У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася творча зустріч із найпопулярнішим українським артистом Запорізького краю Анатолієм Сердюком. Вона мала назву «Анатолій Сердюк дав крила запорізькій поезії».
Завідувачка відділу краєзнавства бібліотеки Тетяна Паливода представила митця, зауваживши, що Анатолій Сердюк – відомий український композитор-пісняр, заслужений працівник культури України (1999), заслужений артист естрадного мистецтва України (2012). Прозвучало слово й від голови Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України Ольги Стадниченко.
– Мушу підтвердити, що митець дійсно став символом української пісні на Запоріжжі. Його творче кредо – оспівувати рідний край: щоб слава Запоріжжя лунала на всю Україну, аби був власний оригінальний запорізький витвір, в основі якого вірші місцевих письменників. Пісні Анатолія Сердюка «Ранок у місті» (вірші Петра Ребра), «Неподільна булава» (Анатолія Рекубрацького), «Скрипка», «Яблучко» (Григорія Лютого), «Весняний вальс» (Любові Геньби), «Бабине літо» (Віри Коваль) та багато інших стали шлягерами в Україні.
Але візитною карткою співака досі залишається пісня на вірші корифея української поезії Дмитра Павличка «Вставай, Україно!». Її він виконав у далекому 1991 році на Другому фестивалі «Червона рута». Тоді світлої пам’яті В’ячеслав Чорновіл подарував молодому співакові годинник. Нині під час широкомасштабного вторгнення росії в Україну цей заклик і пісня як ніколи актуальні.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Під час творчої зустрічі глядачі дізналися багато цікавого про те, як почалася співпраця Анатолія із запорізькими поетами. Приміром, вірш «Ранок у місті» Петро Ребро написав далекого 1957 року, а лише 1992 року Анатолій Сердюк поклав його на музику. Крім цього твору, прозвучала ще одна пісня на вірш Петра Ребра «Краю мій рідний».
– Ця пісня дала назву диску «Краю мій рідний», створеного 2009 року до 70-річного ювілею Запорізької області, – розповів пан Анатолій. – До нього увійшли 17 пісенних творів про Запоріжжя, районні центри області, зокрема, «День добрий, Пологи» (вірш Віктора Корхового), «Єднаймося, гуляйпільці» (вірш Лариси Верьовки), гімни університетів та спортивних команд. Також п’ять нових на той час пісень – «Запоріжжя вечірнє» та «Хортиця» на вірші Віри Коваль, «Гімн університету» (вірш Віктора Чабаненка), «Запорізьке земляцтво» (вірш Петра Ребра), «Дівчина з Оріхова» (вірш Володимира Білогуба).
Плідною була співпраця композитора з поетом, членом НСПУ Григорієм Лютим – у їхньому доробку 26 пісень. У половині 90-х уперше Анатолій побував у Гуляйполі, зацікавився особистістю Нестора Махна. Результатом цього став гуляйпільський цикл. 2003 року композитор записав компакт-диск «Гуляй-Поле», куди увійшли 19 треків: 16 пісень, одна дума та дві інструментальні п’єси.
Перші пісні диску він написав 1992 року. Це – «Яблучко», потім – «Столиця степів», «Соловей-розбійник» на вірші Григорія Лютого.
Одного разу ці пісні почула Лариса Верьовка, київська письменниця й журналістка, родом із Гуляйполя. Вона запропонувала Анатолію свої вірші про Гуляйполе, але через призму паризької еміграції Махна, його страждання й бажання повернутися на Батьківщину й бути мирним селянином.
Вибудувався цілий цикл пісень, що лягли в основу концертної програми 1998 року, коли офіційно відзначалася 110-та річниця від дня народження Нестора Івановича. Композитору свято запам’яталося тим, що вдалося зробити музичну виставу «Гуляє Гуляй-Поле», схожу на мюзикл. Він співав, сидячи на коні. 25 людей брали тоді участь у дійстві. Були декорації, тачанка, костюми того часу, весілля, яке широко гуляло, виходило до глядачів у зал. Зала Гуляйпільської кіноконцертної зали була переповнена. На жаль, нині цей концертний зал зруйнований рашистами.
Тепер, у бібліотеці, митець виконав три пісні на вірші Григорія Лютого «Скрипка», «На Бабурці, на місточку» та «Яблучко».
Із поетом, членом НСПУ Анатолієм Рекубрацьким Анатолій Сердюк створив п’ять пісень. Знакова й надзвичайно актуальна досі – «Неподільна булава»:
Булави не можна поділити, хлопці!
Україну також не дамо ділить!
Доки буде жити дух наш запорозький,
Доти Україна буде в світі жить!
У Гуляйполі Анатолій Сердюк познайомився також із поетесою, членкинею НСПУ Любов’ю Геньбою. Результатом їхньої творчої співпраці стали п’ять пісень. Найпопулярніша – «Весняний вальс» – пролунала тепер у виконанні митця.
Під час творчої зустрічі прозвучала також пісня на вірші запорізького поета, члена НСПУ Володимира Чубенка «Козаченьки-соколи». Разом вони створили також п’ять пісенних творів.
За словами Анатолія Сердюка, дуже легко йому працюється із поетесою Вірою Коваль.
Якось 1994 року, беручи участь у радіопередачі, він звернувся до слухачів із проханням надсилати йому вірші для нових пісень. У редакцію радіо прийшло багато листів, один із них – із села Біленьке від учительки Віри Коваль. Вона прислала свої поезії – гарні, цікаві. Незабаром народилася перша спільна пісня – «Журавлик». Але зазвучала вона з великої сцени багато років потому.
Віра Миколаївна запам’ятала ту зустріч. Вона відбулася після презентації другої програми співака «Моя кохана» в листопаді 1994 року, після якої їх офіційно представили одне одному.
1996 року вийшов альбом Анатолія Сердюка «Запоріжанки», до якого увійшли десять пісень членкині НСПУ Віри Коваль: «Свічечка», «Ромашка», «Шкільні романи», «Люби мене», «Сліпий дощ», «Дві коханки», «Зухвале дівчатко», «Відлуння», «Телемани», «Розлучаюсь із тобою».
Пісня Віри Коваль та Анатолія Сердюка «Бабине літо» стала лауреатом Всеукраїнського пісенного радіофестивалю «Пісня року» (2000). Співак виконав цей твір, а ще – «Запоріжжя моє кохане» та «Подарувала матінка сорочку».
У творчій зустрічі взяв участь запорізький журналіст і письменник, член НСПУ Пилип Юрик. Він прочитав свою епіграму на Анатолія Сердюка, подарував йому нову книжку «Орлині душі». Анатолій проспівав пісню на вірші Пилипа Юрика «Сизокрила молодість». Разом вони створили чотири пісні.
Завершилося пісенне дійство піснею на вірші мелітопольського поета, члена НСПУ Олега Гончаренка «Українці, нумо, нумо!» На жаль, Олег торік пішов у засвіти.
На завершення всі, хто забажав, сфотографувалися разом із Анатолієм Сердюком на ґанку бібліотеки.
Віра Середа,
членкиня НСЖУ