“Українська літературна газета”, ч. 3 (371), березень 2025
У людей, які вміють писати в риму й тим здобули собі сяку-таку популярність, є свої «професійні» хвороби. Є тяжкі й невиліковні, як-от графоманія чи хронічна вербальна діарея, а є й легші. На дві з таких легших я звернув увагу вже давно. Це римовані «заклини» та «переліки». В етіологію цих хвороб не заглиблюватимуся, скажу лише, що їхні наслідки – це спантеличення читача, а також його сміх або позіх.
У кошлатому 1995 році я, що гордо носив ярлик Юного Гумориста, нахопився на рядочки відомої поетеси і, звичайно ж, не промовчав:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ХВОРОБА
О Анно, Анно, Анно і Маріє!
Іван!.. Іван!.. Іван!.. Іван!..
– Іване…
І ніч, і ніч, і ніч…
(Наталка Білоцерківець,
із книжки «Листопад»)
Від праці в поетеси вже
Аж кола під очима сині.
Це, люди добрі, вже не сміх,
Коли заклинює людині!
Моє зчудування можна було зрозуміти, але коли я, вже маючи ярлик Члена (спілки письменників), став вивчати історію хвороби… перепрошую, доробок видатного поета Михайла Шевченка, те зчудування переросло в переконання: «заклин» як хвороба може мати й тяжкі форми. Ось його збірка «…Один, прощальний поклик журавля» (1988):
Проходив, проходив,
проходив, проходив
Боєць за бійцем із наказом святим.
А третє, а третє, а третє іще…
………………………
Відчув, що заплаче, заплаче, заплаче.
………………………
А тут, на горбі,
А тут, на горбі,
Але тут, на горбі…
………………………
Цілуйтесь – не мучтесь,
цілуйтесь – не мучтесь.
………………………
А ще було, а ще було, а ще…
………………………
Піднось її, піднось її, піднось.
І це тільки в поемі «На білому тумані»! А ще ж у віршах: «А бубон, а бубон, а бубон таки… / Регоче триклятий бубон!», «Та ввись, увись, увись летіли…», «Вона жива, вона – жива! […] / Дорога з Обтова на Лукнів, / Дорога з Обтова на Лукнів…»
Ось зі збірки М. Шевченка «…Я ще живу» (1990): «Повзла услід нам на колінах, / Повзла услід, услід, услід», «У золото, срібло, ув атом, ув атом, ув атом…», «А в неділю, а в неділю, а в неділю…», «Все вище, вище, вище, вище…» Збірка «Молитва для двох» (1997): у заголовному вірші – тричі рефреном: «О, Боже мій! О, Боже мій!
О, Боже мій!» і наприкінці – «Богинечко, Богинечко, Богинечко…» Крім того: «Прокляттям озвуться мені твої губи. / Не любиш. Не любиш. Не любиш. Не любиш!», «Вагони, вагони, / вагони, вагони… / Вогні уночі», «Де жива, де жива, де жива, жива…» і під завісу:
– Ти молилась на ніч?
– Я молилась, молилась, молилась.
– І молитва за мене?
– За тебе, за тебе,
авжеж!
– І боліла душа?
– І боліла, боліла, боліла.
Збірка «Мені на цьому світі не нажитись…» (1997): «Народе мій, сніги, сніги, сніги…», «Мимо – юні, юні, юні / Пробиваються грудьми», «…Вперед, вперед, вперед… / Ніхто не крикне: “Ні!”», «На берег, на берег, на берег нічної ріки!», «Не сердься, не сердься, не сердься…», «Вся в голубому, вся в голубому, уся в голубому. / Спориш попід босі… / І марево, марево, марево», «Поклич мене, поклич мене, поклич…» Тут-таки в «Материнській пісні» – прийом ніби-відлуння, примовляння:
– Хотіла тебе розбудити до світу.
До світу, до світу.
…………
Таж так тобі солодко спалося,
Так тобі спалось.
А нині таке було сталося.
Сталося, сталось.
