Давні “туристи”, які побували в Ольвії, з подивом писали, що ольвіополіти (жителі Ольвії) з захопленням читали і перечитували Гомера. Річ тут у тому, що в “Іліаді” і “Одіссеї” Гомера чимало сторінок присвячені Провідній зорі і невтомному богу вітрів, морів і океану Посейдону-Стрибогу, яких шанували мореплавці.
Ольвія належала до міст, що постали з дозволу ”скитів” як центри торгівлі з греками – Калліпода (“callis” – “стезя”, місто Березань, у назві якого шведське “beresa” – мандрувати, плавати), Херсона (χερσος – твердиня), Ольвія (holy via – святі дороги), Феодосія (“Богодарниця”, давня козацька назва “Домаха” – “Володарка”, нині – Маріуполь), Карей (kar, chara – покаяння, місто біля ріки Каяли – “Бусеград” у Константина Багрянородного; німецькою „Buße“ (Busse) – розкаяння; Мірмекій – у назві вжите старонімецьке “mirra”, “mirre” – “bitter sein” – “прикро, гірко, досадно”, адже, при поверненні з плавання запорожці каялися у своїх гріхах; індоєвропейське “mek-” – видавати звуки. Але латинь “mira”, “mico” – “Дивно палаючий” у назві “Таганрог” (“tago rogus” – небесне горіння). Згадана Трапезунта називалася також “Требізондт”, де “Treb” може означати “пожертву” (викуп). Омонімія причорноморських земель України (на виходах в море) присвячена Провідній зорі і саме тому греки вживали до України назву “Святі дороги” – Sacra via, Holy via, Hiera odos.
Що стосується топоніміки України в цілому, то вона відповідає образу “Ранок – День – Вечір”. На Сході назви присвячені горінню Ранкової заграви, в Центрі – трудовому Дню, на Заході – Вечірній зорі. Образ світанку, дня і вечора над Україною існує в тексті Влесової книги і в “Слові о полку Ігоревім”. Ранок – це завжди радість. Однак, не радість сходу Сонця, а ранковий плач Ярославни в Путивлі на заборолі запам’ятався нащадкам більше. Адже зі Сходу в Україну приходили нещастя і смуток, а не радість. Або ж. Літературознавці ніколи не надавали уваги тому факту, що “Суми” можуть “сумувати” (місто “Суми” було назване від латині “summa” – “верх”, доданки і суму писали зверху стовбця – вгорі – звідси латинь ‘summitas’ – верх), а у місті Конотопі не “коні топляться”, а мовиться про “Вершину кута” на небосхилі (“Cona top”) – про вишнє місце Провідної зорі.
Про часте вживання іноземних мов в топоніміці України згадувати зайве. Тут церква і вчені мужі постаралися на славу, прикриваючи багату історичну спадщину України від її руйнування. Дослідники топоніміки не враховують цей факт і тому пояснюють, наприклад, назву міста “Медвін”, що на півдні Київської області, як місто повне “меду і вина”. А у назві ріки “Хоробра” не прочитують назву “черкаси” (латинь cercius – хоробрість, дух боріння). Тобто, певні назви часто приховані за їхніми різномовними синонімами і не всім це до тями. Як і не прочитують значення “μεδων” (μεδω) – правитель, цар і назву Київської землі – “Роденська” (Рода) і правляче значення сучасної назви ріки “Синюха” (грецькою “Συνεχα” – Державна) біля витоків якої знаходиться місто Медвін. У Геродота ріка Синюха названа “Ексампаіс”, як і назва Київської землі у перекладі назви землі “Рода”. Вірне прочитання топонімів єднає тисячоліття історії України.
