“Українська літературна газета”, ч. 3 (371), березень 2025
Качкан Володимир. Перст на долю: Поезії / Івано-Франківськ: Місто НВ, 2024. 276 с.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Нещодавно побачила світ нова поетична книжка Володимира Качкана «Перст на долю». Вона складається з двох розділів – «Слово – незламанна криця» і «А душа не вмира – музикує». У першому – філософсько-громадянська поезія, а другий веде читача у світ лірики душі і серця.
Більшість текстів першого розділу є полівалентними: у них відчитуються глибинні смисли минулого й сьогодення. Автор-ліричний герой розумом і серцем відчуває філософію та пульс національного буття, його тривожить доля України, болять її рани, про які сповіщає тривожно-печальний голос трембіти:
Прохрипіла зболена трембіта
Про Вкраїну в бою на пів світа…
Але дух український незламний, «жоден син не стане на коліна», не зганьбить «хоругву синьо-жовту». Хоч «на наших полях роздирали нам груди», «поцілила куля в юначі літа, – // Синій птах з України до висі зліта, // Та несе той віщун перемоги зерно». Незборною є і віра в те, що «квітом засіється наша земля», зійде, як «різдвяне руно».
Вірші про складні реалії сьогодення, наших новітніх героїв глибоко закорінені в українську фольклорну традицію. Вони перегукуються з народними піснями, баладами та притчами (як за формою, так і за змістом): традиційний початок («ой сину мій, сину», «ой вороже, вороженьку», «летіла куля здалека-здаля»), діалогічність (розмова Матері Марії зі стрільчиком, матері з сином, Сльози та Ока, стріли й жінки), пестливо-зменшувальні форми лексем (ладо-матуся, кровинка рідненька, молодесенька жінка, стрілонька-доля, хлопчики-діти, водиця, братчик), полісендитони, часто в поєднанні з анафорою, що творить ефект градації, посилюючи мелодійність поетичних рядків («І ти станеш вдовою, не мавши дитяти, // І не зможеш той гріх ні на що проміняти, // І зостанешся скніти в самоті у хатині, // І вподобишся тихій і всохлій билині!..»).
Глибокою тугою, невтишним болем сповнені поезії, присвячені героям Небесної сотні, усім загиблим у російсько-українській війні:
Я не бачив його живим,
Я не видів його розвихрених кучерів,
Я не чув його осінніх слів-прощань,
Бо він надто незримо злетів птахом до неба…
(Із циклу «Твоя і моя війна». Романові Гурику, Героєві України).
Але смерть юнака упала осколками «на грядках совісті, єства, страху» поета, який мусить знешкодити ті смертельні осколки, виполоти, щоб зцілити перо (а ми розуміємо, що й душу) для новітнього злету-польоту.
Автор постійно перебуває в континуумі української історії – складної, з «кременистою дорогою» «щитів і списів», «вогнепередзвонами», з розтриньканими можливостями, голосами зневір, з «тупими прислужниками чиновницьких престолів», з «пігмеями духовними», «нікчемами», з Богуном, який «усміхався, йдучи на тортури», з новим поступом у новий світ, до якого провадить нас віще слово Тараса, його палкий заклик до думки і чину:
… Брати мої, і побратими й посестри мої,
Іде Тарас. Ось тут поміж ряди
Він розклада, як віншувальник, Слово —
На осмисленний чин, на дію, на обнову…
(«Іде Тарас», фрагмент із поеми)
Образний світ поезії Володимира Качкана густозаселений: Всевишній, до якого звернені наші молитви; Пречиста Діва, яка відвертає від злого; Ісус – на іконі і в житті ліричного героя і кожного з нас; мати біля образів і дорога до неї – «Голгофа спасенна»; Україна, що веде «дивізії, полки» на бій з московськими загарбниками; думка, яка «не знає відпустки»; сонце, від якого «волі прибуде по вінця»; пам’ять – хистка і стожильна; душі – праведні, звільнені, прокляті, ті, що «товчуться на ринку». А ще – «синій зраст і закосичений щасливий день», біла і чорна заздрості, давній міст («як хрест для тихої ріки»), осердя олівця й чорнильна ручка, «книжчина, що має очі, руки, вуха, ніс», церковця, дідух, вертепники – і цей різнобарвний та різноголосий ряд можна продовжувати і продовжувати.
