З невимовним сумом українська наукова, письменницька й просвітянська спільноти сприйняли звістку про відхід у засвіти Богдана Івановича Мельничука – поета, літературознавця, публіциста, перекладача й громадського діяча, добре знаного в широких колах учених-україністів і шанувальників красного письменства. Весь свій талант і творчий порив письменник і науковець віддав служінню Слову й Україні. Вірний своєму покликанню, він здобув високий авторитет, удостоївся багатьох нагород і заслужив вдячність численних учнів.
Народжений 19 лютого 1937 року серед карпатських просторів – у старовинному Олешкові, – Богдан Мельничук проніс крізь усю свою життєву путь непохитне відчуття обов’язку перед українською землею, рідним словом та історичною пам’яттю свого народу. І цей обов’язок став його покликанням: спочатку – як учителя й журналіста, відтак – від 1962 року й до останнього подиху – як лаборанта, викладача, доцента, завідувача кафедри української літератури й професора Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Як поет він заявив про себе ще в студентські роки, коли побачила світ його перша збірка «Розквітай, мій краю!» (1959), у якій уже визначалася головна риса його творчої манери – органічна єдність громадянського звучання та щирої ліричності. Відтак його поетичний талант розгорнувся у книжках «Журавлиний міст» (1981), «Олешківський меридіан» (1989), «На ріках олешківських» (2007), «Не продається отча хата» (2022), у збірці для дітей «Люблю співати про Карпати» (2011), а також у сатирично-гумористичних виданнях «Пегасові копита» (2001) і «Дума про кума» (2017). Його поезія – це довірлива розмова з епохою, що через трагедії й утрати шукає слів надії, гідності, оновлення. У численних публіцистичних статтях він гостро й точно формулював національно важливі питання культури й ідентичності.
Як учений-філолог Богдан Мельничук був одним із найавторитетніших дослідників українського письменства, з особливим акцентом на творчості Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Сидора Воробкевича, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Дмитра Загула та багатьох інших. Його бібліографія нараховує понад 2200 позицій, більшість із яких присвячено питанням історичної та художньої правди в українській літературі, теорії драматичної поеми, шевченкознавству, біографістиці, порівняльному літературознавству. Серед знакових досліджень – «Драматична поема як жанр» (1981), «Випробування істиною: проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення)» (1996), «Українська поетична шевченкіана» (2010), «“Найкраща в нації дочка” (Ольга Кобилянська у світлі художньої літератури)» (2015) та інші.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Богдан Мельничук належав до тієї рідкісної когорти вчених, чия постать поєднувала покоління. Його вихованці, колеги, читачі пам’ятають його як Учителя великої інтелектуальної сили й глибокої людяності. Його лекції, передмови до книжок, упорядковані антології та хрестоматії стали науковими й духовними орієнтирами нової філологічної свідомості.
Поетичне слово Богдана Мельничука, покладене на музику буковинськими композиторами, звучить у багатьох піснях, серед яких – «Гімн Чернівецького національного університету».
Вірші Богдана Мельничука перекладено багатьма європейськими мовами. А власні переклади – від Григорія Сковороди до поетів єврейської, румунської та слов’янських літератур – свідчать про широту його культурного світогляду, що завжди вирізнявся глибоко українським у своїй суті.
Богдан Мельничук був не лише людиною великого слова, а й людиною великого сумління. Його шлях – не для слави, а для служіння. Слово, яким він жив і яке виплекав у серцях багатьох послідовників, сьогодні звучить із болем, бо ми прощаємося з Майстром, Учителем, Людиною, яка дала українському літературному світові незамінну інтелектуальну й моральну опору.
Світла пам’ять Богданові Мельничуку – покликаному словом, вірному слову, просвітленому словом.
Хай буковинська земля буде йому легкою, а плоди його наукового й духовного посіву – вічними.
Чернівецька обласна організація НСПУ