“Українська літературна газета”, ч. 8 (376), серпень 2025
З РУКОПИСУ НОВОЇ КНИГИ ЛІРИКИ
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Я ПІДУ ВІД ВАС У СВІТ!
Спогад з дитинства
У свої дванадцять літ
Я сказав даремно:
– Я піду від вас у світ!
…Вийшов – мокро й темно.
Перевівши кволий дух,
Марно я поклявся:
– Я світзАочі піду!
…Вийшов – і злякався…
Стогом пахне теплий двір,
Котик на кілочку…
Зорі колють слізний зір,
Вітер рве сорочку…
Батьків крик услід дзвенить,
На сердечку гірко,
І чіпляє за штани
Гострим цвяхом хвіртка…
В ЯКІЙСЬ ТАМ ФЛЕШЦІ…
Ця солідарність цифр і літер…
Не осягнуть сповна її…
Все оцифроване, залите
В інформаційні носії.
Не зрозуміємо ніколи
Цю вічну матрицю хіба?!
…В якійсь там флешці наша доля,
Спресована у мегабайт…
ПІСНЯ РОЗЛУКИ
Розлучатись так гірко, так боляче, нене,
Не описаний стан цей у жодній із книг, –
Тихо схлипує сніг під ногами у мене,
Вітер крони хитає з воронами в них.
Відірвалось від серця солодке колишнє,
Незабутнє, прекрасне, хоча й без прикрас, –
Ти мене проводжати із хати не вийшла:
Я пішов назавжди – так вже вийшло у нас…
Легко йшлося туди, важко йдеться вже звідти,
Темно так, що хоч скаргу пиши ліхтарю, –
Залишилось позаду погашене світло,
А попереду – місяць обличчям в зорю…
Так мене ще життя наповал не гойдало,
Так не буде ніколи вже – це так і є,
Так на світі не раз вже, напевно, бувало,
Але це не втішає – жалю додає…
У БРЕХНІ БЕРЕМО В БОРГ…
Через нашу безпорадність
Розчарований вже й Бог, –
Під гіркий відсоток правди
У брехні беремо в борг…
Млою криє очі хтивість,
Піднімає поспіх тиск,
Оминувши справедливість,
Нас гріховно вабить зиск…
Нами ниці поганяють,
Ще й ведуть в якусь там даль,
Нас невпевнено спиняють
Честь і гідність, і мораль…
…Будем пити власну чашу
І щасливішати тим,
Як ітиме совість наша
Не за грішним – за святим…
ВСЕ БІЛЬШЕ ПОМИНАЛЬНИХ СВЯТ…
У жорнах не жита іржаві –
Сухе жолуддя в акурат…
…Все менше свят в нас розважальних,
Все більше поминальних свят…
…Мітлою компартійний молох
Із клуньок долі виміта…
…Колюче й голе слово – голод,
Народу-хліборобу мста…
…До тіл худющих тулять діти
Із печі теплу лободу…
…Такого не було ще в світі,
Щоб люди мерли на ходу…
…Сільради осявають люто
Руді від крові прапори….
…З глибин клітин селянських чути:
Віддай усе – а сам помри!
…На комунізм у полі гибіть –
Комусь і сіяти, і жать…
…Не дав народу той загинуть,
Хто пережив той біль, той жах…
КОМА У КРИЛАТІЙ ФРАЗІ «КАРАТИ НЕ МОЖНА ПОМИЛУВАТИ»
Вона примхлива, бо вельможна,
Вона де хоче, там зринає, –
Після «не можна» й до «не можна»
Ця кома милує й карає…
Не жартувати з нею краще,
Вона формує різні звістки,
Ця доленосна кома – та ще!
Вона – кокетка й вертихвістка!
Ця кома – відьма і зараза,
Вона сакральні речі знає…
…Ця кома двічі є в цій фразі,
Хоч стільки ж тут її немає…
ВІН – З ГОНОРОВИХ І СПРИТНИХ…
Це – мій колега. А ще він, а ще
Із гонорових і спритних підпанків, –
Лезо долоні кладе на плече
І посуває його до горлянки…
Може й звернутися радісно:
– Брат!
Я тебе дуже люблю й поважаю!
