“Українська літературна газета”, ч. 8 (376), серпень 2025
Всі насолоди звідавши в житті,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я майже вірю в смерть,
як насолоду.
Отримавши найвищу нагороду,
Ісус воскрес, померши на хресті!
ПРО БІЛЬ
Не біль, коли ламають руки,
За Правду можна й полягти!
Біль – це як рідні терплять муки,
А ти не можеш помогти…
ПРО РАЙ
У раю росли дерева,
Груші, яблуні, маслини,
І жили Адам і Єва
В тому раї, як рослини!
* * *
…А кожен бій закінчується ранами.
Якщо смерть косу мимо пронесла,
Хвороба покидає тіло грамами,
Хоча туди центнерами зайшла!
Щоби вона ніде не мала кутика,
Волайте «геть» на неї, і «ганьба»,
Видавлюйте, неначе пасту
з тюбика,
Позбудьтесь, як радянського герба!
* * *
Найлегше все, що не можеш, збештати,
Розтараторившись, як какаду.
А треба просто рухати мештами,
Узяти щось собі за мету.
Наївно думати: – Розіпнуть – воскресну, і
Купіль у славі, багатстві… Рай.
Годі чекати манни небесної
З простягнутою рукою:
– Господи, дай!
Як роздавали, ти знов замешкався,
Знітився. У спину дістав стусана.
А треба просто рухати мештами,
Бо – весна…
* * *
По пахви снігу. Та знову сипле
до небокраю.
Я прошу в гості. Кортить аж вікна повідчиняти.
Бо тішусь снігом. Але до щему весни чекаю,
Хоч зарікався вже більше часу
не підганяти.
Піти на лижі…
Таки самому якось не гоже.
Ліпити бабу.
Але у мене вже вуса сиві…
Не то – весною! Як дочекаю,
як Бог поможе,
Гайну до лісу.
Де ми з тобою були щасливі!
* * *
А життя усе таки сумне, бо
Десь, колись помреш, –
і по всьому!
Я хотів би вище, вище – небо.
Я цієї планки не візьму…
ПРО МАРСОМАНІЮ
Там людина не «прийметься»,
Паразит вона і хам.
Тут нагадили. Не йметься
Напаскудити і там!
* * *
До сонця ближче, і до зірки,
Та видно тридев’ять земель
З вершин Сичівки, Куличівки,
Хрестової, Дівочих Скель!
Весна сади вбере в намисто,
А землю висушать вітри.
Так хочеться моєму місту
Вклонитись з кожної Гори!
* * *
Бундючні московіти
Безграмотні, нас вчать.
Жиди талановиті
Щось знають… Та мовчать!
ТРОЩА
Троща – дорожній вандал,
Гне і коробить метал.
Троща підступна, як Брут,
Доля секунди – і брухт!
Троща – страшний душегуб,
Хвильку замешкався – труп!
Троща, як лихо земне,
Не проминула мене.
Тільки машину розбив.
Значить – ще не долюбив
Небо, таке голубе,
Землю під сонцем. Тебе.
Поки пишу ці рядки,
Мчить не авто, а роки.
Як би не тиснув на «газ»,
Мчать, підрізаючи нас.
…Станеться троща із трощ.
Небо не плаче, це дощ!
* * *
Життя – це з дня народження війна,
З людьми, із Богом, із самим собою.
У собі не піднята цілина
Просторікує здатися без бою.
Бо хилиться за вітром ковила,
За течією плистиме бадилля…
Не кров пульсує в горлі, а смола,
І виблюєщ прокляття від безсилля!
ДІД ЛАДИМ
Хоч коси ти, хоч пиши,
Господи, допоможи!
Так учив мене мій дід,
Що до праці йшов ледь світ.
Пара коней, дві руки,
А сім я – одні жінки…
Щоб в господі щось велось,
Їм не солодко прийшлось.
Дід любив усе – бігом,
Міг і бабу батогом.
Щоб родило на землі, –
Треба – піт і мозолі.