У збірці «Останній теплохід мого тисячоліття» (1998): «Впала б, і… впала б, і… впала б, і… впала б, і… впала б, і… / Слізьми залита, умерла б сама серед палуби». У збірці «Вісь» (2004): «То й кричу синичці по мобільному: / Я люблю! / Люблю! / Люблю! / Люблю!», «В цілім світі одна, / в цілім світі одна, / в цілім світі… / Це для нас, це для нас, це для нас – / Ва-а-а-льс», «А вслід їм і молодиця – / у плач, та у плач, та в плач», «І сльози втре. / І все. І все. І все», «Так, світ почався тут, / де воля, й воля, й воля…», «І байдужі до подвигу – / небеса, / небеса, / небеса…», «Свято, свято, / свято в Україні…», «Отак поживеш – побачиш / все далі, і далі, й далі… […] / А воля, / воля / і воля / дістанеться / Спартаку!», «А довкіл – / ні дзвону, / ні брязкоту – / тихо, і тихо, й тихо», «У наших душах перли, перли, перли». У збірці «Я і час» (2007): «А я по шовку йшов би, йшов би, йшов би…»
Заклинило мене, заклинило на Михайлові Шевченку, заразив він мене своїм наскрізним літературним прийомом, прийомом, прийомом. А може ж, він не єдиний, у кого «заклин» – це стильова особливість, особливість і особливість. Можливо, тут зарадили б досвідчені діагности й терапевти – пародисти та критики, проте, як писав Микола Луговик (ант. «На київських пагорбах»), «о спраго істини жагуча, / я ж не у критиків канючу / собі крило, крило, крило»… Отож перейдімо до другої поетичної хвороби, яка має значно більше, ледь не епідемійне поширення.
Найновіший випадок цього захворювання мені трапився в «Українській літературній газеті» № 9 за вересень 2023 р. Заслужена працівниця культури України Ірина Родченко у тексті «Жадана мить» декларує: «Своїми руками убила б я ката!» Після чого поліз перелік: «За Бучу. / Гостомель. / Ірпінь. / Мощун. / Мотижин. / Скибин. / Горенку. / Димерку. / Бородянку. / Макарів…» І закінчується творіння: «Моя щира молитва за / Бучу. / Гостомель. / Ірпінь. / Мощун. / Мотижин. / Скибин. / Горенку. / Димерку. / Бородянку. / Макарів…» Текст (віршем це назвати не повертається язик навіть за допомогою пальців) фактично складається з двох однакових переліків. Але й це не межа! Наступний текст («Острівець життя») – це той-таки один довжелезний реєстр, продубльований двічі. Авторка виходить на старт: «Перегукуються / у паралельних вимірах / невинні душі». І понеслось (наберіться терпіння): «Бахмут. / Соледар. /
Херсон. / Харків. / Шахтарське. / Мар’їнка. / Лиман. / Авдіївка. / Рубіжне. / Сватове. / Кремінна. / Білогорівка. / Маріуполь. / Красногорівка. / Куп’янськ. / Ягідне. / Берхівка. / Покровське. / Опитне. / Ясинувата. / Вугледар. / Гусарівка. / Балаклія. / Великий Рогачик. / Нова Каховка. / Нікополь. / Личисанськ. / Чорнобаївка. / Первомайськ. / Курахове…» Кілька ліричних шмарклів для скріплення, і ось авторка просить у Господа сили відродити [той самий перелік у тому ж порядку]. Чекаємо від геніальної поетки-громдіячки тексту «Молитва», де будуть уписані прізвища жертв рашистської агресії… ну, хоча б із тієї-таки Бучі. Їх можна навіть заримувати й видати окремою збіркою.
