“Українська літературна газета”, ч. 6 (374), червень 2025
Коли у листопаді минулого року до Полтавського музично-драматичного театру імені М. В. Гоголя завітав з гастролями Черкаський академічний обласний музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка, я мимоволі згадав про вірш Тараса Григоровича Шевченка «Гоголю» і захотів його перечитати. Слова поета спонукали мене дочитуватися і дослухатися до них знову і знову.
Читаємо.
За думою дума роєм вилітає:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може й Бог не бачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли! – похилились
В кайданах… байдуже…
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова*, брате…
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни
Не заріже викохає:
Та й продасть в різницю
Москалеві! Цебто, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові-отечеству
Та німоті* плата.
Нехай брате. – А ми будем
Сміяться та плакать.
Словами свого вірша Тарас Григорович змусив мене надовго поринути у міркування і роздуми, якими хочу поділитися з вами.
З перших рядків вражає особлива глибина переданого переживання різних дум: Одна давить серце, друга роздирає, а третяя тихо, тихесенько плаче
у самому серці, може й Бог не бачить …
Та ж у всіх виданнях Кобзаря періоду, виданих за часів більшовицького тоталітаризму, котрі мені траплялись, мимоволі спіткаєшся на безглуздих пояснення до тексту. Висмоктане з пальців тоталітарно-більшовицьких ідеологів задурманене тлумачення про «німців» глибоко приховало «плату за німоту», нестерпну для поета всіх часів. Бо ж мовчазна незгода і вимушена «німота» глибоко характерні для імперських ідеологій і диктатур, не виключаючи т.з. «радянської».
То ж перше, що викликало у мене глибоке неприйняття і нерозуміння, – це пояснення слова «німота». Цілком зрозуміло, що поет мав на увазі мовчання. Вимушене замовчування правди про вади державного устрою характерно для всіх імперій. Зрозуміло що Великий Кобзар всім серцем і єством відкидав «німоту» мовчання. У поемі «Кавказ» із сумною іронією у декількох сатиричних рядках він характеризує долю народів:
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Незаперечним підтвердженням цього є і слова з його щоденника: «Август- язичник, що заслав Назона до диких геттів, не заборонив йому писати і малювати, а християнин Микола заборонив мені те й інше. Обоє кати! »… «Якби я був нелюд і кровопивця, то і тоді для мене більш вдалої страти не можна було б вигадати…». (переклад мій) .
Тепер я категорично стверджую, що в ́словах «то німоті плата» Тарас Григорович Шевченко прямо вказує на німоту мовчання оплачену «лептами» «престолів» «отечества», до ненависті відразливого українському духу, духу козацької вольності і волі.
Отож я категорично стверджую однозначне розуміння слів Тараса Григоровича Шевченка «то німоті плата» як «плати за мовчання» і відкидаю облудне тлумачення недолугих совітських тлумачів та переписувачів чужих помилок: ніякої бодай найменшої неприязні, відрази чи то нелюбові до «німців серед чиновників» у цім вірші немає.
Подумалось: про свободу слова: це незаперечне право людини набуло загального визнання більше як ста роками по тому, як його наполегливо виголошував Пророк Тарас Шевченко. А ще, чи не за нашої пам’яті вимушене мовчання, розбуджене так званою «гласністю», було першим каменем, обрушенням якого спричинилася руйнація радянсько-більшовицької імперії СРСР.
Не менший сумнів викликає тлумачення слова богилова як трави болиголова. По-перше ніяким чином трава не може вродити з того плачу. Та й якби поет мав на увазі траву болиголова чи болиголов, то чи не сказав би він боли́голов чи боли́глава… І тут знову впадають в око дуже глибокі рядки про третюю думу, що тихесенько плаче у самому серці…
Кому ж її покажу я, і хто тую мову привітає, угадає великеє слово…
Справді, мову цього вірша не вітали укладачі навчальних програм та й інші.
І що то за великеє слово, яке хтось має угадати, мав на увазі автор?
Аби слово справді можна б назвати великим, воно мало би мати якийсь надзвичайний зміст і мало би вживатись у великих і відповідальних справах, у важливі хвилини життя. Себто мова іде про щось надзвичайне, наближене до божественної суті. Бо ж великому слову не пасує уживатись марно, всує…
Мені не одразу відкрилось і прийшло це велике слово благословення!