Тут попробуй не скажи: –
Господи, допоможи!
«Корона» і футбол
Забивай хоч сто м’ячів,
Всі по суті – вище планки,
Бо футбол без глядачів,
Як кохання без коханки!
* * *
…Пора би собаку купить
(Бунин)
Мерзотно на душі.
Хоч вовком вий.
Дзвоніть мені, пишіть.
Я ще живий!
Лукаво співчувати припиніть.
Я ще живий. Пишіть мені. Дзвоніть!
* * *
Запитайте: Хочу я кудись?
Всюди все одно не побуваєш…
З кожним днем все більше доживаєш.
Хоч візьми, і знову народись!
* * *
Коли це коло розірву?
Спитав надію.
Я без любові не живу,
А животію!
Жива людина, врешті-решт!
В очах – тривога.
За що, за що мені цей хрест?
Спитав у Бога.
А якби він відповідав
Він головою б похитав.
* * *
Хоч монумент –
не найвища з пошан,
Довго смерділо з нужника.
Здиміли Рильський,
Тичина, Бажан.
На п’єтдестал – Плужника!
* * *
Старіючи, майже вірю,
Що тіло моє – не я,
Я б скинув його, як шкіру
Змія!
* * *
Нарікати гріх на долю.
Все мина без вороття.
Богом з радості і з болю
Килим витканий життя.
Тішаться святкові дзвони,
І гудуть у небуття…
В церкві чорне і червоне
Вишиття.
* * *
… Із протягнутими руками
Гнали в гетто їх серед літа.
Хтось із натовпу кинув камінь,
А мій дід нишком кинув хліба…
* * *
Залюбки цілую в груди,
Маю нюх і маю смак.
Роблю все, що роблять люди,
Тільки думаю не так!
* * *
Оживає купа мурашина,
Святить дощ вербу. Христос Воскрес!
Радісні билина і пташина
Під високим куполом небес.
* * *
Поезія – це хміль життя,
Святкові дні.
Поезія – це вишиття
На полотні…
* * *
Ні від чого не фанатію
На останньому рубежі,
Не втрачаю однак Надію,
На безсмертний Вогонь Душі!
* * *
Всілякі блага, як стіна,
Чужі мельдунки.
Земля прекрасна, та тісна
Для лету думки.
Душі ще треба підрости,
Щоб затверділа.
В безмежжі простору куди
Вона без тіла?..
* * *
Царям – золоті палати,
Ісусові – хрест.
У кожного, щоб долати, –
Свій Еверест!
Ковтає час дні і ночі,
Таки назавжди…
Найгірше – коли без ноші,
Не знаєш, куди!
* * *
Базар у Вишнівці. Машин –
Нема де стати.
Чи є дешевий крепдешин,
Би запитати.
Усякого товару тьма,
Димує з бару.
Чомусь гладущиків нема,
Купив би з пару…
* * *
…Ну що вам на те сказати?
Комп’ютер. Собака. Нет…
Бо як ув одне зв’язати
Сенеку і інтернет?
* * *
Мені не потрібна молода самка,
Але так на часі хоч якесь диво,
Скажімо, на кшталт, як Мар’яна Савка,
Та щоб як Дем’янова особливо!
Я буду, можливо, лікті кусати,
Зап’ю. (О. Боже, лиха година!)
Бо де для мене такої взяти?
Вона ж на світі така – єдина!
* * *
Літо. Липень. Встану рано,
Поманжую по межі.
Деревій лікує рани,
Навіть ті, що на душі…
* * *
Єгипет. Огромища усипальні.
Та не туди я пакую валізу.
Бо що таке, Господи, їхні пальми
Проти нашого лісу!
* * *
Опав горіх. З вікна знов видно гори,
Прийшла пора, мабуть,
прийшла пора…
В моїх очах все менше непокори,
В них тільки захід сонця догора!
ПРО РЕФОРМИ
Це – як вулкан, як на морі шторм,
Все іде шкереберть!