Роль доброзичливця класно він гра,
Я ж удаю, ніби цього не знаю…
Власне, й пишу я сьогодні цей вірш,
Щоби сказати спокійно і строго:
– Друже колишній мій, не лицемір –
З тебе актор поганенький, їй-Богу!
Не виясняю стосунки в цей час,
Навіть твою недоречно привітну
Я не знімаю долоню з плеча:
Струмом її там ударить – і звІдтам!
ОСЬ ПАРАДОКС ЯКИЙ…
Хто справжнім був –
збагнув я аж тепер,
Із друзями ось парадокс який:
Той, що живий, давно для мене вмер,
А той, хто вмер, і досі ще живий…
ПЕРЕСПІВ СТАРОЇ ТЕМИ
(Юність, село)
Снують синичками дівчатка
У клуб сільський – старий такий,
А я – в кожусі і без шапки,
А я – безмежно молодий!
Стараюся ступати рівно
І не вмочити кльош у грязь,
Чуже село – а все тут рідне!
Чуже село – і я в нім князь!
Синички після фільму в очі
Любов навіюють, веснУ,
І я безтямно й марно хочу
Зловить кожухом хоч одну!
Пора вже й сходити зі сцени,
Та не велить гарячий дух,
Аж поки князь котрийсь місцевий
Не вчепиться у мій кожух…
ПРО ЗУБИ
Так само, як і їсть вона два сУпи –
Суп для дітей і суп для стариків, –
В людини двічі випадають зуби –
В дитинстві і на старості рокІв…
Ці сУпи й зуби дуже різні лише,
Хоча і спільний провокують сміх:
Летять молочні в сіно на горище –
З повір’ям, що ростимуть кращі їх,
А зуби літніх стукають печально
Об сталь тарілки в кабінеті ікс…
Міцним зубам ця ода величальна!
Не зуби в мене – я у зуби вріс:
По них нечасто – а цокоче склянка,
А інколи і лускає горіх…
…Перегризу й беззубий я горлянку
Усім, хто йде до нас чинити гріх!
В ДУШІ ТО РАДІСТЬ, ТО ЖУРБА…
Щодня робота й боротьба –
Їм не скінчИтися ніколи,
В душі то радість, то журба –
То ворон у вікні, то голуб…
Весь білий світ в моїх очах,
Якому і без мене гірко, –
В душі то втіха, то печаль,
То хмара у вікні, то зірка…
Не порятує світ краса –
Стрільба й сирени тому свідки,
В душі то спокій, то гроза,
То хвища у вікні, то світло…
Проклявши втисячне війну,
ЖалОбній не піддавшись скрусі,
Я смуток мовчки проковтну,
А світлом з вами поділюся…
АНГЕЛИ КРИЛ НЕ СКЛАДАЮТЬ…
Легко і вільно літають –
Їх всім єством відчуваємо:
Ангели крил не складають –
Навіть коли помираємо!
Навіть коли нам загинуть
Доля в огні перехресному, –
Ангели всіх нас вестимуть
Світлом до царства небесного!
КРАСА ВРЯТУЄ СВІТ?
Всіх бере без бою –
Добре знаю сам,
Найстрашніша зброя
В жінки – це краса!
Хто красу цю любить –
Ходить сам не свій,
Ця краса більш губить,
Ніж рятує світ…
БЛУКАЮ В СНАХ…
Дерева тут казкові й фантастичні,
Тут ангели з небесних п’ють криниць,
Усе тут живописне і музичне,
А птахи схожі пір’ям на жар-птиць.
На серці легко аж до невагомості,
У жилах торжествує кроворух,
Блукаю в снах я нетрями свідомості,
В ландшафтах райських п’є блаженство дух.
Таке буває у житті нечасто –
Радіти, що усі усім рідня,
Тут вулички ведуть лише до щастя,
Майдани тут залиті світлом дня…
На серці легко аж до невагомості,
У жилах торжествує кроворух,
Блукаю в снах я нетрями свідомості,
В ландшафтах райських п’є блаженство дух.
