Василь Ступка. «Заколисані реальністю. Про сон розуму в епоху інфотоксу, розваг і цифрової втоми»

«Сон розуму породжує чудовиськ» — цю похмуру сентенцію Франсіско Гойя розмістив на одній зі своїх найвідоміших гравюр. Два століття потому ця формула звучить пророче. Розум справді спить — не від фізичної втоми, а від гіпнотичного ритму цифрового світу. Ми живемо в реальності, яка прикидається життям, і спимо, не заплющуючи очей.

Сучасна людина постійно на зв’язку — і все ж дедалі частіше не пробуджена. Мережа працює цілодобово. Новинна стрічка оновлюється швидше, ніж мозок встигає це осмислити. Щосекунди хтось викладає чергове відео, пише пост, створює мем, запускає ефір, стрімить, коментує, лайкає. Це безкінечний водоспад, у якому свідомість припиняє опиратись. Філософ Жиль Дельоз свого часу писав про «суспільство контролю», де дисципліну замінило м’яке, але всепроникне управління. У XXI столітті воно не лише контролює — воно присипляє.

Ми більше не думаємо про те, що споживаємо. Інформація втратила вагу. Парадоксально, але знання стало доступнішим — і менш значущим. Ми отримуємо відповіді ще до того, як встигаємо поставити запитання. Google замінив шлях. Вікіпедія — дослідження. Усе миттєво доступне — і миттєво забувається. Знання перетворюється на шум. Французький соціолог Жан Бодрійяр говорив про симулякри — копії без оригіналів. Ми живемо серед симулякрів інформації: заголовків, зведень, новин без контексту та сенсу.

Розвага стала не просто способом відпочити — а основною формою сприйняття світу. Все має бути легким, зрозумілим, іронічним. Навіть катастрофи. Навіть смерть. Навіть війна. Формат кліпу захопив не лише TikTok, а й колективну свідомість. Війна під музику, страждання в сторіс, руйнування в естетиці фільтру Instagram. Це не знеболює — це розчиняє біль у нескінченній перемотці. Ми вже не співпереживаємо — ми просто дивимось.

«Ми тонемо в інформації, але голодуємо за мудрістю», — казав американський футуролог Едвард Вілсон. Цифровий шум відучує нас від глибини. Втома стає фоном. Так народжується інфотокс — отруєння свідомості надлишком сигналів. Ми більше не реагуємо — ми скролимо. Апатія виникає не тому, що нам байдуже — а тому, що ми виснажені. Щодня — новий порядок денний, нова трагедія, нова «важлива» новина. Психіка не встигає адаптуватись — і захищається відключенням.

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Цифрова втома — не метафора, а діагноз. Це нова форма виснаження, коли увага розщеплюється на мікрочастинки і більше не може зібратись докупи. Йде не просто концентрація — зникає суб’єктність. Особистість розчиняється в потоці, втрачаючи не лише фокус, а й самоусвідомлення. Як писав Ніцше, «тривалий погляд у безодню призводить до того, що безодня починає дивитися у тебе». Ми занадто довго дивимося в екран — і тепер екран формує нас.

Ілюзія вибору лише ускладнює ситуацію. Ми впевнені, що контролюємо увагу — але насправді увага контролюється за нас. Алгоритми знають нас краще, ніж ми самі. Вони підбирають контент, формують смаки, підказують, що відчувати і як реагувати. Ми вважаємо себе вільними — не помічаючи, що перебуваємо всередині ідеально сконструйованої капсули, де кожен «вибір» — це результат витонченої маніпуляції. Як писав Гюстав Лебон, «масам не потрібна правда. Вони жадають ілюзій, без яких не можуть існувати».

У цьому сні розуму народжуються не лише чудовиська — народжується нова норма. Втома — норма. Розсіяність — норма. Інфотокс — звичне середовище. Розвага — основна мова. Парадоксально, але прагнучи бути весь час «у курсі», ми втрачаємо здатність бути «в собі». Ми втрачаємо тишу, внутрішній голос, ту саму паузу, з якої народжується думка. Рей Бредбері у своїй антиутопії «451 градус за Фаренгейтом» писав: «Цензура не потрібна. Люди самі припиняють читати. Вони не хочуть думати — лише розважатися».

Що робити? В умовах постійного цифрового потопу порятунок — в островах. Тиша — як опір. Свідомий вибір — як бунт. Прогулянка без телефона. Розмова без месенджера. Книга без екрану. Усвідомлене мовчання — як форма ментальної гігієни. Це не втеча, а повернення до себе. «Шлях до мудрості починається з подиву», — писав Платон. Але щоби здивуватися — потрібно хоча б на мить зупинитися.

Ми не зобов’язані бути постійно на зв’язку. Не зобов’язані знати все. Не зобов’язані брати участь у всіх обговореннях. Іноді пробудження починається з відмови. Відмови від нескінченного оновлення, від тиску алгоритмів, від страху щось упустити. Бо справжня втрата — не пропущений пост, а втрата здатності до тиші, до уваги, до мислення.

Сон розуму не завжди виглядає як жах. Іноді він має форму зручного інтерфейсу, персоналізованої стрічки, смішного мему, короткого відео. Але чудовиська, що народжуються в цьому сні, не завжди з рогами й зубами. Іноді — це порожнеча, втома, байдужість. Пробудження починається з питання. Не до світу — до себе: що я відчуваю? навіщо я це читаю? чому я більше не думаю?

І якщо відповіді приходять не одразу — отже, ви ще здатні прокинутися.