Богилова… богилови… Благослови…!
За благословенням звертались до батьків чи священика з приводу вирішальних кроків, вагомих справ, великих подій. Батьківського питали на подружнє життя та в інших суттєвих, великих справах. «Господь благословить!», а чи «Хай Бог благословляє!». Ось ці слова, які були і є великою духовною підтримкою життєвого шляху кожного. То звичайно слово благословення можна назвати великим.
І певно, що Тарас Григорович Шевченко, написавши вірша Гоголю сподівався, що хтось тую мову привітає, угадає великеє слово!
Характерно, що вірш написаний Гоголю, який умів читати потаємний зміст слів.
Проте слід звернути увагу, як слово Благослови певним чином загадково повернуто чи обернуто. Чи не вказує, чи не підказує великий автор кобзаря на те, що й наступний текст слід читати таким же чи то подібним чином.
Певний час мені довелось об тім гадати, дослухаючись потаємних дум Великого Кобзаря, і насмілюся поділитися з вами тим, що я, здається, угадав за великим словом, яке так геніально приховав Тарас Шевченко.
За думою дума роєм вилітає:
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може й Бог не баче.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли! – похилились
В кайданах… байдуже…
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Благослови*, брате…
Ще заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Благословить батько сина,
На святу годину,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни
Благословить! Не заріже!:
Не продасть в різницю
Москалеві, непідкупний
Зв лепту вдовиці
Престолами отечества!
То німоті* плата.
Нехай брате. – А ми будем
Сміяться та плакать.
Якось так я, сподіваюсь, не вигадав – угадав по Слову Великого Кобзаря. Сподіваюсь, думаючи що за пряме висловлення такої думи поет певно що не міг бути помилуваний царським режимом. Тож і мовить він про третю думу, яка тихо тихесенько плаче у самому серці, може й Бог не бачить, задаючись питанням Кому ж її покажу я, І хто тую мову Привітає, угадає Великеє слово.
Вірш Гоголю написаний 30 грудня 1844 року. Через рік, 25 грудня 1845 року, Шевченко пише рядки, відомі всім як «Заповіт».
Грудень– місяць коли прогресивно налаштовані громадяни потай від царату поминали повстання декабристів, їх ідеї і прагнення до волі та соціальної справедливості, зв які вони поплатилися життям.
Цілком імовірно, що у Петербурзі 1844 року Тарас Григорович Шевченко не міг відкрито написати такі рядки, пам’ятуючи історію декабристів, їх страту і знищення їх творів. Це мождиво з огляду на те, що він писав у грудні наступного року.
Поховайте та вставайте,
кайдани порвіте
і вражою злою кров’ю
волю окропіте.
Не виключено, що прямий заклик до повстання після поховання Поховайте та вставайте… спонукав жандармів і царя уникати суду і страти, застосувавши заслання, аби не викликати небажаних для них підстав для збудження повстанського руху.
Характерно, що Тарас Шевченко, визнаючи Миколу Гоголя великим другом, в подальшому звертається як до брата.
Шевченко і Гоголь глибоко споріднені глибиною осягнення і переживання дійсності у своїх творах, попри видиму розбіжність. І справді, сміх і сльози важко поєднати в одному часі. Можливо, угадані останні рядки слід читати:
А ми, брате. так і будем
Сміятись та плакать.
Може й так… Таке наше життя: і сміх і сльози…
Я перепрошую всіх шановних читачів і шевченкознавців за те, що дозволив собі виказати такі свої роздуми. Я би не смів висловлювати подібні думки, якби Тарас Григорович не підказав нам угадати велике слово.
Та ж і не можу стверджувати, що саме такі угадані мною слова затамував Тарас Григорович Шевченко у своїх рядках Гоголю. Простіть мене, якщо хто вважає, що я не маю на те права. Про те, чи вірно я угадав великеє слово, правду міг би сказати тільки Тарас Григорович, світла йому пам’ять!
Як людина я можу помилятись. А тому я буду глибоко щиро вдячний всім і кожному за всі будь-які заперечення, зауваження, виправлення і доповнення до викладених мною фактів і міркувань.
Слава Україні! Слава героям! Слава нашому Кобзареві!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.