“Українська літературна газета”, ч. 8 (376), серпень 2025
Книга “Світ потребує радости”, автор – Роман Киселюк. Прикарпатець, поет-письменник член НСПУ, дослідник-етнгограф, екскурсовод, шкільний вчитель, автор десятка книг, батько, людина з багатим життєвим досвідом, лауреат багатьох літературних премій і… Можна багато розповідати про харизматичного Романа Михайловича, ерудита в багатьох галузях, який часто в спілкуванні прагне досягнути істини, аж до чоловічої суперечки, якщо правота на його боці. Бувало і навпаки, Киселюк міг визнати свою неправоту, але згодом, після аналізу, осмислення. Ось такий гуцул на Заверхах у Делятині.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Гуцульські приповідки, прислів’я, коломийки, прокльони, мудрі висловлювання на гуцульськім діалекті, навіть можна сказати мові — довголітні нотатки, яку автор збирав впродовж свого спілкування у місцині де проживає. Мішки аркушів-макулатури перетворилися у книги.
А чи потрібні, і кому, всі ці гуцульські примудрости? Авжеж. Дуже потрібні. Все, що пишеться в книжках — історія. Не пафосна, перебільшена, а правдива історія краю, де з прадавен люди зберігають свою етнічність. Я жартома завжди називаю свій край — Республіка Гуцулія. Дуже важливо передати нащадкам, невтрачену культуру предків, а в цьому тільки книги можуть відіграти важливу роль. Отже історія пишеться, повторюся, не на замовлення (маємо такого північного сусіда, де на замовлення “вумні” автори старалися привласнювати чужі здобутки), а авторами, нехай і посередніми, де у творах можна відстежити правдиві події, звичаї, як окремих поселень, так і решта суспільства, бо настільки край багатий, рівно і настільки різний, що важко повірити у таку колоритність, такий народний скарб.
Гуцули — своєрідний, гордий, метикуватий нарід. Щоб не образити йкогось субесідника, прибігали до прислів’їв, ще й римованих, що надавало колоритності, не так ображало, не визивало неприязні навзаєм, бо гріх ображати людину. // То так, Іваню, ти нагло куриш, що вже із-попід хати повтікали кури//. // То таке, Грицуню, є файне дівчьи, то коло него варто й лічьи//.// То ти мньи, Никольцю ліпши не хвали і не хули, а зрозумій і мудро пожури//. Щоби не сваритися мудрі гуцули прибігали до так званої дипломатії, згадуючи Всевишнього, бо у відповідь ніхто не буде перечити Богові, і мовляв кажу тобі я не проти, так-с вчинив, але могло бути і ліпше. //То ти всравсі, Небелючи, свойов хатов попід самі мої вікна. Би-м вже світа Божого не виділа чи єк сходит соненько//. А у відповідь можна було почути //То твоя бесіда ніц, Гандзуню, не вартує, то єк приший кобилі фіст//.// То твоя долі, Гандзуню, так тьи скривила і скурвила, що вже й не вірівньиєш//.
З дружинами, особливо потрібно було бути уважними, аби й вштрикнути, і при цьому вміло, аби ті не угріла мокрими трусами. Жінки на гуцульщині, це можна прирівняти з матріархатом. Вони настільки покірні, що аж у два рази домінують над чоловіком, ніц не вдієш — гуцулки. //Дорогенька Минцю, то си призираєш у то люстро, ше ліпше придивисі//.// Довкруг місіченька збираютсі звізди, як би хтіли перебратисі за відданиц, та то, напевно, пізно//. Метекуватість і язик миттєво випалював. //Думка , Йва’, має відкритисі на кінчику слова//. //Догадуйтисі чи не догадуйтисі, єк їм жию? Ка’, шо єк то бурьинні в сутичьих, хто схоче, той щьипне!// // З тебе, Никольцю, такий парубок, єк з торби міх//. //З тебе, Настунько, прьидільниці, єк з лівого постола черевик//.
А гадаєте , що гуманітарки колись не було? //Шо си, Штеньку, на торгах си прикупив, крім залатаного кожуха, пірваних ґачів і розлізлих постолів?//.
В книзі зібрані вислів’я гуцульським говором поширені на теренах Делятинщини, бо вже через дві гори, вони звучать трішки инакше.
В сучасних виданнях, як і трохи раніших, взагалі в книжках трапляються помилки (маю на увазі друкарські огріхи, упорядницькі, редакторські..). Не оминуло і “Світ потребує радости” Р.Киселюка. // А при чім тут гроші, єк багач Буждиґан вмер, а заповіт забув зробити! // – У Киселюка упорядник записав “Бужлиґан” , як прізвище ??? Буждиґан — це скоріше походить, як власник буждиґарні — хати старої, бідної. Прислів’я дає змогу розуміти, що який може бути заповіт у власника-бідняка на стару, нікому не потрібну будівлю, ніхто і задарма не візьме, бо більше потратиться на перебудову.
Здоровий слабого не розуміє. Киселюкова недуга не пригнітила його. Автор поспішає, ще при здоровому глузді опрацювати колись відкладений задум і матеріал на пізніше — сьогодні, бо те пізніше хитке. Все від Бога. Киселюк потребує визнання, як людина, що не тільки живе, а як людина, що віддає суспільству в якому живе – повагу, знання, дослідницько-етнографічну працю для наступного покоління, славить свою батьківщину, свій нарід — гуцулів. А чи є користь від таких книг? Книга завжди була, є і буде корисним посібником, розповідачем, носієм інформації і т.д. Ніякі нові ґаджети не замінять книжку, слово.
В наш час, коли йде боротьба за виживання Країни, коли багато горя, сліз, коли люди рятуються від війни — переселяються хто куди — наш ґаздівський, гостинний край надав прихисток для багатьох переселенців. Край поповнюється людьми, культурою. Основна мета – не втратити свою етнічність. Не втратити Республіку Гуцулія.
Книжки повинні жити. Слово Боже записано в Біблії — живе. Живе слово і навчає нас, як потрібно жити, як поважати одне одного, як не кривдити, як радіти, бо – “Світ потребує радости”
Роман Бенюк,
член правління ГО “Бистрінь” ім. Н-Чира, чорнобилець-ліквідатор, голова Івано-Франківської обл. ВГОІ, «Союз Чорнобиль України»
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.