“Українська літературна газета”, ч. 4 (372), квітень 2025
(магістральний вінок)
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І МАГІСТРАЛ
Твоя душа – як бісеринки-зорі,
На темнім небі блискітки ясні,
То пісня у розквітлому мажорі
Являється принадливо мені…
Тональності, як хвилі на Босфорі
Переливаються у вишині
Небесний спів на лагідній опорі
Хто ними так чарівно гомонів?!
Кричить зимова хуга: «Вже доволі!»
І сипле в очі цілу жменю кпин,
Міняє настрій дикістю сваволі…
Та боре їх одна з твоїх таїн –
Бо там – Любов-Богиня – сила долі,
Еолової арфи щемний дзвін.
ІІ МАГІСТРАЛ
Еолової арфи щемний дзвін –
Це твого серця надтонка мембрана,
До передчасних приведе сивин,
Коли торкнешся грубо, зойкне – рана…
Як хочу я уникнути провин,
Не впасти до жорстокості тирана…
Кохання золотий аквамарин
Нас обів’є тоді, немов нірвана.
О знаю: все одно вкраде Мара
Хвилини радості, в огидні шори
Вбере миттєвості життєвих драм…
Та не відчуть без цих акордів горя,
Яка прекрасна щастя дивогра –
То ендорфінів фантастичних море.
ІІІ МАГІСТРАЛ
То ендорфінів фантастичних море
Вони мов ельфи, оточили нас,
В леліянні, п’янкій солодкій зморі
Минав у щасті непомітно час.
Забулися розпуки дні суворі,
Ми линули увись, аж на Парнас,
І очі сяяли далекозорі,
Шлях торував окрилений Пегас.
Як стріли, до підков не долітали –
Всі підступи ворожі – се ля ві –
Летів кудись убік собі помалу,
Бо по руках був зв’язаний борвій…
Гормони радості нам вальси грали,
Які розлиті в небі, мов живі.
ІV МАГІСТРАЛ
Які розлиті в небі, мов живі
Так хочеться любов’ю світ обняти,
І зупинити гради божевіль,
Жахливе мракобісся дурнувате,
Яке сльози не варте удови,
Сестри, матусі… Краще розіп’яти
Одного нелюда аби нові
У цій війні закінчилися втрати.
Нехай зірки лиш падають униз…
Природа поміж верб чи осокорів
Людей утішить ласками беріз…
Хіба ми руйначі, на бЕзум хворі?
Кохання нам потрібен парадиз…
Німіють щастя висі неозорі.
V МАГІСТРАЛ
Німіють щастя висі неозорі
Кохання чують музику вони –
Освідчення в щемливому мінорі,
Де звук скрипковий, ніжний, осяйний
Тремтить, аж серце тепле упокорить,
О скільки в нім краси і новизни,
Де голоси божественого хору,
Неначе птаство гомінке весни.
Секунди, септіми, іще й тритони
Ввірвались дисонансом, мов ковід,
Рвуть мелосу канву. Він, бідний, стогне…
Та Бог Ярило чар являє свій,
Знов консонансів скачуть білі коні,
І співом зависають у траві…
VІ МАГІСТРАЛ
І співом зависають у траві…
Пісні найкращі – лиш для тебе, люба,
В моїй вони рояться голові,
Наспівують їх мимоволі губи.
Натхнення вітре чарівний, повій,
Могутністю розвихреного чуба.
Розтопить сонце хмари грозові –
Хай світ увесь мої творіння любить!
Якщо осатанілий графоман
Судитиме з нахабством прокурора,
Обмови напускаючи туман,
Стрибог його суворо переборе,
Хіта харизмою уб’є дурман,
Леліє радість між сумних історій.
VІІ МАГІСТРАЛ
Леліє радість між сумних історій,
Розвіє геть розпачливі думки.
Засяє ніжно сонечко надворі,
І усміхнуться уночі зірки.
Хоч іноді хай ласкою говорить
Життя, що все нам робить навпаки.
«Втопитися» в горілці, у кагорі
Буває, дуже хочеться таки.
Та чи врятує забуття хвилинне
Від холоду розвихрених завій?
Бо щастя птах од цього не прилине…
О де ти, щемний вітре-весновій?
Дай насолоди любощів дитинних…
Едем уяви родить соловій.
VІІІ МАГІСТРАЛ
Едем уяви родить соловій
Кохана, ти зі мною, що ще треба?!
