На радощах янголи починають жартувати…

 
 
МДАРЯ

(Дар`я КОВАЛЬЧУК)

ти не ти коли живеш далеко від дому
такі крайнощі
то перший вагон
то останній
знаю світанки від столиці і аж до провінції
на трасах коліях
узбіччях лукойлах
на всі п’ять чуттів
на двадцять своїх і ще кілька відрубаних пальців
мені вже навіть не треба ніяких
вказівників
щоб дізнатися де можна купити вино
біда в іншому
я не знаю кому подзвонити
і якось невимушено
 
«Алло, я вже дочитала. Поговори зі мною».
 
***
вдома багато їжі
але в її хлібниці
не вистачає хліба
вона намагається вижити
збирає з Його губ
легкий передсмертний подих
п’є сльози чорні та тягучі
і давно вже знає
любов пахне
тяжкою хліборобською працею
на усю її черепну коробку
на усю її порожню хлібницю
 
***
стояли на вокзалі
і я казала йому
давай поїдемо в Одесу
а він
ні
 
там замерзле море людей
їм і без тебе погано і холодно
ніхто чуєш мене ніхто
і глибина хай навіть морська
в тому числі і людська чорна
тебе туди ще не кликала
 
тонка крига вкриває зіниці
очі широко розплющені
кольору паморозку на вікні
ми прощаємось ще на одну вічність
мовчки
сенсу в коливанні повітря
ніякого
ти ж бо злизуєш геть усі мої слова та ідеї
ще з тонкого зміїного язика
ніби так і має бути
 
у всьому прекрасному
є легкий відтінок божевілля
не знаходиш?
у відповідь
ні
 
так і стояли на вокзалі
і я казала йому
давай поїдемо в Одесу
а він
ні
 
***
в затишній прохолоді цвинтаря
вхопилась за останні 20 сторінок
і не дочитую
ти так само брав вдома мої стегна
і відтягував розв‘язку
відволікаюсь від усіх сюжетних ліній
наступаю кросівком на гнилу вишню
на щоку прискає кров’янистий сік
він кашею зависає на підборідді
норовить сповзти ще нижче
з таким настроєм кроси не побігаєш
але ноги самі кудись несуть
тікаю від рішень
як в селі від гусей бо дзьобаються
ховаюсь від слів у халабуду
на байковому де ніхто не шукатиме
і ритуально пальцем по корінцю
крайні рядки в післямовну путь
провожаю
 
***
знайшла себе в тебе під боком
побиту і без віршів
думала поламає
на автоматі розігріло та вигнуло
мама каже
ти не стріляй цигарок
форми змінюються бо вік такий
наробити дурниць
таємниць опісля не розголошувати
 
а ще
ви знали що їжаки переносять сказ?
вони виходять в росах
і роздають голки наркоманам
від того очі стають дикі вени гниють
а погляд партизан тікає в казкові ліси
 
якщо вже зайшла мова про нас
то мені не смокче під ложечкою
юзати фен у ванній
нависаю над раковиною
хочу  роздерти лице на вилицях
натомість механічно
волосся на палець накручую
розкручую
накручую і розкручую
зістригаю
і широко-широко посміхаюсь
самими лише очима
усім наркоманам світу
 
я знаю
їх погубили
їжачки
 
***
від депресивної музики
навушники б’ються током
розриваються барабанні перетинки
геть як цнота
не втрата і не досягнення
куди не глянь брудно
як в документальних  індійських фільмах
чорні сміттєві пакети на вітрі
ні з того ні з сього
починають танцювати  ритуальні танці
про енергію космосу і життя
від такого розвитку у естета
перший дзен
в якості кульмінації
пакети як круки вкривають його
своїми пташиними тілами
зчиняють гул вітають у товаристві
прикривають сором
перед очима як на карнавалі
майорять танцівники
він кружляє тепер
з целофановою грацією
і несе як першоціль простоту
 
***
do you want some tea?
ну тіпа да
а ти спробуй поясни чому ми
не плечем до плеча
а плечем до вуха слухавку
чайник закипає
піднімаю кришку
випускаю пару
і до себе міцніше притискаю
вже гарячу трубку
миру вам
 
***
жінка з невиразним лицем
і гарячими литками
не курила
тільки дихала в тягу
тікала від проблем швидко
аж тіло розпашіло
і вже за рік життя у столиці
її жар у грудях
підпалив хмиз рудих кіс
порепана кора п’ят та
усі прочитані за життя газети
пішли на розпалення багаття
в той день не без суму
в коло зібрались безхатьки
спалили старий рік
та зігрілися
у великому місті
не встигаєш змерзнути
завше як забігаюсь
між будиків на Подолі
бува на пагорбах
гублюсь а не страшно
бо із заростей на мене дивиться
її червоне око
цигарки слід
 