Ув обличчя справжніх реформ
Дихає смерть.
Справжня реформа, по суті, та,
Де рубають вузли.
Столипін, Кенеді… А Христа
Хіба не за це розп’яли?..
РИТОРИЧНЕ
Чи треба відновити шляхту?
По факту – так. По суті – ні!
Чи я хотів би мати яхту?
А на х… вона мені!
ПРО САМОЗАКО-ХА
Його не розібрали на цитати,
І бальза-мило критики скупе.
Як думає, кого перечитати,
То знову перечитує… себе!
* * *
В церкві святять і вогонь, і воду,
Церкви суть небесна і земна.
Церква – це вистава для народу
Як життя, весела і сумна…
* * *
Людина – до сих пір личинка,
Усе жере, жере, жере.
Або це стерво відімре,
Або… закінчиться начинка…
* * *
Я через все це перейшов,
Допок озвався голос крови,
Було всього!.. Писали «ов»,
І відрікалися від мови.
Лишім, заради всіх святих,
Хто ми такі, і звідки родом,Ми просто рівні серед тих,
Хто іменується – Народом!
ІСТОРІЯ (ЧИ ІСТЕРІЯ) З ІНТЕРВ’Ю
… Особистість всім відома.
Оператор – неборака
Хтів явити лик Гордона,
А показувалась с.. ка!
* * *
З кісток і м’яса – істина убога,
Поза пекельну впертість
і завзятість,
Людині, щоб наблизитись
до Бога,
Потрібно перейти у іншу якість!
* * *
Роки, як солома, згоріли,
Минулого – сцена німа.
Любимі жінки постаріли,
А де їм заміна? Нема!
Кохання купити – не діє!
Це цінності позаземні…
То жевріє в серці надія,
А що ще лишилось мені?
* * *
Нарешті я живу таки за містом,
Де – вийдеш з хати, вітер у лице.
Старію. Наповняюсь оптимізмом
Якомусь Богу дякую за це!
* * *
Підстарки, московські гниди,
Нас захтіли «приструнити»
Та побідні наші гвери
Показали їм на двері!
Піднімайтесь, вільні люди,
Та женіть їх звідусюди.
Хай сидять у своїй раші
На параші!
ПОЛЕ БОЛЮ
Прокинься, народе, весна,
Хотів, та не встиг я сказати.
Орда почала наповзати
Москальська, лиха, навісна…
Не упали наші стяги,
Від пекельної орди,
Місяць болю і звитяги
Проминув, як день один.
Не товчи, рашиська ступо,
Тут ніхто вас не чека.
Суми, Харків, Маріуполь
На коліна не вкляка!
Їх бомблять, по них стріляють,
Переманюють рублем.
Окупантів посилають
Вслід за «рускім» кораблем.
Вбитих потім відспівають,
Як скона москальський «хан».
У траншеях їх ховають,
Загорнувши в целофан.
Так. Ми будем рити носом
Всі, дорослі і малі,
Бо задумав недоносок
Стерти нас з лиця землі.
Так, ми мусимо втрачати
Найдорожче! Це – не Крим…
Щоб назавжди розвінчати
Нашу спільність з бидлом цим.
Що хоч «ростом» здоровенні,
Та на глиняних ногах.
Ми відродимось, як Фенікс,
Давши бидлу по рогах.
Ми пройдемо шлях тернистий
Особистих перемог.
З нами люд, душею чистий,
З нами – Правда, з нами – Бог!
* * *
Найрідніша у годину лиха,
Де б не був, для кожного із нас,
Україно, ти така велика,
І така маленька водночас!
Воїну, що прикипів до зброї,
Біженці з дитятком на руках.
Україно – це твої герої,
З ними ти не будеш в невістках!
Судьбоносна їх пора настала,
Завершити вічну боротьбу,
Скинути назавжди з п’єдесталу
Нашу Переяславську ганьбу!
м. Кременець
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.