“Українська літературна газета”, ч. 6 (374), червень 2025
* * *
Блискавками тріщини на стінах.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Доля на долоні, наче шрам.
Кіт сусідський в мене на колінах,
а сусіда робить нерви москалям.
Ніч, як потойбічний морок.
Спогади присвічують душі.
Сни мої, як райські міражі,
як цілунків сорок у вівторок.
В спогадах – іще щаслива мати
вишиває майбуття моє,
де сім’я вечеря біля хати
і вечірня зіронька встає.
ДОБРОВОЛЕЦЬ
У тебе пух над верхньою губою –
ніхто не цілувався ще з тобою
і не святилося комусь твоє ім’я.
Твоє життя – Дніпро між берегами,
але війна нарощує цунамі,
а світ не відрізняє Інь від Ян.
Де Авель, Каїн?
Звір – поміж людьми.
Горить свіча, виблискує на криці,
що не вагається і не боїться
протистояти безміру пітьми.
СЕРЦЕ
Ти завжди там, де тонко рветься,
де Ахіллес завжди у берцях,
там ніжність інеєм береться,
серце.
У парі з іменем «Азов» –
ти і любов.
* * *
Лелеки несуть
кровоспинні новини,
які не транслює TV,
їх немає у чатах:
летять ластівки
відбудовувати Вкраїну,
залишаючи мирну Африку
з річкою Ніл.
А дівчатам
сняться кохані… двохсоті і… Гавриїл
з вісткою про непорочне зачаття.
Діви Марії, Марічки, Марини,
Соломії, Уляни, Оксани, Галини…
кутаються в невидимі Божі обійми
і плачуть.
Навіть велике горе
менш за життя, дівчата.
Зелені уже заврунилися жита!
Не плачте.
* * *
Ще спекотно: серпень.
А ріка холоне.
Краснощокі ружі, чорномовні круки,
верби – мов з полону,
мов болять їм руки.
У чуби козацькі вбрались кукурудзи.
Грушки навкулачки часто б’ються з вітром.
Хмари, як медузи. Блискавки,
як бритви.
А вночі короткій, мов півнів – лисиця,
видивляє місяць, витріщає очі
на тугі й солодкі яблучка дівочі.
ПОВНЯ
Проціджений зорями кобальт
лягає на ліс, на затоку.
Й совиному бачиться оку
усе, що ховає ніч.
Дерева взяли на роги
кругленьке люстерко повні,
що бачить усі дороги
й між хмарами, наче овнами,
між наших скорботних облич
шукає обличчя Бога
(за німба у неї бриль).
Тихе зітхання хвиль
похитує, мов херувимів,
білі лілеї прекрасні.
Та доки прокинеться когут
й розбудить усіх уранці,
чарівне латаття затоки
на чорнім її атласі
спадає, неначе ковдра
з щасливих поснулих коханців.
* * *
Пристрасть завжди ігнорує ціну,
палить мости і серце.
Милий на фронті – немає кому
дістать золоте відерце.
Чорне сукно лізе в вікно,
наче коханець хтивий.
Собака ліниво теліпне хвостом,
гавкне не зло, не мстиво.
Штапелю ніжність ковзне до ніг.
Де біле в обіймах, де чорне?
Небо вибухне й навідліг:
«Ой хто ж мене до серця пригорне».
ЗЕЛЕНА НЕДІЛЯ
Місяць – мов золотий сазан
у верцадлах овальних.
Місяць – той іще Мопассан! –
прокрадається в кожну спальню.
Мілководдя бажань і думок
і безжалісна повінь безсоння.
Чи доплив мій клечальний вінок
до твого підвіконня?
* * *
Ще й літа не було, а вже – Ілля…
Повз мерехтливий ліс
і лагідні, розчесані поля
біжить Десна, собака а чи лис,
за ним – мале хлоп’я чи янголя.
А на піску – зворушливий орнамент:
три пірця осоки з-під кроків журавля,
з-під босих п’яток – яблучка до Спасу,
з-під лапок цуцика – оскомна алича
і нічогісінько – від нашого
страшного часу.