Тут жоден постріл не порушить тиші,
Тут перед всім живим безсилий страх,
Тут щастя – то поняття зовсім інше,
Але таке буває лише в снах…
На серці легко аж до невагомості,
У жилах торжествує кроворух,
Блукаю в снах я нетрями свідомості,
В ландшафтах райських п’є блаженство дух.
ПАМ’ЯТАЙ…
Напинай його під хмару,
Щоб аж рвався шовк з руки,
Пам’ятай, що слово – парус,
Вітром дутий і пругкий!
Володіти ним не всякий
Може в шторм і в штиль, однак
Пам’ятай, що слово – якір
З ланцюгом, немов струна!
Вмій сприймати різним слово, –
І під небом, і на дні
Пам’ятай, що почергово
Парус з якорем в ціні!
НЕЗАКІНЧЕНИЙ ВІРШ
І чобітки, і лікті у дірках
Були у нас (тепер це навіть стильно),
Ми гарно вчились лиш на помилках,
Обравши цю науку безпомильно…
Не знали ми, куди нас всіх несе,
Ми зашивали вперто бутси й гетри,
Над нами ж нависали попри все
Трагедії шкільних тригонометрій…
Зростали ми з убогих до крутих,
Але не побоююсь цього сказати:
Я половину всіх предметів тих
Забув одразу ж, взявши атестата…
МАЛЮЮ ЯЛИНКУ. 1960 РІК…
Глиняна долівка в теплій хаті,
Мов соснові струни, сволокИ…
Я люблю ялинку малювати
Олівцями, ще малий такий…
Виклянчивши шмат шпалера
в мами,
(Потурала матінка мені…), –
На гілках чіпляю олівцями
Фантастичні іграшки скляні.
Із малюнком справився я наче
(Зірка, Дід Мороз, Снігурка, сніг)…
Десь таку ялинку я вже бачив…
Може, в школі… Може, уві сні…
ПОСПІШАЙМО НАБАЛАКАТИСЬ…
Відсміятися, відплакатись
Нам на долі написалося, –
Поспішаймо набалакатись,
Як уже відцілувалися…Що було, те буде снитися
Темними ночами й білими, –
Поспішаймо освятитися
Почуттями наболілими…
Поділімось в наші рОки ми,
Поки в світі не колишні ми,
Потрясіннями жорстокими
І надіями всевишніми…
Ще прийде і час прощатися,
Цілувати руки й одяг, –
Поспішаймо намовчатися –
Це найкраще в нас виходить…
У ВИНІ Й ВОДІ…
Що, мізкую, вибрати мені?
Може, поєднати їх готов я?
…Пліній Старший: істина в вині!
Пліній той же: а в воді – здоров’я!
ГРОШІ НА ВІТЕР?
Вітер є, а грОшей не діждуся…
А діждусь – не взна про те ніхто!
Я грошима з вітром не ділюся –
Вітер марнотратник іще той…
Як розбагатію – не повірять,
Що банкнотів маю цілу гать, –
Вітер може лише сам їх вирвать
З рук, що змилостивились давать…
Гроші просто так не витрачаю
І платить не хочу за біду…
…Де той вітер, що падлюк змітає?
От на нього гроші я знайду!
ТУГА ЗА ПОШТОВИМИ КОНВЕРТАМИ
Призначення у конвертів не те вже саме,
Щоб шукати по світу своїх адресатів, –
Вітають тепер конвертами зі святами
І видають у них тіньову зарплату…
Вже в пошту і листям не граються діти,
А маркам лише маркоманам радіти,
Буває, у них ще кладуть заповіти –
Родинам усім дорогі й заповітні…
Листів нам чорнилом уже не писати,
Вже пера давно заржавіли в шухлядах,
Конверти вже всі конвертовані в сайти,
Канали й емейли – і світ цьому радий…
МОВЧИТЬ ДИМАР…
Не світло в шибах – світлячки.
Спориш, пирій, болото…
Гудуть на вітрі баняки,
Розвішені вздовж плоту.
Висока світлість ясенів
Лопоче листом мокрим,
Похилений на вічність хлів
І льох, зарослий мохом…
Грудастий півень чоловий
Будити давнє згодний…
Агов, тут є ще хтось живий?
Мовчить димар холодний…
с. Гришківці Бердичівського району
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.