Разом з тим, “Медвін” – місто “помірковане”. В історичну добу корінь “med-“ співвідноситься з різноманітними значеннями – “думати, правити, клопотати, відміряти”. А ось первісне значення цього кореня вже не можливо вичленити ні через розпливчатий загальний смисл (як, наприклад, me(n)dh – середина), ні через складання різнорідних історично засвідчених значень. Його можна визначити як “міра” у значенні поміркованості: знати міру, знати норму, бути стриманим, розсудливим, не бути екстремальним – все це людські риси “смиренномудрості особистої і національної”. Представниками соціальної поміркованості серед давньоукраїнської еліти були Климент Смолятич і Кирило Туровський. Отож, вірогідно, що й назва міста “Медвін” постала під впливом представників практичної моралі у філософській думці України.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Назва міста важлива також своїм укоріненням в добу Гомера. Гомерівське “Ζευς μεδεων” – “Зевс приборкуючий”. Епітет Зевса ”μεδεων” (цар), Артеміду називали “μεδεουσα” (цариця). Таким чином, корінь “med-“ належить до того ж реєстру понять, що й латинь “ius”, грецьке “δικη” (право) – це правило, але правило не “справедливості правосуддя”, а “порядку”, яке в силу обов’язків встановлює посадова особа “представник порядку”. Корінь “med-” у даному випадку вказує не просто на розумову діяльність, а на процес міркування (чудове дієслово, яке демонструє процес відновлення міри через судження). Тут особа, яка відновлює порядок – своєрідний “медик”, який повертає тіло до норми.
Отже, назва міста “Медвін” – це не про “мед з вином”, як тлумачать цю назву деякі “дослідники топоніміки”, а еллінізм високого гатунку! Річка “Хоробра”, яка тече у ріку Рось, слугує антонімом до назви міста “Медвін”. Гори навкруг Медвіна – Святогора, Вовча (образ вовка пов’язаний з культом воєводного героя), Саур-могила, Тотоха (“Гуртуюча”) – захисниці міста і його жителів. Тут важливо звернути увагу на назву “Саур” (Савур, Саврань, Савранка) вжиту у назві ”савромати” (сармати) – січовики. Через вірне прочитання топоніма відкривається шлях до істинного значення інших історичних назв, як ось ріка “Хоробра” пояснює назву “черкаси”, вказуючи на значення “дух боріння”.
Вірне прочитання топоніміки дає нам можливість скорегувати деякі історичні факти з історії Вітчизни. Для прикладу можна розглянути топоніми “Кадіївка” в Луганській області і “Балаклія” у Харківській області. Місто Кадіївка виникло у XVII сторіччі. А основу назви становить санскрит “ka”(сонце) “di” (світити), як і індоєвропейське “kad” (світити, горіти) – назва присвячена сходу сонця над Україною. Місто Балаклія було засноване у XVI сторіччі, а сучасна назва міста існує з 1891 року і присвячена небесній богині блискавки. Назва “Балаклава” на мисі у Криму також присвячена Перуниці – Святій Богородиці Пірогощі. Основу цих назв творять грецькі слова “βαλλω” (стріляти) і “κλεος” (слава) і латинь “clava” (бук, булава). Санскрит “bhalam” означає “саяти, зблискувати” і перегукується з висловом автора “Слова о полку Ігоревім” – “(В)Спле Скала, лебединими крилами на Синьому морі біля Дону плещучи”. Латинь “sple” означає “сяяти, зблискувати”, а “Скала” – Запорізька Січ (“Каменецька Січ”), яка таборувала тоді за Дунаєм. Автор закликає до повернення Запорізької Січі з-за Дунаю в Україну на Приазов’я. В “Слові о полку Ігоревім” є ще один синонім імені богині грому і блискавки – “Шеломянь” (англійське “shell” – стріляти; таке ж саме значення як “Шеломянь” має санскрит “izu” – у назві ”Ізюм” – стріла). Топоніміка України і нині маркує межі стародавніх Січей.
Про богиню блискавки, як головну богиню скитів-українців, свідчить Прокопій Кесарійський (“Історія війн”, IV, 21): “Бо вони вважають одного з богів, творця блискавки, владикою всього” ), а той факт, що й сучасна топоніміка зберігає пам’ять тисячоліть, дає вітчизняним історикам право розглядати всю історію України-Скіфії у сув’язі від доби Геродота до сучасності.
Однак, екскурс до витоків теми особистої і національної поміркованості буде не цілком актуальним без зв’язку поміркованості з прогностикою. Кожен, хто стежить за безпричинним розв’язанням війни проти України, не може не бачити негативних наслідків агресії для майбутнього. “Oderint, dum probent” – казав колись імператор Тіберій: “Нехай би ненавидять, аби погоджувалися”. Повчальний задум назв – міста Медвін і ріки Хороброї – полягає у тому, що над “хоробрістю” завжди має панувати поміркованість, яка можлива і дієва тільки в демократичних суспільствах.
м. Відень, Австрія