж – оголені,
Мріє про мірабелі…
В нас на порозі красуня засне.
Брама – заказана, тільки не бійтесь.
*
Страхіття жаху
Поймає швидше за світанок неласкавий,
У вітрі – плач,
А ще – зірки немилосердні.
І небо – наче селище.
У нім ридати б
Усім народам – і одужати нарешті
У легкості,
Щоби Господь прорік: «Тікайте ви, тікайте…».
Такої ночі нам судилося кохати.
*
Хто оселився в тузі,
Хто загубив уже в поневіряннях
Смак повертання,
Тому спокою не дає цей хутірець – чому?
Поземка нижньолиста
Посадовила на коліна ліс.
Уже надходять матері
З далечини до зведеного ним багаття,
І, власне ж, не здається
Негарним сон його побіля брами
Із ломиносом трепетних валів…
*
Ти маєш повернути
До цих небес високих, житніх,
До виноградарок, що трійцями
Зійшли у височінь
Садову без мерців,
Ізниклих без листів, ножів,
Книжок чи хліба,
Аж до зірок,
Які здаються майже ні до чого,
А ще – до юнки лютого,
Упертої,
А ще – до сліз,
Які насправді – мовчазні слова…
*
Ти бачиш веретена золоті ліхтарень,
Цвяхами вбиті на носах човнів,
І втомлених мужів,
Що сплять із веслами в руках
На схилку ночі марної.
На бéрезі чекає жінка.
На стегнах високо підняла сукню,
Пливе крізь пахощі вогнів і борошна.
І привітає їх,
Згадавши про зібрання горні,
Зажевріє світанок – цвіт нарцисів…
Ів Намюр (1952 р. н.) Водночас із навчанням на медичному факультеті Левенського католицького університету студіював філософію та літературу. Від 1984 р. очолює видавничий дім «Таї пре», в якому вийшла друком більшість книжок сучасних бельгійських поетів. Також уклав низку знакових антологій бельгійської поезії. Автор понад 30 поетичних збірок, зокрема «Óбрази темного-темного» (2000, Премія ім. Л. Лабе) та «Туга смоківниці» (2012, Премія ім. С. Малларме). Неодмінний секретар Бельгійської королівської академії французької мови та літератури та Академії ім. С.Малларме. Творчість І. Намюра постає оригінальним мистецьким явищем: філософські узагальнення перемежовуються з ліричними мінімалістськими замальовками для пошуку глибинних пластів взаємовпливів Людини, Слова і Духу. Долучився до інформаційної кампанії на підтримку України у франкомовних ЗМІ.
* * *
Той,
Хто розтулить вуста
Бодай на мить,
Той, либонь, забуває,
Що тіло його цілком – із тіла птахів,
Летючих дерев і сузір’їв огненних.
У слові поволі
Позбудеться він і цього,
Усього цього.
* * *
По завмиранні голосів
І форм прадавніх –
Одвіку скоропадне джерело
Блука
У чорному камінні та відлуннях.
Але невже повíдає колись
Воно трояндовий невинний чар,
Чи нам не раз, а тисячі разів лишень гукати
І сподіватися?
* * *
Я нині думаю про пущену стрілу,
Про час, який, здається, вже минув,
Його ще називають втрачений,
Я думаю про яблука зелені у саду
І про високий нездоланний мур,
А ще – про вірші, яких поети не напишуть.
Я думаю про це і маю цілковиту певність,
Скажімо, в тому,
Що пройшов повз речі,
Що справді я речей не бачив,
Що я ніколи ще їх не торкнувсь, і не відчув.
Кажу це вголос, думаю про це,
І краще впевнююсь: нічого зі сказаного
Мною – не існує.
Насправді ні стрілú, ні часу тут – немає,
Немає ані саду, ані муру нездоланного,
Немає віршів для складання.
Ніколи ми не скажемо нічого,
Та й, певне, сам я також – не існую.
* * *
І де ж ця таїна речей?
Фернандо Пессоа
З якого боку не погляну –
В оселях світиться завжди.
І двері в усіх домах прочинено –
Так, наче всі вони чекають дечого від мене,
Так, наче я, бідаха,
Зробити щось би міг для них усіх.
Але що може вдіяти один простенький чоловік –
Сьогодні, тут-ось, під дощем,
Простенький чоловік, подібний до стількох людей?
Хіба що може він зневірливо дивитись на вагання
І на страшну красу речей?
* * *
У вірші
Напевне є втома, багато утоми.
А ще є і бджоли, і помах дрібний чорнесеньких крил,
А також – оселі безлюдні та повні,
Багато порожніх осель.
А ще у вірші є хмарища пилу,
Громаддя каміння, пологі схили
І схили занадто круті…
У вірші,
Напевне є все, до чого людина наблизитись може,
Усе, чого може збагнути, збагнути хоче.
А також у ньому – світіння тремтливе,
Легесеньке сяйво, йому тільки знане:
Розпалить нестачу,
А ще – порожнечу,
Що досі чигає довкола.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.