“Українська літературна газета”, ч. 9 (377), вересень 2025
Цьогорічний день шостого серпня закарбував у моїй душі міти радості та журби. Вранці перечитав есемеску нашого славетного земляка, народного артиста України, нинішнього очільника Чернівецького обласного відділення Всеукраїнського товариства «Просвіта» Івана Михайловича Дерди, надіслану ним напередодні: «Вчора на Правлінні «Просвіти» Комісією з присудження Чернівецької обласної премії імені Юрія Федьковича-просвітителя Буковини одноголосно «за» проголосовано за присудження Вам премії імені Юрія Федьковича! Вітаємо! Творчого поетичного неспокою на многії благії літа від душі бажаємо!»
Зрадів, зрозуміло, адже в селі, де Федькович набував ази освіти у рідного дядька Івана Ганницького, я народився, там вперше захопився творчістю видатного земляка, і саме там визрів ще дитячий намір служити рідному українському Слову, згодом присвятив Ю. Федьковичу окремі свої поетичні твори і літературознавчі осмислення.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Після сніданку подалися разом з дочкою Оксаною і зятем Гербрандтом до міста Гертогенбосх у нідерландській провінції Північний Брабанте оглядати арт-центр видатного художника епохи Північного Відродження Ієроніма Босха. З репродукцій у різних мистецьких виданнях мав певне уявлення про його видатні роботи «Сім смертних гріхів» (у центрі композиції – фігура Ісуса Христа, тут же текст: «Бережися. Бережися. Бережися. Бог бачить» довкруг розміщені зображення семи гріхів, здатних остаточно погубити душу – гнів, марнославство, похіть, лінь, обжерливість, користолюбство і заздрість), триптих «Копиця сіна». Оригіналів робіт у Нідерландах, по суті, не виставляють, оригінали здебільшого в музеях інших країн, проте у рідному місті художника знову вдалося побачити високоякісні копії його творчих робіт і лялькові зображення деяких персонажів його творів. У котре переймаєшся здогадом, що Ієронім Босх був предтечією сюрреалізму ще в епоху Відродження. У цокольному приміщенні стародавньої будівлі відтворено також меморіальну майстерню митця, щоправда, з матеріалів типологічних, принаймні так інформував екскурсовод. Отож укотре зрадів, що наш Чернівецький музей Ольги Кобилянської неповторний, всесвітньо відомий своїми унікальними аутентичними експонатами. Адже ми виставляємо і у фондах зберігаємо понад тисячу особистих речей Ольги Кобилянської.
У місті, котре, як і всі міста та села Нідерландів, ошатне, неповторне, приваблює насамперед унікальний готичний храм Святого Іоанна та окрема найстаріша (ХІІІ ст.) споруда Нідерландів. З приємністю і надзвичайною гордістю за свою Вітчизну ми побачили, як на флагштоках міського муніципалітету, поруч з нідерландським, також український прапор. За дві години нам вдалося подорожувати катером міськими каналами, а коли пропливали під спорудою муніципалітету, почули скандування рідною мовою: «З днем народження! Слава Україні!» І це не вимисел, а реальний факт і констатація радості українця за кордоном.
Радість, однак затьмарила повернення додому, себто до міста, де мешкає донька і де мені доводиться перебувати під час візитів до Нідерландів – прикро, та зір декілька разів обпікала назва автозаправки «Лукойл», котра засвідчує те, що незважаючи на великі симпатії до України, окремі нідерландські бізнесмени все ж таки співпрацюють з нашими ворогами.
На жаль, увечері у фейсбуці прочитав спопеляючу звістку: відійшов у засвіти, під час лікування у доньки у Англії, мій щирий друг, земляк Анатолій Миколайович Томків. Радів, що упродовж останніх років він видав три прекрасні книги: «Хто пацив, той знає», «В Євросоюз через Кінашку», «На перелазі», які підтвердили, що у наш час він наймайстерніший український письменник, який високохудожньо, правдиво, з відчуттям найтонших нюансів людської душі, зумів змалювати життя-буття, ментальність, помисли сучасних мешканців гір, гуцулів. Після виходу книг щиро радів, що переконав свого друга і колегу по письменницькому цехові не обмежуватися подачею своїх творів інтернетом, а видати їх у класичному варіанті, себто на паперовій основі. Анатолій Томків як письменник здобув визнання у читачів. Шкода лише, що спілчанське керівництво нашої області не спромоглося переконати його стати членом Національної спілки письменників України, та, правду кажучи, його творчість складова частина кращих літературних здобутків нашої Вітчизни. На жаль, через захворювання суглобів моєму другові довелося виїжджати на лікування до Англії, де його старша дочка нині працює лікаркою, до слова активна учасниця української діаспори Великобританії. Суглоби вдалося підлікувати, та виявилося інше, ще страшніше онкологічне захворювання, котре, до слова, спонукало Анатолія надіслати мені на вайбер такий текст:
ОСМИСЛЕННЯ…
Мій поважний ровесник, що переступив сім десятків, у поетичній формі надіслав розуміння часу, що вже не повернеться. Є в тих рядках і смуток з цього приводу, але є й таке:
З життєвим досвідом
Змінились
Наші думки і почуття…
Та головне, що ми навчились
Цінити кожну мить життя!
