“Українська літературна газета”, ч. 8 (376), серпень 2025

* * *
Людині потрібна людина!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
У світі одвічних тривог
із другом безцінна хвилина
наповнює сміхом обох.
Людині потрібна людина!
У вирі безсонних ночей,
у днів незворотному плині –
ти мчиш до коханих очей.
Людині потрібна людина!
Цілуючи няню свою, –
живе в інтернаті дитина
і мріє про щастя й сім’ю.
Людині потрібна людина!
Бабуся на мерзлій землі
простягує руку невпинно
та виспатись мріє в теплі.
Людині потрібна людина!
Старенькі та хворі батьки
у фото вдивляються сина,
що бродить світами роки.
Людині потрібна людина!
На спаленій КАБом траві
рятує боєць побратима,
бинтуючи рани в крові.
Людині потрібна людина
не завтра, не потім, а вже!
Байдужості наша провина
у когось встромиться ножем.
Не вартий ні слави, ні чину –
хто зерна стоптав доброти.
Людині потрібна людина!
Не хтось там, не інший, – а ТИ!
Я – ЖИВИЙ!
Усім українським воїнам, що полягли
в борні за свободу України
Я живий –
дарма, що цьому не вірите.
Я живий –
і більше не хочу вмирати.
Я живий –
у кожному панегірику
й у криці дитячім «тату!».
Я живий –
у співах весни, у обріях.
Я живий –
у маминій слізній молитві.
Я живий –
у серцях побратимів хоробрих,
у ярій з ворогом битві!
Я живий –
у щастя людського атомі.
Я живий –
у нескорених поколіннях.
Я живий –
і ті, хто це пам’ятатимуть –
безсмертя вдихнуть Україні!
ТРИВОГА
Знову нерви січе тривога,
метушаться навколо люди:
хтось на поміч гукає Бога,
а комусь все одно, що буде.
Хтось біжить в укриття, підвали,
підхопивши дітей на руки…
Порожніють кафе й вокзали,
чутно вибухів дикі звуки.
Біля входу до магазину
за візочок вхопившись руками, –
сторожить немовля хлопчина
і розгублено кличе маму.
Вибігає настрашена мама,
пригортає свою малечу,
а Титани усі з Атлантами
лячно голови втягують в плечі.
…Верещить звідусіль тривога,
пасма диму звисають з неба.
Мамо, де ти була так довго!?
Я померти боюсь без тебе…
ДО ЖИТТЯ
Понеси, понеси мене чайкою
понад хмарами, над обривами;
аж до мрій з розлогими крилами;
та cнаги додавай припливами,
і лихом не рань, мов скалкою…
Понеси, понеси мене соколом
до мудрости й знань Евереста,
до храму сумління і чести,
дай сонця, щоб у ду́ші не́сти,
та не буть з пустоцвіту околом!
Понеси мене духом високо –
де за обрій пливуть журавлі;
але руки – хай кріпнуть в ріллі;
влий у серце людські жалі,
щоби в нім спочуття не висохло.
Озори, озори мене пломенем:
хай уранці – лиш злегка жевріє;
хай удень – припіка, шаленіє;
хай увечері – лагідно гріє,
а вночі – тихо пестить спомином…
* * *
Зоре моя вечірняя, зійди над горою…
Т. Шевченко
Зоре моя вечірняя, зійди над горами –
пригадаю в твоїм сяйві ніжні руки мами.
Її лагідну усмішку та привітні очі.
Світи мені, моя зоре, від ночі до ночі.
Де ти, мамо? Де ти, рідна? Немає, немає…
Десь у хмарах, у високих тебе Бог ховає.
На землі радіють люди, в барах ллються вина,
лиш нудьга їсть по шматочку душу твого сина.
Чом так рідко, чом так мало розмовляв з тобою?
Чом ховала біль ядучий, що душив порою?
Ех, якби ж мав Божу силу – щоби час вернути, –
я б не дав тобі, матусю, до неба пурхнути.
Нічко темна, не спішу я зустрічати ранок:
хай у снах ще посмакую маминих оладок.
Пригорнусь до тебе, рідна, надивлюся в очі,
розповім про свої мрії й клопоти робочі.
Розпитаю, що тривожить твою душу й тіло,
залікую все – та словом приголублю вміло.
І коли прокинусь рано, гляну я в віконце, –
ти знадвору усміхнешся, засліпивши сонце…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.