“Українська літературна газета”, ч. 7 (375), липень 2025
* * *
Ви чули мелодію тиші,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
як світ у блаженстві затих,
коханню складаючи вірші,
затримавши радісно вдих?
Ви чули мелодію ночі,
стожарами вмиту сповна,
як світлі бажання дівочі
хмаринка несе мандрівна?
Ви чули мелодію долі,
прострелену горем війни,
як плачуть
в розбитому полі
посивілі геть полини,
як птах,
що здолавши дорогу
з розкішних країв чужини,
переспівом глушить тривогу
на зраненім тілі весни,
як сміхом дітей білокрилим
вмивається
розквіту мить,
як жінка втішається милим,
як…
Скільки тривожних століть
мелодії чутиме пам’ять,
що линуть крізь долі сумні…
Ні час,
ані примус не спалять
свічу поминань на вікні,
що вічно зорітиме в но́чі,
як вдячність за суть поколінь,
що вийшли,
до щастя охочі,
на герць
з волі власних сумлінь.
УКРАЇНІ
Я тебе відчуваю серцем,
тілом, на смак,
нейроном
кожної думки світла,
спогаду в обшир віків.
Я в тобі озиваюсь вітром,
словом, дощем
і дзвоном
Храму, котрий в молитву
переплавляє наш гнів.
Я в тобі проростаю болем,
сміхом, колоссям,
плодом,
віщим зачаттям ночі,
тілом дитинних снів.
Я в тобі залишуся родом,
словом, ім’ям,
народом
й попри живучу зраду
каїнових синів.
НОВІ ВАВИЛОНИ
Гуснуть обриси вичахлих днів
на вервечці вітрів,
і хрестами земля,
наче акція: «смерті-шаблони».
Обгорілий в гарячці думок
юний день постарів,
і прокляттям слова
проросли крізь нові вавилони.
І сталевим до волі живцем
вибухає у ніч
віра в завтрашній день,
що долає ненависті гони
на угідді душі,
де звитягою множиться січ,
що верстає жорсткі
на скрижалі епохи канони.
* * *
На вістря долі кинутий народ,
просвічений епохою-рентгеном,
віками позбавлявся від заброд,
ненависних до волі спраглим генам.
Розчахнуто віконниці у світ –
дивіться на оголені стремління!
Сльозами вдів, батьків, дітей-сиріт
змивається іржа із покоління,
зачатого між табірних страждань,
рядками недописаних історій,
вразливих до тілесних зазіхань,
але безмежних в пам’яті просторій.
Немов на ешафот потрапив час,
уражений цікавістю Пандори…
Здавалося, імперський запал згас…
Та ні ж бо: прагнуть нашої покори…
Зі злом не стане совість до угод –
болять їй України «чорні дати».
На вістря долі кинутий народ
жертовно мусить світ цей рятувати,
щоб людство не утратило орбіт
в крихкому часі братньої довіри,
щоб з Прадерев
не зламували віт,
що п’ють снагу з Любові,
Слова,
Віри
Я БАЧИВ ПЕКЛО…
Мер Дніпра Борис Філатов:
«Сьогодні я побачив Пекло зсередини», 01.10. 2022
Я бачив пекло на землі…
Його торкався слізним зором.
Я був при пам’яті…
Жалі
терзали душу…
Нісся колом
уяви…
Наче дев’ять кіл
пройшло крізь мене –
в них я вбувся…
З осики, Боже, дай нам кіл,
щоб ворог завтра не відбувся,
а все, що має назву «зло»
пішло у невідь десь,
ту браму
щоб відчинити не змогло,
що впустить грішника до Храму.
Подай нам, Господи, знарядь
і для життя, і для розплати…
Що маєм діяти?! Присядь,
бо й Ти втомився воювати
і утирати сльози вдів,
сиріт, батьків…
Ми всі стражденні,
хто на землі оцій відцвів,
і ті, котрі ненарожденні.
Я бачив пекло…
ВЕЧІР
В багатті вечорів
вмирає спішно день…
Вже тет-а-тет із ним –
смертельний запах ночі…
По крапельці «нема…»
вихлюпує зі жмень,
округ стоять ліси,
мов стражі-поторочі…
Урвавши трохи сну
в затишшя з пелени,
крізь час летять думки,
щоб рідних обійняти…
І вже – святковий стіл,
і вже – нема війни…
І знає тільки Бог:
сни – воїну, мов лати.
Розірве нить видінь
розбурхане: «Приліт…»,
і випростає лють
у величі поставу.
З любові й доброти
постане моноліт
виборювати день,
народжувати славу.
НЕМАЄ ЗАВТРА У ПІТЬМИ
Немає завтра у пітьми…
В минулого немає завтра…
Проміння тулиться крильми
до ранку,
мов погасла ватра,
що вмерла в крапельках дощу,
і поту, й душ багряно-теплих.
А вітер острахом ущух
у кронах від учора – мертвих,
поміж поранених доріг,
що п’ють сліди, щоб мати силу.
Лиш місяць, виставивши ріг,
копає лютому могилу.
МИНЕТЬСЯ
Обморожені нерви
покрились наривами болю
і виприскують в простір
прокльоном
незвичним колись.
Та надіями в завтра
я лють у собі поневолю,
щоб цей світ врятувать,
де з тобою
ми ще не збулись.
Обморожені нерви…
Минеться,
як сонце зимове,
на якому, здається,
померли кущі хризантем
і усе
від любові,
буяння
і світла
спадкове.
Ми крізь покрив снігів
первоцвітом в життя проростем.
* * *
Ми хто і де?
Стікаєм по щоках
і місяця відлуннями, і зіркою,
і вірою, що випливем по днях,
не станем на вітрах утрати згірклими,
гойдаємось в підвалинах зітхань
надією,
що бути мусим вічними,
хитаємось, промацуючи грань
між дійсністю і відчаями стрічними,
знаходимо десь прояв доброти
впереміжку із розпачем прирученим,
крильми торкаєм обшир висоти,
із вечором прощаємося змученим…
Ми – в подиху прийдешньої весни,
і диму, і розстріляного погляду,
і вигаданої совістю вини…
Що нам залишить пам’ять
задля спогаду?
ЛІТО
Килимами з трави
вкрило літо поранене тіло
омертвілих полів,
зашкарублих від крові й засух,
З них вітрами зняло шкіру-пам’ять.
Чи вже відболіло?
Чи ще й досі у жилах завмерлих
вчувається рух
споконвічних тривог
за майбутнє усіх нарожденних,
що торкались любов’ю,
серцями, трудами
землі,
щоб корінням вростати
в серця чорноземів священних,
щоб краплинкою поту
код роду яснів на чолі?
На голгофських стежках
розростається обширом порох
і вкриває відбитки чужих
і Христових слідів:
і сильнішає зло,
що для волі та совісті ворог,
і ховають батьки
посивілих дітей-голубів,
що не стали іще на порі,
не розвинулись цвітом
і на зиму плоди не зберуть
від талантів-умінь.
Колосками життя
пробивається в синь літню жито,
щоб із болю ввійти
в день новий
до нових поколінь.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.