Утілилась моя найкраща з мрій…
Я вдячний Вам, Боги мої, о небо
Ці узи доленосні не порви –
Бо стану бранцем темного Ереба ,
Впаду на квіти щастя неживі…
Дай вижить, доле, пригорни до себе.
Хай небезпеками випробувань
Життя, бува, виводить нас із раю,
В дугу згина його могутня длань,
Але дарує витримку безкраю,
І міць, коли стискає біль страждань,
Вогнем пекельним спротив наростає.
ІХ МАГІСТРАЛ
Вогнем пекельним спротив наростає.
Буває, сперечаємося ми –
В емоціях доходим до одчаю,
Словесні роздирають нас громи.
Щось поміж двох чорнюще виростає,
Не раз уже і грюкали дверми,
Ревнуючи, доходили до краю –
Зомбовані підступністю пітьми.
Та промінь сонця ллється у свідомість,
Розвіює щонайтемнішу з хмар,
Зникають нервів збурених судоми…
Кохання, як музичний знак бекар,
Все відміняє чарівливий пломінь,
Імла водою заливає жар.
Х МАГІСТРАЛ
Імла водою заливає жар
Розсипавши іскрини, мов намисто,
Вітає нас ошатний будуар,
Де піниться шампанське вогневисте,
І золото душі – ясний нектар,
Ллємо, немов народу – бандуристи,
В обидва серця без обридлих чвар,
У самозабуття бокали чисті.
Хай світ занапащає підла мста,
Сама себе жорстокістю карає.
Дарують солод ніжності вуста,
Ті пестощі бурхливі дивограю,
Їх не здолать, хоч морок нароста,
Цілує смерть північна зелень гаю…
ХІ МАГІСТРАЛ
Цілує смерть північна зелень гаю…
Народ немов приречений, либонь.
Війна в могили кращих діток бгає,
А Чорнобог сміється між долонь.
Зазнав уже бомбардувань Ізраель,
І схід близький охоплює вогонь,
Зоря кривава небо огортає,
Сивіє світ від горя біля скронь.
Співаю я про битви неохоче,
Хай випускають кон’юнктури пар
Прудкі легкого хліба поторочі…
Чи воїни, хто у боях, як цар!
А нам комар вже носа не підточить,
Краса на попелищі – Божий дар!
ХІІ МАГІСТРАЛ
Краса на попелищі – Божий дар,
Колись отак любов зродилась наша,
На вигорілім полі між примар,
Де гіркоти була допита чаша.
Мов досконало – майстер-золотар
У символах кармічних відображень
Це почуття високе, як вівтар,
Для вічності виковує і в’яже.
Нас хочуть розсварити сили зла,
Слабкі місця взаємин все шукають,
Та хай би їх вже трясця узяла!
Бо не здолати сяйва небокраю,
Що чорноту випалює дотла,
Ізнов мертвотну блідість подолає!
ХІІІ МАГІСТРАЛ
Ізнов мертвотну блідість подолає
Величне всемогутнє почуття,
Воно з порога смерті до розмаю
Відновлює своє серцебиття,
Й здається, що убите – воскресає,
І оминає сутичок тертя,
Ще яскравіш, подібно водограю,
Освітлює красою це життя.
Хай вороги кохання сатаніють,
Готують із отрутою відвар,
Які ж вони ядучі – помсти мрії!
Мов ППО – іранський «Байрактар» –
Так знищує мерзотників надії
Ймовірне диво неймовірних чар
ХІV МАГІСТРАЛ
Ймовірне диво неймовірних чар
Любов оця – під враженням і досі!
Чи знав таку – не певен я – й Ронсар,
До сивини у власному волоссі.
Кохання справжнє – це вам не бульвар,
А почуття, де все переплелося,
З’єднались два світи, немов муар –
Взаємності величне двоголосся.
Вдарялися у нього, як об мур
Всі збочення Содому та Гоморри,
Вогні пекельні сатининських бур…
Але загартувались в непокорі.
Моя весна, яку плекав Амур,
Твоя душа – як бісеринки-зорі!
МАГІСТРАЛ МАГІСТРАЛІВ
Твоя душа – як бісеринки-зорі
Еолової арфи щемний дзвін.
То ендорфінів фантастичних море,
Які розлиті в небі, мов живі.
Німіють щастя висі неозорі,
І співом зависають у траві…
Леліє радість між сумних історій,
Едем уяви родить соловій.
Вогнем пекельним спротив наростає,
Імла водою заливає жар,
Цілує смерть північна зелень гаю…
Краса на попелищі – Божий дар –
Ізнов мертвотну блідість подолає –
Ймовірне диво неймовірних чар.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.