У тій же віршованій формі відповідаю колезі:
Ми не старієм, брате, ні
Думки і тіло – у вогні,
Комусь це – «Так», для Когось – «Ні».
Та правда глибоко,
З основ буття
Тривожить нас,
І не збагнуть
Вогню загадку,
Суть життя…
Наш інтерес без
Горизонту, вічний,
Глибинний аж до Самозабуття,
До серцевини слова,
Аж до каяття,
Якщо це треба,
Щоб пізнать
Секрет Життя –
Того,
Де добре й зле
У тілі грішнім
Приводять розум до Пуття.
Приводять, так,
Та без пояснень
Сутності життя…
(Анатолій Томків)
Того дня, коли надійшов цей текст, спілкувався з другом, він був сповнений надією про видужання, відтак у телефонних розмовах оповідав про щире опікування його здоров’ям доньки та іншими людьми у Англії. Принаймні визрівало переконання про продовження життя, а не фінал. Проте довелося поглинати зажуру. Того ж вечора спілкувався з Анатолієвим однокласником, нашим спільним другом Валерієм Полянчуком, який мешкає у селі Мареничах, що на Путильщині, він підтвердив той факт. Отож доведеться лише побажати славній людині Царство Небесне!
У день народження Юрія Федьковича, восьмого серпня, моя дочка Оксана працювала у приміщені, де поселилися переселенці з України – провінція Меденблік, тож я наважився презентувати свою нову книгу «Із криївок духу». І книгу, і мене, як земляка з України, сприйняли, переконався, з відкритою душею, хоч це і звучить шаблонно. Переконався, спілкуючись із переселенцями із різних українських міст – із Краматорська, Києва, Керчі, Луцька, Чернігова, Тячева. Відчув себе своїм поміж своїх, узрівши при вході двоповерхової будівлі, виділеної для мешкання наших земляків нідерландські та українські прапори та кущики чорнобривців. Посадила, опікується квітами, як з’ясувалося, недавня киянка – пані Тетяна, жінка 72-річного віку, війна змусила виїхати її разом з донькою та трьома внуками. У Нідерландах працює досить важко на місцевому м’ясокомбінаті, попри те встигає доглядати і квіти, і кілька грядок з різною городиною. Щиро сподівається якомога швидше повернутися додому в Україну. Зрадів, коли довідався, що вона землячка нашого знаменитого Івана Огієнка. Народилася і виросла у рідному для нього Брусилові. Погомоніли з нею і про Брусилів, і про знаменитого земляка. Похвалився, зізнаюся, що саме в Брусилові мені вручали Літературну премію ім. Івана Огієнка. Знайшов спільну мову, погомоніли про Тячів, і про село Широкий Луг, де живе мій приятель, поет Петро Мідянка, з колишньою мешканкою Тячева пані Ярославою, вона виїхала до Нідерландів, на відміну від пані Тетяни, задля заробітків. А пані Ірині з Краматорська, котра перебуває у Нідерландах з трьома дітками, старший син якої планує навчатися там у виші, зачитав уривок зі своєї книжки, де мовиться, що викладачка з Краматорська Тетяна Маєвська влаштувала своєрідний телеміст з музею в Чернівцях зі студентами з Краматорська і Слов’янська, після якого занотувала у музейній книзі відгуків: «Телеміст – живий музей: враження – ух… Схід і Захід разом!»
Може, оповідаю про дрібниці життя, але воно таке як є. Дай Боже мирного неба нашій рідній Україні! Нашим співвітчизникам!
22.08.2025, м. Чернівці
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.