“Українська літературна газета”, ч. 7 (375), липень 2025
Ця поетична збірка Володимира Гнатюка є своєрідним продовженням неспішної і проникливої розмови автора з читачем у попередній книжці віршів «Любові промінь золотий», яка побачила світ передвоєнного 2021 року. Я тоді мав тиху радість, у непростий для себе час, поділитися роздумами над прочитаним, знаходячи чуттєві мотиви, суголосні моїм сердечним радощам і болям.
І ось переді мною нова книжка вже знайомого мені автора.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Один із лейтмотивів цієї збірки – війна. Війна, яка підступно вторглася в наше повсякдення кривавим вогненним смерчем («Війна ввірвалась бомбами і страхом»), руйнуючи життя і долі і назавжди зламавши світ, в якому ми жили в мирній країні, раділи сонячному ранкові, світлому дневі й тихій ночі, втішалися радістю спілкування з рідними й дорогими для нас людьми… Хижа гігантська потвора в подобизні озброєної армади рашистських окупантів вдерлася в наш світ, поставивши українців перед неминучим вибором: свобода в рідній і вільній країні – або рабство під кривавим чоботом загарбника, загибель від рук ненависного лютого ворога.
Володимир Гнатюк переконаний, що українці не відступлять перед навалою новітньої дикої орди і неодмінно переможуть у кривавому двобої, бо світло завжди перемагає пітьму, і меч у руках оборонця рідної землі «горить як невтолима спрага, // Січе й рубає прокляту русню». Він вірить, що «Моя земля новий збудує храм, // Щоб Божа Матір спів її почула».
У контексті війни Володимир Гнатюк досить своєрідно описує сон, що «зійшов під небеса осінні», і в якому ліричний герой (ми, певно, впізнаємо в ньому самого автора в юному віці) «забіг за пирогом // До хати під каштанами і сонцем», і в якому «Ще так далеко до ракет і бомб». Але це, на жаль, – лишень ілюзія або ж сюжет з подаленілого минулого, бо дійсність інша, дійсність жорстока й невблаганна, бо «день в розбурханих вітрах», і йде кривава війна не на життя, а на смерть, а в стривоженому серці «нишком затаївся страх»…
Автор «Квітки печалі» – тонкий лірик, який вловлює, здається, найтонші нюанси й коливання світовідчуття і талановито вплітає їх у мелодію слова, передає читачеві як мінорну музику душі, чутливої і спраглої гармонії цього неогортанного світу.
Оригінальний поетичний стиль Володимира Гнатюка – класичний, якому притаманні пластичність, пастельна тональність і глибока образність. Є в ньому щось від лірики Максима Рильського, а легкий притлумлений щем, захований в скупих рядках його поезій, можливо, чимось нагадує сугестивне письмо ще одного корифея нашої літератури – Володимира Свідзінського. «Чуття вини приходить восени, // Коли вже тінь лягає на дорогу», – за зовні, здавалося б, простими, буденними словами ховається екзистенційний смуток і біль від непройденого і втраченого ліричним героєм на життєвих перехрестях.
А ще ці рядки читаються як філософські роздуми про сенс життя і про місію нашої присутності на грішній землі, як сердечний біль за минулим, за тим, що відбулося, відболіло й відійшло у світлу елегійну пам’ять:
Такий вже спогад випав у вікні:
І небо й сад, і чапелька дзьобата
На сонці – кіт, і сонце у човні,
І мама й тато, і батьківська хата.
Ці пронизливі рядки змушують читача замислюватися над тим, заради чого людина приходить на цей світ, що їй назначено Богом, і як ми долаємо шлях, відведений нам у теперішньому нашому пришесті. У віршах Володимира Гнатюка переплітаються минуле й сьогодення, радість життя і вічна загадка непізнаного для нас, смертних, таїна і тягар довічної розлуки з рідними для нас людьми, які відійшли за небокрай.
Доволі випукло проступає у віршах Володимира Гнатюка тема самотності («Сидів самотній одинокий птах») і тема печалі («Печаль, як квіти: темні і бордові»), – так ніби автор у своїх віршах прагне втекти в самоту, яка «туманом ходить в полі», залишитися наодинці з собою, аби прожити й відчути цю невловиму миттєвість, яка ось зараз ніби тут, з тобою, але тобі не дано її прожити й зупинити, щоб відчути сповна, бо нам, за відомим сюжетом із світової класики, не дано цього…
А світ і далі виринає в слові,
І слово в Бога, слово серед нас.
Та от печаль, як квіти мармурові,
Іде за нами крізь роки і час.
Осінь і зима як тема затухання й завмирання природи з її споконвічним колообігом – одна з домінуючих у ліриці Володимира Гнатюка. А ще спомини про весну юності («І вже ніхто не відає, не знає // Чи був той кінь на березі ріки»), про неповторний первоцвіт кохання («За літами знову засвітилися // Первоцвіти пристрасті забав»); («Ми в хуртовині долями зійшлись, // Щоб цілий вік любити і кохати»)…
А ось щемливе поетове звертання до мами, спочилої на вічнім прузі:
Ви мені вишивали хрестиком
Вечорами на полотні
Свою ніжність – волошки букетиком
І любов, як зорі ясні.
Я тепер рушниками щеплений,
Заговорений на життя.
Синя нитка у небо вплетена,
А червона – у майбуття.
Поетичний світ автора «Квітки печалі» неповторний і сповнений до болю знайомими для кожного з нас почуттями й відчуттями: любов і ненависть, радість і печаль, світло і тінь… Ці екзистенційні мотиви неперебутні під вічним небом, але кожен талановитий автор їх проживає і відтворює на письмі щоразу по-своєму, пізнаючи і даруючи читачеві неповторну й щемливу радість співтворення і співпереживання.
Безперечно, вірші Володимира Гнатюка потверджують стару як світ але завжди молоду істину: у кожного з нас є своя окремішня дорога до серця.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.