Як захистити Україну в умовах війни?

 
 
Олександр СКІПАЛЬСЬКИЙ
 
Продовження. Початок.
 
Москва заявила про себе лише діставши від хана ярлик на збирання данини. Відтоді нічого іншого корисного вона не здатна робити, незалежно від внутрішнього соціально-економічного і політичного устрою.
Тим, хто ведеться на облудні слова-запевнення Путіна, що Україна і Росія єдині і відновлять конструктивні міждержавні відносини, нагадаю одну з його геополітичних сентенцій: «Существенным для будущего развития является выстраивание отношений в так называемой геополитической борьбе. Борьба неизбежна, и это нормально».
Не бачить себе Москва без боротьби і край. Бо добре розуміє, що без боротьби – агресії проти створеного нею ж самою зовнішнього ворога (спершу як пропагандистського образу), вона не здатна існувати в принципі. Бо Росія не Швейцарія і не Австрія… Тож втручання в життя України не припиниться ніколи. Форми й методи боротьби та їхнє співвідношення змінюватимуться, але боротьба для підкорення або знищення України як держави ніколи не припиниться.
В цій боротьбі (вже на доктринальному рівні) наша держава переведена Кремлем у категорію «джерела воєнної загрози для РФ», оскільки, на думку російських військових і геополітичних експертів, Україна підпадає під категорію країн, в яких встановлені націоналістичні, радикальні фундаменталістські і екстремістські правлячі режими, орієнтовані на розповсюдження свого впливу на територію суміжних держав; а також належить до політично нестабільних країн, які сприяють експорту нестабільності на територію РФ (так звані країни-провокатори, котрі можуть бути використані США і НАТО проти Росії).
За цих обставин думати, що Москва зупиниться у своїх атаках на Україну, все одно, що вірити в те, що ракова пухлина сама припинить поширювати свої метастази.
Підступні заклики чекати на спонтанний розвал Росії робляться для того, аби охолодити патріотичний запал захисників української державності. Натомість українцям треба щодня займатися підготовкою до стану, який у Трактаті про мистецтво війни сформульований так: «У давнину ті, хто досяг успіху у війні, насамперед робили непереможними себе, щоб чекати моменту, коли можна підкорити ворога. Непереможність укладена в самому собі; можливість перемоги залежить від противника» (Сунь Цзи. VI – V століття до н.е.).
«Єдині чотири козирі, які у нас можуть бути, – це економіка, армія, якісна дипломатія та інформація». Такі заяви нині в Україні звучать повсюдно. Однак постає цілком логічне запитання: яким чином після жовтневого заколоту 1917 року більшовики в умовах зруйнованої економіки, маючи погано озброєну армію, зуміли успішно протистояти білим арміям, які підтримували найрозвиненіші держави світу, а ядерний СРСР на чолі з «наймудрішим» Політбюро і достатньо потужною економікою розвалився у 1991 році? Чому Фідель Кастро і народ Куби стільки років зуміли утримувати свою незалежність у протистоянні з найпотужнішою державою світу? Це відбулося тому, що влада користувалася довірою народу, спиралась на народ і проявляла зусилля зі встановлення рівноправності, справедливості і законності. Чи бачимо ми це в Україні?
Бійці, воїни, цивільні і військові, оперативники і спецпризначенці, волонтери і партизани! Я стверджую: для України, ослабленої олігархічними гнидами, існують закони перемоги над сильнішою Росією і полягають вони у першу чергу у єдності доброчинних лідерів із усім народом і всенародному спротиві. Завдяки цьому Росія програла першу чеченську війну.
Існує і достатньо проста і дешева зброя й техніка, але значно ефективніша за ту, яку випускають заводи Пашинського і Свинарчука. Однак баронам від оборонки не вигідно виробляти цю зброю, бо вона недорога, а мета власників підприємств одна і єдина: отримувати якомога дорожчі замовлення, щоб більше хапнути коштів з бюджету.
То, чи можуть ці королі розпилу оборонного бюджету бути у єдності з народом?
А ще не організовуються вкрай потрібне народне ополчення, військово-цивільні поселення, не запроваджується воєнний стан в прилеглих районах, не засновуються приватні воєнні компанії, не здійснюються таємні операції за ізраїльськими методами. Це й не дивно – втілення у життя цих заходів бумерангом вдарить по статках горе-керманичів, які не від народу і не з народом.
Таким чином, головна проблема не у відсутності технік перемоги, а в тому, що усунули тих, хто цими техніками володіє, бо колаборантам при владі існуюча ситуація вигідна. Наведу жахливий приклад вигоди на смертях: Наталка Ворожбит із друзями створили чудовий фільм «Кіборги». Глядачі побачили дивовижний, винятковий героїзм українських вояків. Вічна слава загиблим і шана живим! Але за лаштунками цієї трагедії схований кримінал. Заявляю: не було потреби руйнувати донецький аеропорт відморозкам з Росії, не було потреби й Києву. Вигідно було перетворити модерний аеропорт на уламки бетону, скла і залізяччя тим, хто хотів поховати в руїнах інформацію про те, скільки коштів було вкрадено під час реконструкції аеропорту під «Євро-2012». А витрачено було сім мільярдів гривень – у декілька разів більше, ніж прогнозував уряд! Тож потрібно було посилати героїчних кіборгів на вірну погибель доти, доки найсучасніший термінал не було зруйновано вщент. Тепер стерв’ятникам-колаборантам необхідно, щоб ви їздили на сумнівної якості «Дозорах», використовували скандальні «рюкзаки Авакова» і якомога довше мерзли у шанцях…
Не можу я зі своїми професіоналами-патріотами (їх, на жаль, не надто багато) розповідати про деякі речі публічно. Не знаю, кому з нинішніх спецслужбістів можна і чи потрібно їм передати отримані знання, досвід, приховані форми і методи й навички, бо зв’язок між поколіннями був штучно розірваний під час реалізації в Україні підступної стратегії «обрубати коріння, щоб засохло дерево». Тому боюся нарватись на популістів, які тут же оприлюднять почуте, або на ворожу агентуру чи на тих, хто не захоче вникати у суть проблеми, відмахнеться.
Бо не захотів, приміром, дослухатись слушних порад і перший постмайданний секретар РНБОУ, і один з попередніх керівників розвідки, якому ветерани намагались втовкмачити: не займайся популізмом, спершу досягни жорсткого дотримання законів розвідки – це ж наука, а не клоунада; тільки з вигадкою застосовуючи на практиці закони розвідки, можна будь-які завдання виконати і людей неушкодженими залишити.
У відповідь: «Ви нас зі своїми законами тягнете назад, зараз війна, а ви про мирний час розповідаєте». А йшлося ж про закони, яким тисячі років і які перевірені сотнями війн. І радили не теоретики, а люди, які самі неодноразово брали участь у спеціальних операціях.
Скільки ще треба смертей, яких можна було б уникнути, дотримуючись принципів розвідки, щоб не відмахувались? Не називатиму прізвищ, щоб не турбувати душі убієнних. Але для молодих та недосвідчених керівників, призначених прикривати неблаговидні діяння босів, і насамперед для вас, живих розвідників і контррозвідників, бійців на передовій, скажу таке: коли диверсанти підривають цивільного, а слідчі починають шукати відповідь на питання, хто і як саме організував й виконав диверсійний акт, то це зрозуміло. Проте коли бойових офіцерів, які самі не одну диверсійну операцію провели, підривають однаковісінько як і цивільних, то окрім питання для слідчих: «хто і як організував і виконав підрив автомобіля», самі розвідники обов’язково мають себе запитувати і шукати відповідь на питання: «чому бойові офіцери ДОЗВОЛИЛИ себе вбити?» Тож головна проблема не у відсутності технік…
Повернімося до згаданої стратегії «обрубати коріння, щоб засохло дерево». Як один із напрямків композиційної боротьби на знищення України, ця стратегія реалізовувалась упродовж усіх років нашої незалежності під виглядом адміністративних реформ, котрі проводили всі президенти і прем’єри, знищуючи таким чином професіоналів. А нещодавно проведена горе-люстрація довела процес ліквідації інституціональної пам’яті держави до логічного завершення. Така селекція – не дурість влади, а свідоме нищення політичного, оборонного і загалом державного потенціалу нації.
І я не думаю, що табачники, литвини, медведчуки, балоги, ульянченки, льовочкіни, ложкіни, косяки, януковичі, пашинські чи їхні підспівувачі, які використовувались ворожою державою як «корисні ідіоти», не розуміли, що добивають Україну.
Після жовтневого перевороту в 1917 році більшовики залучали до праці на благо комунізму царських спеціалістів – юристів, військових, лікарів, інженерів. А що зробили сучасні керманичі? Замінили таких як В. Вовк, В. Тимошенко, В. Хімей, М. Корнієнко, М. Клюєв на шкіряків і йому подібних, аби легше було ворогові (чи то в Маріуполі, чи то в Києві) людину в автомобілі підірвати, чи арсенал у повітря висадити…
То на кого спрацював, парубче, зі своєю командою? А тепер ходиш й посміхаєшся своєю блаженною посмішкою…
 
Яка війна насправді ведеться проти України і яким чином
Принциповим є завжди пам’ятати, що війна проти України ведеться не тільки вздовж лінії роз’єднання з окупованими територіями. Лінія фронту одночасно проходить через Національний банк України, через «Укроборонпром», «Укрзалізницю», НАК «Нафтогаз» і облгази, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки і Міністерство оборони Україні, через антикорупційні органи і Генпрокуратуру, через МЗС та інші міністерства й відомства. Коли заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця під час допиту у справі про держзраду Януковича заявляє, що росіяни почали розробку планів з контролю над Україною у 2005 році, а за активну реалізацію таких планів взялися в 2014-му, то зрозуміло, що цей високопосадовець воює на історико-ідеологічному, дипломатичному фронті. Не зрозуміло тільки, на чиєму боці. Найприкріше, що він не один. Як можуть професіонали, які очолювали СБУ, ГУР, СЗР, заявляти: «Ми до 2005 року не вважали Росію за ворога». Та треба ж було читати документи і слухати розумних людей!
Тим часом Кремль (ще з часів СРСР) безперервно, за таємними планами робив і робить свою чорну справу з перетворення України на failed state. На сьогодні йому це не вдалось, бо з’ясувалась, що в Україні, окрім завербованих ФСБ-ГРУ чинуш і олігархів, живе народ, міцніє і зростає, викристалізовується єдина українська нація.
До цього народу, до вас, воїни, звертаюсь. Винятково розуміння потреби організувати кругову боротьбу збереже вас і Україну. Притуліться спинами один до одного і пильно дивіться довкруж, в усі сторони, а не тільки на Донецьк чи Луганськ. Одночасно дивіться та дійте!
З повагою ставлюсь до провідників збройної боротьби, але теза, що спочатку переможемо тут, на фронті, а потім повернемось і наведемо лад в тилу, – це наївні та романтичні сподівання загалом прагматичних у бойових зіткненнях воїнів.
Велика подяка і низький уклін бійцям, які щодня ризикують життям і здоров’ям, знищуючи ворога на лінії зіткнення. Дай, Боже, їм стійкості й непереможності. Кажу щиро. Одночасно наголошую: бойові дії на фронті – це гаряча, видима фаза війни. Там гинуть і отримують поранення бійці, справжні козаки, там нищиться техніка і зброя, руйнуються будинки і цілі райони. Але не там руйнується вся Україна. Вона загрозливо знищується іншими війнами, які проти нас веде і Росія і внутрішній ворог.
Одну з таких війн російські стратеги називають «елітні війни».
Вважається, що країною реально керують приблизно 80 людей. Знищивши, нейтралізувавши або підмінивши їх, можна переформатувати всю країну під виглядом прогресивних реформ, федерально-автономних утворень (до речі, чи всі знають, що в Росії, яка наполегливо нав’язує нам федералізацію, федеральний устрій де-факто знищено?).
Такі елітні заміщення були зроблені в Криму, так майже вдалось зробити в усій Україні. Стратегія втілювалась поступово, приховано і тому без жодних санкцій проти Росії. Але на певному етапі силовий, воєнний блок всередині російського колективного Путіна захотів своєї частки слави і статків, забажав отримати прибутки і нагороди від дій майстрів таємних операцій. Ефект вийшов не той, що очікувався, а наслідки для Кремля виявилися невтішними. Ці яструби забули, що всі країни, куди Росія вторгалася своїми танками, з часом назавжди відвертались від неї, а вирвавшись з тенет Кремля, досягали стрімкого злету в усіх сферах життя. Натомість Москва отримувала нову темну пляму на реноме своєї імперської ідеології.
Чергова воєнна авантура в Україні призвела до пробудження цивілізованого світу, дала привід для нарощування потенціалу НАТО, підсилення китайських позицій і дала імпульс новітній гонитві озброєнь, в якій Росія за визначенням не здатна перемогти.
Тому Кремль повертається до тіньових війн, зокрема до «елітної війни».
За цих обставин хочу, щоб ви, воїни передової, знали: всі, хто в Україні не гребує збагаченням на війні й зубожінням нації (махінатори у владі, НБУ, Прокуратурі, в інших державних структурах), сприяючи ворогові, переконані, що їм дадуть втекти.
Таку ж впевненість, що йому дадуть вийти з оточення, мав Гіркін, шаленіючи від своєї кривавої бійні у Слов’янську. Так само шаленіють від фінансово-економічного нищення українців відомі всім нам олігархи і олігархочки. І доки дозволятимете їм це робити, Україна не буде відстояна, а загибель Небесної Сотні і тисяч фронтовиків залишиться, даруйте мені хлопці й дівчата, лише їхньою особистою трагедією.
Проти нас ведеться війна одночасно в усіх сферах і не можна перемогти, здійснюючи воєнну боротьбу тільки на лінії зіткнення, а потім повернутись і навести лад в тилу. Нема окремого фронту і тилу! Тому закликаю згортати діалог з усіма цими лесиками, несторами, євгенами. Для них плямкання – це інструмент збагачення і гра на боці ворога. Не треба умовляти, просто заберіть їх до себе на фронт у шанці, хай звідтіля голосують через інтернет. Побачите: за чотири місяці в економіці держави відбудеться прорив на краще, він буде значно більший, ніж за чотири роки висиджування у Верховній Раді.
Одночасно хочу звернутися до тих, хто вважає себе українською патріотичною елітою і, займаючи ключові, впливові посади в сучасній Україні, витратив дорогий час на бездіяльність чи демагогію…
Розповідаючи з екранів телевізорів і газетних шпальт про помилки нинішньої влади, про провал деолігархізації, про слабку фінансову, монетарну, банківську політику, вони чомусь не розповідають, що саме вони і допомогли становленню цієї зграї.
Нагадаю вам цитату з книги Мак’явеллі «Державець», яку, безумовно, читали: «Про розум правителя насамперед судять по тому, яких людей він до себе наближає; якщо це люди віддані і здібні, то можна завжди бути впевненим в його мудрості, бо він зумів розпізнати їх здібності і утримати їх відданість. Якщо ж вони не такі, то і про государя судитимуть відповідно, бо першу помилку він вже зробив, вибравши поганих помічників».
Ви, панове, уже увійшли в історію як нікчемні державники, оскільки на догоду обставинам, а не Україні, оточили себе негідниками, тому самі програли і українців підставили, які Вам повірили. Тож тепер не треба повчати народ, який починає розуміти і свої виборчі прорахунки.
 
Закінчення в наступному числі.