“Українська літературна газета”, ч. 7 (375), липень 2025
* * *
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Вернутись іншими з війни
не можна…
(Зиґфрід Сассун)
Вернулись би…
Та як вернутись, як,
Коли того не відає й Всевишній?
Без рук, без ніг, сліпі…
Ідуть навспак.
Ідуть у світ.
Цей світ для них немов колишній.
Бруньки уже оговтались – бринять!
Воскреснули на дух закличний бджоли.
Вже зеленіють діл і сіножать,
В надії – рідні постаті. Стоять
Край того шляху, що як був – ніколи!
Щоднини
По
Крутих
Шляхах війни
Ідуть і йдуть…
Обличчя – що чорнозем,
Узятий на узвишшях далини,
Там, де катують Україну грози…
Без рук, без ніг, сліпі… Збагни, затям:
Це ті мужі, що не від фронту – ходу!
Це ті мужі, котрі своїм життям
Продовжують життя свого народу.
Без рук, без ніг, сліпі… Збагни, затям!
Вони вже інші. Ще не інші – там…
* * *
Ніде – нікого. Цвинтар. Ніч.
Крижові тіні – на дорогу.
Ніч. Цвинтар. І ніде нікого.
Лишень іконостас облич.
Хрести мовчать і ті мовчать,
Що у землиці – під хрестами…
Ті, що повік-віків не з нами,
Бо відособлені, мов час.
Пробив той час. І вже катма…
Час пересік гніздо зозулі…
…Хрести і прапори – заснулі.
А душі гріються. Зима!
Тече нічне світило… Враз
Почувся плач над прапорами.
Хто плаче
На помостах драми?
Хто в граді мертвих – в пізній час?
Прислухавсь…
Плач звідтіль, згори…
Плачів уже не сотня – море!
Так плачуть матері і горе!
А тут…
Державні прапори?..
І надприродна та печаль
Знамен державних
Силу каже!
Хіба ж вона колись поляже,
Та сила, що збудив москаль?..
* * *
За Анною Ахматовою
Чим гірший вік від попередніх? Може
Тим, що в чаду печалей світових
До виразок діткнувся зловорожих,
Проте загоїти не зміг?
Іще на заході земне світило світить,
Дахи міські у променях горять,
А тут кощава дні хрестами мітить
І кличе воронів, і ворони летять.
* * *
«Stop the World – I Want to Get Off»
(«Зупиніть Світ – я хочу вийти» (англ.))
Не зупиняйте світ!
Який не світ,
А нам дано лиш раз ввійти у нього.
Так входить колія в грузьку дорогу,
Так входить в атмосферу зореліт,
Щоб після себе на Землі – нічого…
Нехай летить хоч на оскілках крил –
Подалі від завзятця Герострата,
Що натворив і так уже багато,
Хоч б вже тим,
що храми підкорив,
Роздмухавши руїни і багаття.
А світ?
Колись зупиниться. А там…
Та тільки ні собі про це, й нікому…
Стезя муміфікована додому
Іде сама… само… самі… і сам…
Не зупиняйте світ в добу Погрому!
* * *
Котрий вже рік
Трикляті кулі свищуть,
Котрий вже квилять
Ангели вгорі…
Помолоділи
Наші кладовища
І постаріли
Наші матері.
Героям – слава.
Тільки що із того?..
Цей героїзм –
В народу на роду.
…Ведуть до кладовищ
Усі дороги
І круки
Репетують на біду.
І постають
Хрести і обеліски,
На цвинтарях
Розстріляних надій.
І чую Богослова:
«Час вже близько…»
І світ живих –
Мов кола по воді…
НІКОЛИ ЗНОВУ!
Триптих
1.
Земля, від кривавиці зморена й п’яна,
Від маршів утомлена,
Гейби чужа…
Лежить ця земля на Миколах і Йванах,
На сльозах вдовиних і на рубежах.
І мед, наче дим,
Над травневим безмежжям,
І грім – наче впав на Вкраїну болід.
Випалюють очі Миколам
Пожежі,
І Йванам утрачені ноги болять.
І милиці ген у кутку безробітні,
Уже за межею давно поводир…
А війни давно не місцеві –
Всесвітні,
І в Книзі скорбот ні словечком – про мир.
2.
Чи так мені одному видається,
Чи то зозуля «не туди» кує:
Чим менше ратоборців зостається,
Тим більше мискоборців постає!
Ідуть, нап’явши картузи й мундири,
(На грудях – картопляні ордени)
Штабні богині й браві машталіри,-
«Передній край»
Вже їхньої війни.
3.
«Ніколи знову!»
Знову чи ніколи?..
Дилема вибухова, мов тротил!
Червоні маки рисо на приколах
Там, де полеглі – із останніх сил.
Тут хоч нема розписаної фальші,
В окопах – не мальована іржа…
І хто з них наші, хто із них не наші,-
Не знають ні військкоми, ні душа.
Над полем бою згорбилась калина,
А може не калина, а вдова.
А може не вдова, а Україна,
Не в нашій – в їхній пам’яті. Жива!
* * *
Коли-небудь оголосять війну,
і ніхто не прийде.
