“Українська літературна газета”, ч. 7 (375), липень 2025
«23 листопада 2022 року російські війська завдали п’ятого масованого ракетного удару по енергетичній інфраструктурі України. Уперше в історії одночасно зупинилися всі чотири діючі українські АЕС» (Вікіпедія).
Він до всього звик, ще в тому, іншому житті – до життя без мобільного зв’язку, до темних вулиць. Навіть до холоду.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Але сьогодні треба було звикати по-новому. Він читав:
«Світла немає майже по всій країні: ситуація критична». І далі: «Російські терористи вчергове здійснили масований обстріл нашої держави, застосувавши ракети різного типу та безпілотні літальні апарати. Немає світла в Київській, Вінницькій, Полтавській та інших областях. Уперше за час обстрілів енергетичної інфраструктури зупинено роботу всіх трьох АЕС».
Ну ось він той блекаут, який всі чекали. І який обіцяли ворожі пропагандисти. З мертвою каналізацією, чорними екранами телефонів.
І холодом. Він навіть на руки похукав.
Наскільки це затягнеться? День, два? Тиждень?
Похукав ще.
А потім вирішив: пора.
Поклав у наплічник ноутбук. Поклав усі зарядки. Подумав, і запхнув між усім цим подовжувач.
Ну а раптом?
Тим часом короткий день кінця осені майже згаснув.
***
На вулиці, куди оком не кинь, усюди повно людей. Він не пам’ятав, коли на вулицях цього маленького містечка було повно народу.
Вирішив пройтись.
Натовпи людей сновигали туди-сюди. Найбільше – школярів у модному кежуалі. Ходили купками, сміялись. Дорослі чоловіки під сорок гаяли час біля сигаретного кіоска, щось один одному розповідаючи. Молоді мами катали коляски з дітьми.
А неподалік парку старий дідусь випасав кіз. Блекаут тут ні до чого – дід зі своїми козами був тут завжди.
Якщо на мить забути, хай це і складно, забути про обстріли, то можна було подумати, що в містечко приїхав мандрівний цирк. Подія, яка буває раз у житті. Дуже скоро в місцевому БК уже немолодий чоловік у брудному барвистому одязі розрізатиме жінку в коробі, дихатиме вогнем і востаннє проткне себе голками. А потім – несмішні клоуни, ведмеді без велосипедів, повітряні гімнасти без страховки. Вхід – безкоштовний, початок – о восьмій вечора, після третього револьверного пострілу.
Ну а поки всі гуляють. І справді чекають на свято.
Він дістав телефон, щоби глянути, котра година. Та його погляд упав на значок мобільного зв’язку – прямо на очах на місці поділок сигналу з’явився хрестик і відразу напис – «Немає мережі».
Усе. Тепер точно блекаут.
Сутеніло.
***
Раніше він ніколи не заставав вулиці такими темними. У містах світло ніколи не гасло: ввечері сліпили баньки автомобілів і черева дискаунтерів, опівночі над головою жовтіли вуличні ліхтарі, нехай і через один. І навіть серед глупої ночі, коли до ранку вже ближче, ніж до вчорашнього дня, вогники все ж можна було знайти – де-не-де горіло світло в офісних центрах і житлових семиповерхівках.
Зараз же – повна темрява. Хоча вечір лише наставав.
Він ішов вулицею, не наважуючись увімкнути ліхтарик. Десь поряд простували люди, так само мовчки і м’яко. У повній тиші звуки почувались повними господарями. Обриси будинків майже потонули в темряві і лише вгадувались.
Аж он попереду спалахнув ліхтарик мобільного телефону і снопом розсіяв пітьму. По трасі пропливли червоні вогники авто. І до вух долинув уже знайомий монотонний шум.
Десь поряд працював генератор.
Пункт незламності.
***
Усередині було пусто. Порожній стіл, стенди на стінах. Він дістав свій подовжувач, підключив всі свої пристрої і став походжати, слухаючи гул генератора знадвору.
Минуло хвилин десять. У пункті він все ще був сам. Став думати, а чи не почали давати світло. І нікому більше не треба той пункт незламності, адже по квартирі вже невпевнено повзе поки що слабке тепло від батарей, свистить на кухні чайник і блимає, завантажуючись, роутер.
Але ж ні – ось зайшла жіночка. Вона поставила заряджатись чорний телефон-розкладушку, який ще застав еру передавання ігор по інфрачервоному порту та безтурботного дитинства.
Потім прийшли ще і ще. Старі і молоді, чоловіки і жінки. Він не зчувся, як кругом стало повно народу. На столі стояло вже три подовжувачі, зокрема і його, і лише два гнізда було вільними, а люди все надходили і надходили.
За півгодини – повний аншлаг. Пристрої повільно всотували таку дорогоцінну електричну енергію. Їхні власники тим часом сиділи на кріслах під стіною, вивчаючи носаки своїх черевиків, струшували неіснуюче сміття з курток, підпирали щелепи рукою, стиха між собою перемовлялись. І думали. Про що?
Він не вмів читати думки, але здогадувався, і це мало бути точно.
Усі думали, коли це все скінчиться.
І не тільки заряджання телефонів.
***
Минула ще година чи навіть півтори. Його пристрої нарешті набрали більше половини заряду. Час збиратись, але так не хотілось іти звідси.
За дверима чекала липка осіння темрява. Удома – холод.
Але треба йти. І він пішов.
Довгий осінній вечір уже закінчував свій бенкет. Сутінки з’їли геть усі вуличні вогні – немає більше цяток авто, плям ліхтарів, а темрява стала такою густою, що він боявся ступити крок, аби в ній не зашпортатись. Куди не глянь – темно. Лише на безмовній багатоповерхівці світилось одне-єдине вікно, і не жовто, а біло і слабко. Однак і те світло, запульсувавши, згаснуло.
І на скільки це? І що далі?
«От і я не знаю…» – сказав хтось поряд.
Хтось з’явився нізвідки. Важко зітхнув і знову сказав:
«Гаразд, хай так уже. Будемо якось жити. Тим більше, у телефоні трошки є заряду».
Пляма світла вихопила шматок тротуару. І враз сплахнуло світло у магазині, у вікнах поряд і одночасно тонко завила сигналізація аптеки. За мить озвався і телефон.
«Енергетики розпочали відновлення інфраструктури».
Чудово. Темрява відступила, щоб перегрупуватись. Він пришвидшив крок. Треба дозарядити гаджети. Ні, перше, що він зробить, так це ввімкне чайник.
А його подовжувач залишиться в пункті незламності. Чекатиме на людей. Бо попереду ще ціла зима. І не один рік війни.
м. Харків
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.