***
Христино
маєш таке ім’я
а не хрещена
розхристана вітер в лице
голову не покрила
шморгаєш носом
мало батьки в дитинстві
казали ховати душу
за застібками
замість молитви
на ніч приймаєш
догми відреченки
безсоння пігулки
пальці схрещені
за мізинчика тримається дитина
з твого уявного черева
росте не на казках
читає собі відхідну
закінчує  ще на стадії незачатої
амінь христино хрест неси сама
хоч і не хрещена
 
***
у мене між звилинами
завівся андерграунд
там між гаражами
гуляє хаєрщик-характерник
випиває харкається мати гне
і коли вже доходить до білочки
то в тій нездоровій атмосфері
являється йому
зеленоволоса мавка
у зношеному мерчі
пробігається як звір
скоботами по колючих ребрах
довгі коси-водорослі
від вологості в’ються
сплутались з моїми думками
зачепляються за щетину чудесника
пахне рибою і пивом
між звилинами
збочені трошки блошки
нашіптують мені
заклинання на діалектах
а я їх не розумію
 
***
у твоєму покої тиснятива
і ніде тиші взятись
у відображеннях поверхонь
багато прохолодних височин
головою як не крути
та альпи лишень промальовані
пастеллю
я знаю це твоя попередня
так невміло замалювала всі
до останнього мансардні вікна
 
я не жаліюсь мені навпаки
страшенно пощастило
маєш може завдяки тому зо  десять голосистих гірників
в голові
у мене рахуй десять здорових
коханців-іноземців
вони перегукуються між кімнатами
як актори з трембітами
в рекламі ліків для горла
 
коли ти
стомлений подорожуючий
шукаєш ущелину чи рівнину
достатньо гладку та неосквернену ще руками людини
де можна розвести нічліг
 
згадую як я ще вперше прийшла
інтуїтивно заклеїла всі зеркала
у кімнатах
пожмаканою фольгою
 
жінкам конче треба щось змінювати
у тебе ж мозок працює інакше
ти чітко знаєш
тобі сказали горяни
що  жінка має бути здоровою
 
і якщо вткнутись поближче
носом між груди
то створиться звукова стіна
крізь яку вже точно
не просквозить вітрами
видихів чужаків
 
***
зоріємо
мені пара з рота
тобі дим з легень
гострим профілем
доторкнутися б
порізатись би
зводиш з глузду духів
а мене недоторканістю
цієї ночі кояться дива
хто(сь) вийде до нас з чорної води?
русалки бояться краси
я більше нічого не боюсь
а хай би й до чортів у пекло
до мавок у ліс
на дно
а хай би ти втопив
 
***
я вся сенсорами обліплена
смикаюсь як від струму
а ти штрикаєш безсоромно
голкою ляльку вуду
прокладаєш стежки голою шкірою
на шрамах підглядаєш чужі спогади
списуєш з помилками
ганчір’яне тіло відповідає
на запитання
і від доторків кішкою вигинається
навіть якщо вибудуєш нам ганчір’яну халабуду
розберешся з ритмікою ритуалів
навіки твоєю вуду
не буду
 
***
задкували кожен від свого
і зіткнулись спинами
 
як зірвалась люта буря
між ними
аж дерева повалило
так і стихла
 
погляд білкою стрибає
з гілки на гілку
з гілки на гілку
і не знаходить за що б таке
зачепитися
 
картина постапокаліптична
двоє у лісі
(не рахуючи білок)
мовчать
 
***
зводь фортеці
руйнуй монастирі
я знаю зрадиш
ідеалам ідеям ідолам
ніколи
татуюванням і страху
у них якщо вляпався
то не відмиєшся
беззахисний той
хто не змінює своєї думки
а змінює жінок
бо гірше колишньої
лише нова
і ти
і д е н т и ч н а
 
***
дим з легень
клубками клубами
хороводами до упаду
з бісами
а у грудях
затишно потріскує вогонь
вигорає кіптявою
душа юного романтика
 
***
у хлопчика-горобчика
душі веселої компанії
шкребуться спраглі голодні кішки
на власній пташиній душі
яких він своєю кров’ю
своєю плоттю
запізнюючись вже вкотре
забув заспокоїтти
 
***
Сполохана пташка на твоєму правому плечі. Вона слухає плітки янголів про те, який безлад у твоїй голові.
І тулиться потім крилата співчутливо до твоєї зацілованої брехнею шиї, до твоїх безкінечних розлук, до твоїх радощів і до твоїх мук. І дарує любов, чисту і сліпу як дощ улітку, омиває змучену голову від зайвих думок, заселяє туди квартирантів. А люди роблять людей.
На радощах янголи починають жартувати про те, як легко вони втратили праведника…