* * *
Доспати б ніч.
Прокинутися в тиші.
Побачити тонкий,
як молоденький місяць,
піщаний пляж.
Напитися з криниці,
наїстися вцілілих вишень –
таких солодких, чорних аж.
А потім голим, наче глина,
безгрішним, як мала дитина,
лягти в пісок, у теплу мілину
й не думати,
що вже – ані життя, ні літа,
і вже нікОму з нас не перебігти
безкарно на червоне світло,
як вулицю, війну.
* * *
Дівчата звечоріли в самоті
(й цнотливі, й хтиві).
Кульбабки – ще учора золоті –
сьогодні сиві.
ЗАМІЖЖЯ
Їй заздрили дівчата, молодиці й удовиці
(допоможи їм, Боже),
коли Він на руках її – через поріг
й одразу – в спальню.…
В прокрустове подружнє ложе.
* * *
Зблякло срібло. Постаріла мідь.
Повноводі очиська зморшками збігли.
Старість. Самотності вовче лігво.
Папороть квітнула тільки мить.
* * *
І день минув і ніч тече,
але мені не спиться.
Й лягає скрипка на плече,
немов руда лисиця.
Одквітли мальви й паничі,
стекли у зморшки лиця,
і плаче скрипка на плечі
за тим, що серцю сниться.
ФОНТАН
Фонтану мілководдя осяйне,
усіяне скарбами заповітних мрій,
монетками бажань і золотих надій…
Щасливих усмішок
на наших просвітлілих лицях
безхатькам вистачить на каву
і на піцу.
* * *
Не озирайся. Йди. Позаду руїни
і морок.
Війна не римується ні з життям,
ні з домом.
Ми жахатимемось фейрверків і грому
іще років тридцять, а може, й сорок.
Не зупиняйся. Йди.
Її кулі, як ґедзі, оси…
І ні ради на те, ні спочинку,
ні взимку, ні восени, ні літом…
Глянь –
місяць тулиться до вцілілого хмарочосу,
як до печворку – щаслива жінка,
намальована Густавом Клімтом!
БЕЗВІСТЬ
Б. Г.
1.
Війна страшна. Страшніше Ї
за Бермуди.
Мої сини… Де їх шукати, люди?
Щодень шепочу Богу їхні імена.
Нема.
Сльота і дим. Немає горизонту.
Печальна, неначе вість із фронту,
ворона мокра притулилась
до вікна.
Війна.
2.
Здалося стукають…
Хитнулася підлога.
Надія серце й горло стисла вмить.
Ти кидаєшся в темряву.
Ти вдячна Богу.
Ти відчиняєш двері і… –
н і к о г о.
Чиясь невидима душа
перед порогом
торішнім листям тихо шарудить.
ЖАЙВІР
Зміщено час:
варвари, що три століття
викорчовували з нас Мазепу,
знову сунуть морями, лісами, степом.
Їхні атаки перетворюють Стікс
в клоаку.
Сліповидюща Ванга
наобіцяла ворогу ВСЕ,
бо не бачила, як ніч росте,
і як з нею маліє небо,
де вже тісно від наших душ.
Ущербний місяць,
схожий на перстень порожній,
на зруйнований Колізей,
хулахупить довкруж
Землі, та їй не до його колечка:
жайвір, небесний янгол,
звив необачно гніздечко
в донецькім степу,
в замінованім раї.
Співає-виспівує про любов, життя,
бо про смерть і про варварів
нічогісінько ще не знає.
* * *
Світ завбільшки з моє серце.
Болить і вдень і вночі.
Котигорошку, переможи Голіафа в герці!
Надія годує віру. Любов мовчить
і серед окопів шукає білі лілії.
А крові…– не видно і ватерлінії.
В клепсидрі пісок – як в маракасі.
Вцілів сірий, як зруйновна вежа,
мак біля траси.
Весною, коли вітер позеленіє
і баритон перетвориться на фальцет,
з маку, як із коня Троянського,
висадиться десант у спалений степ
і травень покотить,
покотить по ньому
чарівне яйце-райце.
Христос воскрес!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.