Що спільного між сучасною українською поетесою Юлією Бережко-Камінською і великим Кобзарем Тарасом Шевченком? Чи можливо, що кров, яка тече в жилах сучасної творчої людини, пов’язана з родом того, хто подарував світу «Кобзар»? Це питання стало для мене точкою відліку у справжньому генеалогічному детективі, де кожен документ, кожна метрична книга і кожен архівний запис стали ключем до нових відкриттів.
Юлія Бережко-Камінська У квітні 2024 року в Національному музеї літератури України відбулася презентація книги «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки», підготовленої мною, Євгеном Матвієнком, у співавторстві з письменником і краєзнавцем Євгеном Букетом та кандидатом історичних наук Олексієм Дєдушем. Видання стало результатом багаторічної дослідницької роботи, спрямованої на реконструкцію родоводу Тараса Шевченка на основі архівних джерел.
Модератором презентації була українська поетеса Юлія Бережко-Камінська.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Під час обговорення Юлія зазначила, що її родина по материнській лінії на прізвище Бойко має походження з Моринців, де у 1814 році народився Тарас Шевченко. Це дало підстави припустити можливий зв’язок із родом Шевченка, бо дівоче прізвище матері Тараса Шевченка Катерини теж було Бойко, однак для підтвердження цієї версії необхідно було провести повноцінне архівне дослідження.
Гіпотеза про родинний зв’язок між Юлією Бережко-Камінською та Тарасом Шевченком потребувала ретельної перевірки. Для мене як дослідника-генеалога це стало конкретним викликом: підтвердити або спростувати спорідненість на основі документальних джерел. Вивчення родоводу — це, передусім, аналітична робота з історичними записами, яка дозволяє не лише відновити родинні лінії, а й точніше зрозуміти зв’язок особистості з історією свого народу.
З метою перевірки гіпотези було розпочате поетапне дослідження родоводу Юлії Бережко-Камінської з акцентом на материнську лінію Бойків із села Моринці. Основним завданням стало встановлення потенційної спорідненості з родиною Тараса Шевченка шляхом аналізу метричних книг, ревізьких казок, сповідних розписів та інших джерел.
Краєвид с. Моринці. Фото С. Притикіна, 1935 р.
Пошук слідів минулого
Будь-яке генеалогічне дослідження починається з опрацювання наявної інформації, що зберіглася в родинній пам’яті. У випадку Юлії Бережко-Камінської такою відправною точкою стали окремі спогади про предків, зокрема дані про материнську лінію родини Бойків, що походить із Моринців.
На базі цих відомостей було сформовано пласт інформації, який ліг в основу архівного пошуку. Поетапна перевірка даних дозволила поступово відтворити послідовність поколінь і вийти на повноцінну реконструкцію родового дерева. Робота велася в межах класичного генеалогічного підходу, з орієнтацією на джерельну достовірність та хронологічну точність.
Цей процес привів нас у глибоке минуле — аж до дев’ятого покоління. Ми опинилися в часах, коли село Моринці було невеликим селищем, де кожна родина мала свою історію, а кожен дім — свої таємниці.
У процесі аналізу старовинних метричних книг, архівних записів і забутих імен, ми виявили дивовижне переплетіння: родовід Юлії тісно переплітається з родоводом Шевченків. Однак ключ до цієї загадки залишався прихований, наче камінь під мохом. Архівні записи, здавалося, мовчали, але їхні рядки містили сліди, які ми лише починали досліджувати.
Що саме зв’язує ці дві гілки? Хто був тим спільним предком, чиє ім’я стало коренем обох ліній? На ці питання ще належало знайти відповіді. Ми лише розпочинали розплутувати цей генеалогічний вузол, де кожен новий документ відкривав ще більше запитань, ніж відповідей.
Родовідна тяглість: дев’ять поколінь до спільного кореня
Юлія Бережко-Камінська — не просто сучасна поетеса. Її творчість та особистість формуються не лише через особистий досвід, а й через глибокий зв’язок із рідною землею, зокрема — із Моринцями, селом, де колись народився Тарас Шевченко. Чи є цей зв’язок лише символічним? Ні. Наше дослідження показало, що він має реальні корені, які простягаються крізь дев’ять поколінь.
«Я озираюся — гуде за мною рід
Пра-пра- далеких, вічних і незнаних,
На кілька тисяч неохопних літ
Їх тут стоїть — і стільки ще постане…»
Юлія Бережко-Камінська
Перше покоління: Юлія Бережко-Камінська
Юлія Бережко-Камінська народилася 29 травня 1982 року в селі Чорнобаївка. Вона є безпосередньою продовжувачкою роду, який має глибокі корені у Моринцях, рідному селі Тараса Шевченка.
«В мені завжди незримо весь мій рід —
Мій скарб і ноша, оберіг червлений,
Молитва пісні, слова небозвід,
Які нічим не витравити з мене».
Юлія Бережко-Камінська
Друге покоління: Ніна Семенівна (Бойко) і Микола Григорович Бережки
Мати Юлії, Ніна Семенівна Бойко, народилася 09.05.1959 р. у селі Моринці. Вийшла заміж у м. Херсон 28.07.1979 році за Миколу Григоровича Бережко, який народився 05.12.1957 р. у с. Широка Балка Херсонської області. Саме материнська гілка родового дерева містить ключ до зв’язку з родиною Шевченка.
Третє покоління: Семен Федорович і Олександра Сергіївна (Решетило) Бойки
Прізвище Бойко є одним із найпоширеніших українських прізвищ. Воно має глибоке історичне коріння на території України.
Є кілька версій походження прізвища:
- Прізвище Бойко пов’язують з українськими словами «бій», «бійка», «битва». Історично «Бойко» означало того, хто брав участь у боях, займався воєнною справою або мав дух бійця. Воно може також вказувати на походження від слова «боєць» або «боїнь» (воїн). Значну роль у формуванні та поширенні цього прізвища відіграло українське козацтво.
- Прізвище Бойко походить від прикметника «бойкий», що означає «хороший».
- Прізвище Бойко походить від етнографічної групи українців – бойків, які проживають на північних і південних схилах Карпат.
Рід Бойків у с. Моринці згадується в архівних документах уже з другої половини XVIII ст. також прізвище Бойко зустрічається у с. Кирилівка (Шевченкове), звідки походить рід по батьку Тараса Григоровича Шевченка.
Дід Юлії, Семен Федорович Бойко, народився 21 серпня 1912 року в селі Моринці. Його батьком був Федір Олексійович Бойко, а матір’ю — Текла Петрівна.
У метричній книзі села Моринці за 1912 рік зазначено:
«Август 1912. Запись 47. Рожден 21. Крещен 21. Имя новорожденного — Семеон. Родилели: Моринский крестьянин Феодор Алексеев Бойко и его законной жены Фекла Петрова.»
Що неймовірно, у цьому документі зберігся автограф самого Семена Федоровича, коли він у 1938 році забирав своє Гербове свідоцтво про народження.
Бабуся Юлії, Решетило Олександра Сергіївна, — жінка, чия доля глибоко пов’язана з рідним селом Моринці. За даними нагробного каменю на місцевому кладовищі, вона народилася 14 жовтня 1914 року. Протягом свого життя її шлях пролягав через тяжкі часи історії України, але її серце завжди залишалося вірним рідній землі.
Олександра Сергіївна померла 26 травня 1987 року у Звенигородці, проте, згідно з її бажанням та родинною традицією, її поховали саме в Моринцях — селі, яке було для неї символом коріння, спогадів і родинної теплоти.
Для початку було вирішено перевірити метричну книгу с. Моринці за 1914 рік — записи за вересень і жовтень, бо Григоріанський календар на території України був ведений лише у 1918 році.
Запис про народження/хрещення бабусі був знайдений, народилася вона 04.10.1914 за Юліанським календарем.
«Запись 59. Рождена 04.10.1914. Крещеная 07.10.1914. Имя новорождённой Александра. Родители: Моринский крестьянин Алексеев Сергий Решетило и его законная жена Афанасия Петрова, оба православные.»
Також на метричному записі присутня відмітка, що довідка з метричної книги під № І-АГ-1438741 була видана 16.10.1967 року.
Четверте покоління: Федір Олексійович Бойко і Текла Петрівна
Щоб визначити історичну правду про четверте покоління роду Юлії Бережко-Камінської, був проведений систематичний пошук у метричних книгах села Моринці. Основні питання, які потрібно було вирішити:
- Коли саме одружилися Федір і Текла?
- Роки їх народження?
- Скільки в них було дітей?
- Хто були батьки Федора Олексійовича і з якого роду походить Текла?
Перевіривши метричні книги початку ХХ ст. вдалося визначити, що крім Семена у Федора і Текли народилося ще щонайменше 6 дітей, а саме:
- Василь — 22 березня 1905 р.
- Агафія — 8 лютого 1906 р.
- Антоній — 3 серпня 1907 р.
- Афанасій — 23 лютого 1909 р.
- Харитина — 5 жовтня 1910 р.
- Семен — 21 серпня 1912 р.
- Євдокія — 3 серпня 1917 р.
Розуміючи, що шлюб Федора Олексійовича Бойко і Текли Петрівни треба шукати в метричних книгах 1904 р., 1903 р. був розпочатий пошук, і недарма.
Шлюб був знайдений у метричній книзі за 1904 рік від 18.01.1904 року:
«Запись 18. От 18.01.1904 г. Жених: Моринский Крестьянин Феодор Алексеев Бойко православного исповедания первым браком. Лет от роду 28. Невеста: Моринская крестьянка Фекла Петрова Кубрака дочь православного исповедании первым браком. Лет от роду 18».
Цей запис дає важливі факти:
- На момент шлюбу Федір заявив, що йому 28 років, а Теклі — 18 років.
- Різниця у віці становила 10 років.
Однак перевірка метричних книг за 70-ті роки ХІХ ст. показала, що Федір насправді народився 28 грудня 1872 року, а не у 1875–1876 роках, як він заявляв. Отже, на момент шлюбу йому було 31 рік, а різниця у віці з дружиною становила 13 років.
Запис із метричної книги с. Моринці за 1872 рік про народження Федора 28.12.1872 року:
«Декабрь 1872. Запись 68. Рожден 28. Крещен 29. Имя новорожденного Феодор. Родители: Моринский крестьянин Алексей Гаврилов Бойко и его жена Александра Герасимова».
Чому така велика різниця у віці між Федором і Теклою?
Відповідь на це проста — військовий призов до армії.
З 1874 року у Російській імперії чоловіки, які досягали 21 року, підлягали обов’язковому призову до армії, що значно впливало на їхнє особисте життя. Строк служби тривав 6 років, і якщо хлопець не одружився до мобілізації, то одружувався вже після демобілізації. Тому прадід Юлії одружився після завершення служби, коли отримав можливість будувати сімейне життя.
У родині Юлії зберіглася зворушлива історія про подружні стосунки між Федором і Теклею: «Навіть після багатьох років шлюбу, маючи дітей, вони продовжували ходити на побачення в яблуневі сади. Федір приїжджав до Текли на білому коні й просив її вбратися, як на свято. Їхні зустрічі виглядали незвично — адже це вже було подружжя, а не закохані молодята».
П’яте покоління: Олексій Гаврилович Бойко та Олександра Герасимівна
Із запису про народження Федора Олексійовича ми дізнаємося імена його батьків:
Пра-прадід: Олексій Гаврилович Бойко.
Пра-прабабуся: Олександра Герасимівна.
Це подружжя відзначилося тим, що мало велику сім’ю. Олександра Герасимівна народила Олексію Гавриловичу щонайменше 7 дітей (4-х синів і 3-х дочок) між 1872-м і 1882-м роками.
Енгельгардт П.В. 1833 р. Тарас Шевченко
Цікавий факт: самі Олексій і Олександра народилися кріпаками у поміщика Павла Васильовича Енгельгардта — того самого, який був власником Тараса Шевченка. У 1853 році Енгельгардт продав село Моринці разом із його жителями графу Владиславу Браницькому. Але найважливіше те, що діти Олексія та Олександри народилися вже вільними людьми, адже кріпацтво в Російській імперії було офіційно скасовано у 1861 році, за два десятиліття до появи їхніх дітей.
Тобто ми бачимо перехідну епоху: батьки народилися в «кріпацькій неволі», а їхні діти вже народилися в умовах формальної свободи. Це не лише історія одного роду, а й дзеркало всієї української історії XIX століття, коли близько 90 % населення було закріпаченими. Для багатьох українців кріпацтво, хоч і було скасовано 1861 року, залишало глибокий слід у їхньому житті.
Дід діда Юлії Бережко-Камінської народився в часи панщини і застав її реалії.
Що неймовірно, це те, що син Федір (прадід Юлії) у них народився 28.12.1872, а дочка Тетяна — 14.01.1872 тобто дві дитини за один рік.
Сам шлюб Олексія Гавриловича та Олександри Герасимівни був знайдений у метричній книзі села Моринці за 1859 рік:
«Запись 7. Брак от 14.01.1859 г. Жених: Моринский житель Графский крестьянин Алексей Гаврилов Бойко, православного исповедания первым браком. Лета жениха — 21. Невеста: Невеста девица Александра умершего крест. Герасима Григорьева Офицайла дочь, православная, первым браком. Лета невесте — 18.»
Згідно із записом про шлюб, на момент одруження у 1859 році Олексію був 21 рік. Тому запис про його народження треба було шукати в метричних книгах за 1838–1839 роки, і ми його успішно знайшли.
Олексій Гаврилович Бойко народився 17 березня 1839 року у селі Моринці. Його батьки — Гаврило Семенович Бойко і Любов Несторівна.
«Запись 6. Рожден 17.03.1839. Крещен 24.03.1839. Имя родившегося – Алексей. Родители: Села Моринец крестьянин Гавриил Семенов Бойченко и законная жена его Любовия Несторова оба православного вероисповедания.»
Згідно із записом про шлюб Олексія, дружина Олександра Герасимівна була дочкою померлого вже (1859) селянина Герасима Григоровича Офіцайла. Народилася приблизно у 1841 році. Це також підтверджується допоміжним архівним документом — Сповідним розписом села Моринців за 1866 рік, де вказано, що їй було 26 років.
Олександра Герасимівна померла 28 жовтня 1900 року і була похована наступного дня. У записі про її смерть зазначено, що вона померла від старості у віці 65 років. Однак аналіз документів свідчить, що їй насправді було близько 60 років. Також важливо відзначити, що її ховав сам чоловік, Олексій Гаврилович. Це означає, що запис про його смерть можна знайти в метричних книгах ХХ століття.
«Запись 29. Смерть 28.10.1900. Погребена 29.10.1900. Моринского крестьянина Алексея Бойка жена Александра Герасимова. Лет от роду 65. От старости.»
Шосте покоління: Гаврило Семенович Бойко і Любов Несторівна
Це покоління — ті, хто будував село, одружувався, виховував дітей і брав участь у громадському житті Моринців. Їхнє життя було наповнене працею, турботами та відданістю своїй землі.
Пра-пра-прадід: Гаврило Семенович Бойко.
Пра-пра-прабубуся: Любов Несторівна.
Гаврило Семенович Бойко народився приблизно у 1801 році, що підтверджується Ревізькою казкою за 1811 рік. У 1827 році він одружився з Любов Несторівною Перевозною з с. Моринці, яка народилася приблизно у 1808 році. Цей шлюб був зареєстрований у метричній книзі села Моринці:
«Брак от 16.01.1827 г. Гавриил Семенов сын Бойченко холост, имеющий от роду лет 24 житель села Моринцы с девицею того ж села крестьянина Нестора Перевизского дочерью Любовью имеющий от роду 19 по учинении обысков и по приведении родственников к присяге обвенчаны приходским Священником Иосифом Радзиевским. Поручители: Савва Бойченко, Иосиф Школьненко того ж села жители.»
У цій сім’ї народилося щонайменше 6 дітей: три сини і три дочки.
Любов Несторівна померла 21 жовтня 1851 року у віці 42 років від натуральної хвороби. Її смерть була зафіксована у метричній книзі:
«Смерть 21.10.1851. Погребена 23.10.1851. Моринского жителя крестьянина Гавриила Семеонова Бойченка жена Любовия Нестерова. Лет от роду 40. От натуральной болезни.»
Після смерті першої дружини Гаврило Семенович одружився вдруге — на Устині Власівні (1820 – >1858). Вона була зафіксована у Ревізькій казці за 1858 рік, але подальша її доля поки нам невідома.
Сам Гаврило Семенович прожив довге життя — 81 рік — і помер 20 червня 1884 року.
Сьоме покоління: Семен Іванович Бойко і Христина
Це покоління — люди, які жили на межі XVIII–XIX століть. Вони були свідками та учасниками важких історичних подій: військових конфліктів, рекрутської повинності, а також перших кроків села Моринці як центру української культури.
Згідно з Ревізькими казками і Сповідними розписами с. Моринці, ми дізналися, хто саме були батьки Гаврила Семеновича:
Пра(4)дід (Пра-пра-пра-прадід): Бойко Семен Іванович.
Пра(4)бабуся (Пра-пра-пра-прабабуся): Христина.
Семен Іванович Бойко народився приблизно у 1773 році, що підтверджується Сповідним розписом села Моринці за 1787 рік. У записі зазначено, що йому на той час було 14 років.
Семен одружився до 1801 року на Христині. У цій сім’ї народилося щонайменше 4 дитини: два сини (Гаврило і Лазар) та дві дочки (Євдокія і Тетяна).
Згідно з Ревізькою казкою за 1811 рік, 36-річного Семена Івановича було віддано в рекрути у 1810 році, і він уже не повернувся до рідного села.
«Відати в рекрути» — рекрутська (військова) повинність у Російській імперії була встановлена Петром I у 1705 році і тривала аж до 1874 року. Вона стосувалася переважно селян і нижчих станів. Кожен десятий чоловік у селі міг бути відібраний (жеребкування) для служби в армії. Термін служби складав 25 років.
У 1810–1812 роках Російська імперія готувалася до війни з Наполеоном (1812 рік). Це був воєнний час, і всі рекрути, відправлені на службу, автоматично потрапляли під загальні правила, де термін служби становив 25 років. Демобілізуватися Семен повинен був у свій 61 рік народження, тобто у 1835 році.
Після закінчення служби (якщо рекрут вижив), йому дозволялося повернутися додому, але через тривалий термін багато хто вже не мав змоги або сил для повернення до колишнього життя. Багато рекрутів «гинуло в москалях».
Ревізька казка за 1811 рік, саме в цій казці були зазначені тільки чоловіки села без жінок:
| № двору | Селяни с. Моринці | вік за попередньої Рев. казки (1795) | Інше | вік на 1811 рік |
| 113 | Иван Емельянов Бойко
Ивановы дети Семен Андрей Савелий
Семеновы дети Гаврило Лазарь |
40
21 17 6
Вновь рожден |
Умре 1802 года
Отдан в рекруты 1810 года |
–
– 33 22
10 4 |
Що сталося з Христиною після відправлення чоловіка в армію, невідомо. Однак у Ревізькій казці за 1816 рік вона вже не згадується. Їхні діти — Гаврило і Лазар — проживали в селі Моринці разом зі своїм дядьком, братом Семена Івановича — Андрієм Івановичем Бойком, який виступав опікуном племінників.
Восьме покоління: Іван Омелянович Бойко та Уляна Матвіївна
Саме це покоління стає ключовим для зв’язку роду Юлії Бережко-Камінської з Тарасом Шевченком.
Згідно зі Сповідним розписом за 1787 рік с. Моринці та Ревізькими казками за 1795 і 1811 рр. нам достеменно відомо, хто були батьки Семена Івановича Бойка:
Пра(5)дід (Пра-пра-пра-пра-прадід): Іван Омелянович Бойко.
Пра(5)бабуся (Пра-пра-пра-пра-прабабуся): Уляна Матвіївна.
Іван Омелянович Бойко народився приблизно 1757 року, що підтверджується Сповідним розписом села Моринці за 1787 рік. У цьому документі вказано, що йому на той час було 30 років.
| Родина | Років | Пр. рік народження | ||
| хозяин | Бойченко | Иоан | 30 | 1757 |
| Жена его | Улиана | 31 | 1756 | |
| Их дети
|
Семион | 14 | 1773 | |
| Андрей | 7 | 1780 | ||
| Иустина | 3 | 1784 | ||
| Акилина | 1 | 1786 | ||
| Христина | 15 | 1772 | ||
Згідно з Ревізькою казкою за 1795 рік ми дізнаємося, як звали батька Івана і батька Уляни.
Двор — 104
Иван Емильянов Бойко — 40 лет
У него жена Ульяна Матвеева — 35 лет
У них дети
Семен — 21 год
Андрей — 17 лет
Савелий — 6 лет
Дочери девки
Устина — 11 лет
Февронья — 5
Авдотья — 2
Занятие — упражняются в хлебопашестве.
Згідно з Ревізькою казкою за 1795 рік, у сім’ї Івана та Уляни на 1795 рік було 6 дітей.
Також у документі зазначено, що сім’я займалася хліборобством, що було основним заняттям селян того часу.
Згідно з вище викладеним, Іван Бойко по батькові був Омелянович. Це підтверджує і Ревізька казка за 1811 рік (Док. див. вище).
Також ми змогли знайти ще один неймовірно цікавий факт це те, що прізвище Уляни Матвіївни до заміжжя було Шкуруп. Чомусь, не зрозуміло з яких причин, священник у метричній книзі с. Моринців за 1793 рік прописував усім матерям, у яких народжувалися діти, їхні дівочі прізвища до заміжжя. Саме у 1793 році в Івана та Уляни народився син Яків (22.03.1793), і в записі про хрещення священник вписав Уляні її дівоче прізвище — Шкуруп.
Шкурупи були одним із давніх родів села Моринці, і цей зв’язок підкреслює глибину родових коренів. Також у книзі «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки» описаний рід Шкурупів, бо саме Бойко Ганна Якимівна (09.09.1796–>1858) рідна сестра Катерини — матері Тараса Шевченка в 17.01.1814 році вийшла заміж за Шкурупа Павла Власовича (1788–15.07.1850). Згідно з Родовим деревом Шкурупів, на ст. 190 даної книги виявилося, що батько Уляни — Матвій — це і був засновником роду Шкурупів, а Шкуруп Павло Власович — це внук Матвія по сину Власу (1760–>1795).
Іван та Уляна Бойко мали величезну сім’ю — 16 дітей (5 синів та 11 дочок). Це підтверджується аналізом архівних документів, таких як Сповідні розписи, Ревізькі казки та метричні книги.
Помер Іван Бойко приблизно в 48 років, згідно з метричною книгою с. Моринці за 1803 рік — 18.02.1803 р.
Дружина його Уляна Матвіївна померла приблизно у 84 роки, через 34 роки після смерті чоловіка — 20.10.1837 року.
Майновий стан родини Івана Омеляновича Бойка
Дуже цікавим документом виявився Інвентар с. Моринці за 1796 рік поміщика Енгельгардта.
У цьому Інвентарі під номером 95 числиться господар Іван Бойко, описане його майно та річний чинш, який він сплачував зі своєю сім’єю землевласнику:
- Стан селянської сім’ї — тяглі (мали в господарстві волів).
- У сім’ї Івана Бойка числиться 8 душ (4 чоловіки і 4 жінки).
- Волів у господарстві — 2.
- Чинш за воли — 5 старих рублів сріблом (2,5 рублів за одного вола).
Окрім грошової повинності, сім’я Івана Бойка сплачувала чинш натурою, тобто тим, що сама вирощувала в себе на земельній ділянці та переробляла:
- Житньої муки — 4 корці (400 кг).
- Ячменю — 2 корці (200 кг).
- Вівса — 2 корці (200 кг).
Також оброк був дровами, сіном і возами:
- Дрова — 8 фури (25,6 куб. м. дров).
- Колода (стовбур зрубаного дерева, очищений від гілля) — 2 штуки (12, 8 метра).
- Сіно — 20 пудів (327, 6 кг)
- Віз — 2 штуки (засіб пересування на чотирьох колесах із воловою тягою для перевезення вантажів)
Панщини — 1 день косового на родину (безоплатна праця на землевласника).
Дев’яте покоління: корінь, що об’єднує
Це покоління — найглибший шар родоводу, де простежується безпосередній зв’язок між родом Юлії Бережко-Камінської і Тараса Шевченка. Саме тут лінії двох гілок сходяться в одну точку, яка формує спільне коріння.
Пра(6)дід (Пра-пра-пра-пра-пра-прадід): Омелян Бойко.
Батько Івана Бойка був Омелян Бойко, і це неймовірно, бо згідно з архівними документами та книги «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки» авторів Євгена Матвієнка, Євгена Букета і Олексія Дєдуша виявляється, що в Омеляна Бойка крім Івана був ще один син — рідний дід Тараса Шевченка (батько матері Катерини) Яким Омелянович Бойко.
Згідно з Ревізької казки за 1795 рік, Яким Омелянович Бойко мешкав у дворі під № 112.
Двор — 112
Яким Емильянов Бойко — 40 лет
У него жена Параскева Иванова — 40 лет
У них дети
- Павел — 8 год
- Дарья — 13 лет
- Катерина — 9 лет*
- Авдотья — 4
Занятие – упражняются в хлебопашестве
* Матір Тараса Шевченка
Хата Якима Бойка (дід Т. Г. Шевченка) у с. Моринці, де народився Тарас. Листівка початку ХХ ст.
Саме Омелян Бойко — це прабатько обох гілок. Цей факт стає ключовим для розуміння родинної спорідненості між Юлією Бережко-Камінською і великим Кобзарем. Іван Омелянович — це дядько Катерини Бойко, матері Тараса Шевченка, а отже, прямий представник того ж самого покоління.
Це покоління є ключовим для розуміння зв’язку між родом Юлії Бережко-Камінської і Тараса Шевченка. Воно показує, як одна родина, починаючи з Омеляна Бойка, розрослася у дві великі гілки, кожна з яких принесла Україні своїх видатних представників.
Від себе як одного зі співавторів книги «Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки», хочу додати ще одне неймовірне відкриття: Юлія Бережко-Камінська також виявилася родичкою моїй дружині Тетяні і нашим дітям Софії та Назару: рід моєї дружини по батьку походить саме із с. Моринці. Іван Омелянович Бойко — це двоюрідний пра(6)дід моєї дружини, оскільки її пра(6)дід — це Яким Омелянович Бойко, рідний дід Кобзаря. І справді виходить, що всі ми, українці, є частиною «Шевченкового саду».
Ця історія — свідчення того, що справжній талант і духовна сила — не випадковість, а глибока, тиха спадковість, яка живе в крові, у пам’яті, у кожному наступному слові. Ми є продовженням наших предків, і саме вони надають нам силу для творчості, любові до землі і Батьківщини. Кожен із нас є часткою великої української родини, з’єднаної спільною кров’ю, історією і словом.
Євген МАТВІЄНКО, дослідник-генеалог
ЛІТЕРАТУРА
- Матвієнко Є., Букет Євген., Дєдуш О. Шевченків сад. Родові дерева Моринців і Кирилівки – Київ: Видавництво Марка Мельника, 2025.
ДАКО (Державний архів Київської області)
- Ф. 127, оп. 2, спр. 64 – Ревізька казка с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1795 р.
- Ф. 127, оп. 2, спр. 254 – Ревізька казка с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1811 р.
- Ф. 127, оп. 2, спр. 314 – Ревізька казка с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1816 р
- Ф. 127, оп. 2, спр. 1390 – Ревізька казка с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ.за 1858 р.
ЦДІАК (Центральний державний історичний архів України, м. Київ)
- Ф. 127, оп. 1017, спр. 29 – Сповідний розпис с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1787 р.
- Ф. 127, оп. 1012, спр. 976 – Метрична книга с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1793 р.
- Ф. 127, оп. 1012, спр. 1224 – Метрична книга с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1803 р.
- Ф. 127, оп. 1012, спр. 1378 – Метрична книга с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1814 р.
- Ф. 127, оп. 1012, спр. 1578 – Метрична книга Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1827 р.
- Ф. 127, оп. 1012, спр. 1830 – Метрична книга с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1837 р.
- Ф. 127, оп. 1012, спр. 1902 – Метрична книга с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1839 р.
- Ф. 127, оп. 1012, спр. 2669 – Метрична книга с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1851 р.
- Ф. 127, оп. 1012, спр. 3210 – Метрична книга с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1859 р.
- Ф. 127, оп. 1015, спр. 1103 – Сповідний розпис с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1866 р.
- Ф. 127, оп. 1012, спр. 4235 – Метрична книга с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1872 р.
ДАЧО (Державний архів Черкаської області)
- Ф. 399, оп. 1, спр. 1 – Инвентарная книга владений действительного тайного советника Василия Васильевича Энгельгардта. Инвентарь села Морынец [Звенигородского уезда Киевской губернии] за 1796 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 274 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1882-1884 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 575 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1898-1901 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 671 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1903-1905 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 677 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1903-1908 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 723 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1906-1908; 1916 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 781 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1909; 1910 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 772 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1909-1914 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 831 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1911-1912 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 878 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1913-1914 р.
- Ф. 931, оп. 1, спр. 912 – Метричні книги с. Моринці Звенигородського пов. Київської губ. за 1916-1917 р.