Книга Ігоря Стамбола «Під прицілом чорної сотні. Замах на Бориса Грінченка» («Кліо», 2024 р.) є першою і дуже вдалою спробою художньої грінченкіани. Написана в дусі біографічного детективу книга переносить нас у буремні часи Першої російської революції 1905–1907 років, у якій активну участь узяла вся родина Грінченків.
Книга за змістом суголосна й сьогоднішньому дню: як і тоді, у 1905–1907 роках, українці боролися за свободу й національну ідентичність.
У центрі уваги — активна суспільно-політична діяльність Бориса і Насті Грінченків, людей, які належали до тієї плеяди українських громадських діячів, що неустанно працювали над розвитком української культури, українського слова, переборюючи страшні утиски царського поліційного режиму. Діяльність їх припала на часи найчорнішої реакції на все українське, виразником чого був царський указ 1876 року про заборону українського друкованого слова. Представники тодішньої інтелігенції були не лише письменниками, літераторами, але перш за все активними громадськими, національними та політичними діячами, з осередка яких і повстала українська національно-політична думка, котра, розвиваючись і поглиблюючись, привела український народ до боротьби за свої національно-політичні державні ідеали. Усі тогочасні криваві події 1905–1907 років не можна відокремити від діяльності громадських політичних діячів, серед яких були Настя і Борис Грінченки.
Сюжетна лінія, яка розвивається довкола трьох персонажів, — Бориса Насті Грінченків та її цивільного чоловіка Миколи Сахарова, переносить нас то у Київ, то у Львів, то в охоплені вогнем революції Лубни. І скрізь у центрі подій — Настя, життя якої стало правдивим утіленням виразу Aliis inserviendo — ipse consumor (лат.: служачи іншим — згоряю сам). Заради служіння Україні Настя навіть кинула навчання в престижному Львівському університеті і з головою поринула в революційні події. Але її надії та сподівання ламає змова чорносотенців, які налякані різким підйомом українського національного руху, вирішують зламати один із його рушіїв — Бориса Грінченка шляхом переслідування його єдиної доньки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Знайомлячись із навчанням Насті у Львівському університеті поволі дізнаємося і про особливості життя в тогочасній Галичині та про місцеві звичаї, які були дивиною для Насті — типової наддніпрянки.
Книга читається дуже захопливо, на одному диханні. У ній міститься дуже багато пригодницьких моментів. Варто згадати хоча б пригоди Насті з добиранням до Лубен, або перевезення зброї в зачісці через кордон і багато чого іншого.
Тут знайдемо і зрадництво та колабораціонізм одного з революціонерів, який співпрацюючи з поліцією, потім під час обшуку видає Настю.
Закінчення твору, на жаль, трагічне. Смерть Насті, замученої царськими сатрапами у в’язниці, а потім її сина звела нанівець усю громадсько-політичну діяльність Грінченка, чого й добивалися Чорносотенці.
А ще книга спонукує нас більше заглибитися і в суспільно-політичну діяльність самого Бориса Грінченка та проштудіювати його суспільно-політичні твори, які тоді служили своєрідним каталізатором для політичних подій.
На завершення після прочитаного залишається лише пофантазувати про те, як би склалася доля українських національно-визвольних змагань, якби і Борис, і Настя Грінченки дожили до того часу. І, можливо, у тих подій був би зовсім інший вектор розвитку.