(Карл Сендберг)
Україна повсякденно молиться за воїнів,
Котрі відбувають у грізний вирій:
– На війну – на війну – на війну!..
Чи тільки мені здається, що розмир той
Триває і триватиме довше, ніж самі літанії?
І вся країна застигла перед Всевишнім,
Як застигає слово на морозі,
Навіть якщо то слово – благальне:
«Владико Господи,
Зглянься милостиво на нашу молитву,
Недостойних рабів Твоїх…»?
Рабів Божих – море безбереге,
А перемог над злом –
Пальців однієї скоцюрбленої руки,
Що закаменіла над ще одним убієнним,
Вистачить…
І маків кривавих із чорним осердям
Уже більше на вугільних небесах,
Ніж у билинному степу Бахмутському…
Україна молиться і ми воєдино з нею.
Та ж чи замислюємося над тим,
Що заповідь Божа «не убий!» без віри –
Прилюдний
Постановочний обряд?
Іноді розпач поймає:
Буде страшно,
Коли Всевишній у гримотінні канонад
Не розчує голосів наших,
Бо голосів просто не стане.
Невже лиш тоді закінчаться війни
Коли єдиним вцілілим голосом
Над полем ратним
Буде лемент старого ворона?..
* * *
Все менше в Європі
«Братерських» курганів,
Вже де та Європа
Від тої війни!
Все більше і більше
В строю ветеранів,
Що брали з боями… значки й ордени!
Не груди –
Колеса у бронзових латах!
Стрічки бутафорні над ними, мов тля…
А в надрах землі – безіменні солдати,
На грудях котрих – безіменна земля.
І я на паради давно – ні ногою!
Пощо ті затратні спектаклі мені,
Коли не лишилось
Справдешніх героїв?..
Коли усі справжні – ізнов на війні?..
* * *
Призвідцям «Безсмертних полків»
Дайте спокій полеглим –
Не гоже в полки їх зганяти,-
Ні під співи дяків,
Ні під шурхіт урочих шовків…
Всі ці «хресні» ходи
На чолі
Із новітнім Пілатом –
Це наруга над тими,
Кого з того світу – в полки!
Он вони, ті полки, –
Між руїн і раїн, під горою…
Вся Європа стоїть
На кістках:
Придивись і збагни,
Що не всі може з них
На полях полягли,
Як герої,
Але всі (до одного!) –
Неоплакані жертви війни.
То ж чи варто ізнов
У полки їх, в полки –
Під розписку?
То ж чи варто ізнов
Зазивати мечі грозові?..
Подивіться їм в очі –
Вони, як і час,
«Уже близько…»
Дайте спокій полеглим,
Якщо ви хоч трохи… живі.
БІЛІ ЖУРАВЛІ
Пам’яті Расула Гамзатова
Над степом, заволоженим туманом,
Над полем, що ввібрало жур землі,
Перелітають зраночку-ізрана
в державу іншу білі журавлі.
Ні шарудіння крил здаля не чути,
Ні перекличок в досвітковий час…
Хіба видіння?..
Та ж чи може бути
Видінням те, що пропікає нас?
У темно-сірі хмари невблаганні,
Знемігшись від узятих перешкод,
Несуть весну… А в п’ятім океані
Не білий клин – знесилений ісход.
Куди перелітають – невідомо,
Де сядуть врешті –
невідомо теж…
А може в них немає більше дому –
Не може світ прожити без пожеж.
Над степом, заволоженим туманом,
Над полем, що ввібрало жур землі,
Перелітають зраночку-ізрана
Із душ у душі білі журавлі.
* * *
У полі Фландрії поміж хрестами
Гойдає вітер мак рядами,
Щоб знали місце, де ми є…
(Джон Маккрейн)
Ми скрізь…
Ми там,
Де пелюстки палають.
Нас не ряди –
Не стачило б крижів!
На сотні верст ці маки неокраї,
На тисячі – могили й рубежі.
Вітрець шовковий ледь ворушить крівцю,-
Кармінний символ на тонкім стеблі.
І чутно з-під землі бряжчання криці,
І чутно пульс полеглих
З-під землі!
Прислухайтеся…
Там не йдуть парадом,
Там Жукова не видно на коні…
Не фіміамом пахнуть – самосадом
Ці доли, смертю здолані в огні.
Вітрець здвигає сполохи криваві
І мовчки ними землю застеля…
…А десь обозні
Ділять давню славу
Під баштами замшілого кремля.
І п’ють вино неправди до нестями,
Побрязкуючи тліном
Нагород,
А ті, що під хрестами й полинами…
Доки ж це все триватиме, народ?..
* * *
Ізнову маки
(Кров’ю на межі)
Здригаються невічними вогнями…
Хіба під тими маками – чужі,
Засипані ґрунтами і літами?
Так, безіменні.
Убієнні – так…
Проте не будем душами кривити:
Не всіх тривожить
Той розквітлий мак,
Не всіх спиняє
Ніжний шепіт жита.
А може й ні.
Чи ж Пам’ять – із іржі?
А колір крові?
Може теж іржавий?..
Та знов толочать маки на межі
Ті, хто приліз
По череп Святослава.
м. Херсон – Зіген (Німеччина)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.