Львівський Форум видавців, як жоден інший, завжди був дзеркалом вітчизняного книговидання. Ми могли бачити, що і як видає кожне видавництво і поспілкуватись з його працівниками. Десь років десять, або й раніше, з’явилась згубна тенденція підлаштовувати Форум видавців під літературних мажорів, як я їх називаю, влаштовувати всілякі публічні пустопорожні балачки під виглядом дискусій, запрошувати дорогих гостей з московщини чи всякий непотріб з Європи– така собі провінційна тусівка, куди зліталися мухи як на свіжий коров’як. Некомерційним видавництвам довелося тулитися у благеньких наметах під дощем, ще й за грубі гроші. А читачам платити за відвідування презентацій книжок літературних мажорів.Це не влаштовувало нікого, окрім тих, хто черпав з корита.
Ковід, війна змусили трохи отямитись і цього року ми нарешті побачили щось людське, те, що приваблювало у львівському Форумі перших років його існування. Скромність, демократичність, тишу, чітку організацію. Без свині в Оперному театрі і без самого театру, без брехливої реклами, і без автоматника, що впускав у Порохову вежу тільки «небожителів», тоді як прості смертні залишалися під відкритим небом, з якого в будь-яку мить могли прилетіти ракети і шахіди. Саме книжки стали знову в центрі уваги.
Що я помітила і що мене стривожило. Надто багато перекладів зарубіжної попси як заміни російській. Файно було би пройтися ще по книгарнях і подивитись, скільки там лишилося книг українських авторів. Майже стільки, скільки було колись українських книг серед російських. Саме переклади заповнюють зараз полиці українських бібліотек. І попса уксучліту. Ще недавно я стояла у бібліотеці міста Турки і бачила такі видання з історії та культури України, про які можна тільки мріяти. І їх не закупили ті інституції, що з року в рік замовляють у одних і тих самих мажорів з комерційних видавництв одні й ті самі книги. А справжні меценати.
На Форумі я придбала «Регіональні літописи» у чудовому видавництві «Кліо». Вони коштували менше ніж якийсь роман, що його прочитаєш і не знаєш, як потім здихатися, бо то читання на один раз. І наклад цієї воістину божественної книги у перекладах божественного Валерія Шевчука аж 250 примірників. Не тому, що видавництво не хоче більшого накладу, а тому що університетським чи просто публічним бібліотекам держава не пропонує такі видання. Саботаж чистої води. Свого часу на Форумі я придбала 5 томів «Апокрифів» Франка за смішні гроші тоді як плебс ламав паркани, щоб побачити Пауло Коельйо і стояв по дві години в черзі за автографом зірки укрсучліту. Я не хвалюся своїм інтелектом, але придбати Апокрифи для бібліотек мали би чиновники, які купували непотріб у мажорів, та й то суто для картинки.
Дедалі більше людей розуміє, що потрібно встановити квоти видавництвам для перекладної літератури розважального змісту чи псевдонаукового характеру і фінансувати літературу українських авторів – наукову чи художню, аби вибити з українців той проклятий дух меншовартості, що творить з них потім емігрантів та ухилянтів, або навіть щось гіршого. Бо від того велика шкода Україні.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал