У Національному музеї літератури України відбувся творчий вечір Любові Голоти та Павла Мовчана

Про це пише Dmytro Chystiak на своїй сторінці у Фейсбуці:

“Я є вмістилищем світів, а сам у Всесвіт не вміщусь…” – цей рядок із класика східних літератур Насімі дав назву збірці вибраних перекладів Павло Мовчан (“Ярославів Вал” Світлана Короненко, 2025) – і досі відлунює після творчого вечора Любов Голота та Павла Мовчана, презентованих Shovkoshytnyi Volodymyr у Національний музей літератури України, вечора, який в анонсі недарма назвав історичним. Адже такі долі, такі голоси, такий масштаб охоплення, вглибання в часи, простори, традиції, і в сам нерв нашого часу – це завжди зустріч із історією, нашою живою історією, що особливо гостро відчувалось у день відходу Валерія Шевчука (“останній наш класик…”, – гірко кинула Любов Василівна), також іще донедавна живої історії, яка охоплювала світи розмаїті. Ось чому – мати змогу вслухатися, вглядатися, спілкуватися з людьми такого масштабу, такого досвіду – це диво, зовсім поруч із нами.

Справа наліво: Павло Мовчан, Любов Голота, Володимир Шовкошитний 

І коли Павло Михайлович зачитав саме цей рядок Насімі перед Гейдаром Алієвим, а потім на його запит (що може для нього зробити?), попросив поїхати на місце страти Поета-хуруфіта в Алеппо, шукаючи в товаристві Mehmet İsmail його могилу, а знайшовши там поховання послідовників Насімі, скараних за віру – це не вдалий приклад культурної дипломатії, а – глибинний зв’язок із долею Майстра, який прозирав у світи. Або ж коли Любов Василівна повторює слова Ірини Фаріон, що ”наша кров свята тільки для нас”, із унікальної збірки поезій ”Паперовий янгол” (2024, Український пріоритет), де крізь надсадний щоденник душі вчувається і глибинна віра у силу роду і народу – це і про її багатолітнє служіння розмаїте, хоча б і на чолі ”Слова Просвіти” – яке винятково й нині триває і світить багатьом. І коли Володимир Шовкошитний стверджує, що мусить у видавництві художньо представити всі періоди історії України – то це органічне продовження його шляху державника, який віддавав своє здоров’я на Чорнобильській АЕС. Усе це – поруч із нами, усе це – наша жива історія, люди Слова і Чину, які працюють без вихідних, бо в цій праці – вища Свобода. А ми за різними справами – не завжди знаходимо час для зустрічей, для уважного вчитування і вслухання, зрештою, для вдячності за науку. І просто – для вірної любові до цього виняткового подружжя, яка зі мною – довіку, і, гадаю, ще себе покаже. І ще – коли прочитати три томи вибраних поезій Павла Михайловича (Український пріоритет, 2024, упорядковані Микола Васьків), зрозумієш, що перед нами – справжній український Нобеліант, і нехай однодумці над цим поміркують…