У передслові до цієї високої поезії Михайло Шевченко, який нам уже продемонстрував свою хворобу, сказав, що це «можливо, й підсвідомий, але […] абсолютно новий художній [sic! – О. С.] прийом змалювання безміру трагедії і він, мабуть, знайде свій розвиток, своє продовження в майбутньому». Смію вас запевнити: не такий цей прийом і новий, на нього віддавна страждають наші поети. Ось Анатолій Сірик (зб. «Проріст»):
Ні, не мудріші люди від модрин,
від кленів, від черемх і від ялин;
від лип, осик, каштанів, ясенів,
від кипарисів, од вишень і від дубів;
від верб, тополь, акацій, горобин,
від сосен, вільх, катальпів і калин…
А ось Петро Перебийніс
(зб. «Дар вітчизни»):
Промовляю рішуче і гордо
(є чимало для цього причин)
імена чоловічого роду:
Київ, Чуднів, Житомир, Тульчин.
Ружин, Бучач, Тетіїв, Немирів,
Овруч, Гайсин, Очаків, Ірпінь…
…………………………..
Ковель, Шаргород, Шпиків, Пирятин,
Бар, Летичів, Рогатин, Хотин,
Бахмач, Гайворон, Димер, Козятин,
Рахів, Літин, Роздол, Чигирин…
А ось іще Віолетта Дворецька (зб. «Мій радіомеханічний»):
Ми веселі і співочі.
Чесно дивимося вам в очі.
У живем душа ми в душу:
Два Миколи, Влад, Андрюша,
Паша, Ігор, Макс, Альоша,
Гена, четверо Серьожей,
Два Єгора, Стас і Вова,
І Євгенів двоє знову;
Юра, Вадік, Діма, Рома
Кожен з хлопців добрий, скромний,
Ще є в нас Олег, Артем.
І для рішення проблем
Маєм старосту Богдана.
(«Групі К-514-13»)
Серж, Михайло і Альоша,
Ваня, Влад, два Ігорьоші,
Два Романа і два Паші,
П’ять орлів з іменням Саші,
Два Євгена, два Андрія,
Два Дмитра. Не хлопці – мрія!
Три Володі, два Славка –
Ось компанія яка.
(«Ми – група К-466-11 КРМТ!»)
Із цього «поетичного фото технікуму від його створення у 1960 році до сьогодення» я навів лише два приклади з чотирьох подібних. А щоб вам мало не здалося – ось іще фрагмент творіння Івана Гайворона «Наутілус» («УЛГ» від 01.07.2011 р.). У створенні цього епохального опусу (куди там тому Гомерові з його каталогом кораблів і троянців із другої книги «Іліади»!) добродієві неабияк поміг довідник НСПУ, хоча й не врятував його від написання прізвищ колег із помилками. Починається все, як і належить творові вселенського масштабу, космічно: «Палають сузір’я. Планети й планети – / То в небі святім українські поети». Ось «кометно планета зрина – Римарук»… А після кометного зринання планети (космічна нісенітниця!) почалося завзяте скиртування патронімів:
Жиленко, Кир’ян, Лазарук, Іванов.
Шевченки, Ткаченки, Петренки…
Бортняк
І Сом з колисанкою, Стельмах і Влад.
………………………
Буряк і Баранов, Гриценко, Гризун.
О, скільки в мені пробудилося струн!
Марсюк, Базилевський, Гужва, Талалай –
Я з ними хоч в пекло, якщо вже не в Рай!
Павлюк, Перебийніс, Грабовський, Капустін,
Колесников, Бондар, Пахльовська і Густі.
Ярко, РабІнчук, Каменюк, Якубовська,
Черкес, Черепков, Чернілевський, Яворська.
Бойчук, Богуславська, Герасим’юк,
Береза, Берізка, БОгата, Балюк.
Астаф’єв, Гук, Вольвач, Кичинський, Бабій,
Трач, Василашко, Топчій, Ковалів.
Гірник, Матіос, і Стусенко, Батіг…
Даруйте, всю Спілку назвати б чи зміг?
А ще Шовкошитний, Лупій, Пилипчук,
І Горлач, Руденко, Шостак, Стриженюк…
Звичайно ж, із колег сміятися неетично. Але коли вони виставляють свої хвороби на широкий загал та ще й ними хизуються, то тут уже сам Бог велів! Поетичних хвороб є багато, я розглянув наразі лише дві. Смійтеся на здоров’я!
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.