20 серпня 1628 року зʼявився перший друкований словник “Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє”. Уклав його Памво Беринда, а надрукувала друкарня Києво-Печерської лаври. Згодом книга стала фундаментальною пам’яткою української культури XVII століття.
“Лексикон” містив майже 7 тисяч слів, переважно церковнослов’янських, витлумачених українською мовою. Для свого часу це було унікальне видання: словник поєднував риси тлумачного, етимологічного й навіть енциклопедичного довідника. Його укладач намагався зробити складні книжні тексти зрозумілими для читачів, залучаючи до пояснень живу народну мову.
Праця над словником тривала близько трьох десятиліть. Памво Беринда, який був не лише мовознавцем, а й поетом, друкарем і педагогом, зібрав у ньому багатющий матеріал: від пояснення церковної лексики до тлумачення іншомовних назв, міфологічних і біблійних імен, природничих понять.
Важливість “Лексикону” виходила далеко за межі України. Його вплив відчутний у розвитку білоруської, польської, румунської та російської лексикографії. Саме завдяки цій праці українська мова отримала одну з перших спроб систематичного осмислення та кодифікації.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сьогодні “Лексикон” вважають не лише першим великим українським словником, а й символом боротьби за збереження національної ідентичності в умовах культурного тиску. Видання Памва Беринди стало доказом того, що українська мова вже у XVII столітті активно утверджувалася у книжності й освіті.
Ось кілька сторінок словника, написаних звичною для XVII мовою.