Усе ж, як видається, ключовим у цьому розділі є багатогранний і глибинний образ Слова, яке Володимир Качкан оприявлює персоніфіковано: Слово народжується, мов дитина; його треба плекати, леліяти, «зодягати в найкращу вберю», «брати за руку», щоб ним «світилася днина», щоб воно зносилося до неба, не «зніміло», бо без нього «душа скалічіє», і дуже треба, щоб Слово не спізнилося «на Майдан нації» (який оригінальний метафоричний вислів!).
У кожному вірші спостерігаємо високу вимогливість автора до Слова, що стає одягом його думки. Він торкається до слів, немов до струн, і видобуває нову мелодію і нові смисли життя. Як, наприклад, майстерно показано родинне гніздо слова «крик»: крик-народження, окрик-пересторога, раптус-крик, перекрик, кричання і навіть … скричинки (теплий і ніжний авторський новотвір!).
Основний лейтмотив поезій другого розділу можна означити словами «кохати на землі по-небесному». Високо, романтично, художньо довершено автор змальовує світ закоханого серця. Читаєш – не начитаєшся, як ліричний герой боготворить кохану, готовий подарувати їй усе найкраще й найдорожче, захистити від зла й негараздів: «Я прилітав до тебе, як бджола, // до черешні розквітлої»; «Я так люблю – любов’ю я німію»; «Твої очі покличуть в обави – // Там акорди мої заночують»; «Я несу тебе поміж квітами й арфами, // І колишу тебе я на крайках між горами»; «Не було б любові – не було б і світу, // Із планет любові виникли сонця».
Всепереможна сила любові розбуджує творчість («Я мелодію серця незриму // На акорди кладу уночі»), жагу до лету, волі («Душа із кліті рветься у світи»), розпалює ватру надій («Моя душа нову весну віщує»), є джерелом подиву, щасливого божевілля і краси, від якої завмирає серце («І довкіллям танцюють дива»; «Любов розпашіла у затінку клена» чи ось ця інтонаційно-емоційна градація – «Любив, люблю, як божевільний, // Я сам не знаю, чи я вільний, // Чи заарканений, чи в кайданах…»).
У проживаннях найкращих інтимних митей виявляється цілісність, шляхетність, цнотливість, романтична піднесеність душі ліричного героя-автора, глибинна сутність української ментальності. Жінка для нього – не просто кохана людина, це неозорий і таємничий всесвіт, причина його найвищих душевних порухів, берегиня світла на життєвих перехрестях, «піднебесна краса» з «очима таїнної безвісті, // З волоссям росяного вітрику й зваби дощу, // З ходою, що творить магію незнищенної любові»; це «перша заголовна літера» його життя, «нерв світобудови», що в’яже з позачассям.
Інтимні візії віршів розкривають ще одну грань світовідчуття закоханого чоловіка – витонченість і пристрасність («Посріблене кохання, наче небо, // Нові несе любові кольори»; «Я напився вогню із йорданської стужі» (просто дивовижний оксиморонний вислів!), // Мої крила злітали в дзвінку коляду».
Звісно, такі почуття амбівалентні – радість і смуток, зустріч і розлука завжди у парі («На мою дорогу залягли тумани, //
А твоя дорога – вдалині»; «і упало, мов зойк, те прощання»; «Я загубив любов, // Немов підкову бистрий кінь»).
Ще одна сфера, у якій ліричний герой пізнає себе, освячує свою душу, відчуває причетність до роду і народу, звідки живиться енергією творення і любові, – це храм рідної природи, де «горить в садах вишнево-біла ватра», де біла повінь краси і любові, де він вітається «з листочком, оком природи, яка воскресла під Великдень».
Художній світ поезій Володимира Качкана є, безперечно, новою реальністю, але дуже близькою читачеві, бо маркована вона впізнаваними образами, етико-філософськими проблемами, сповнена всепереможної любові до світу і Слова, вкорінена в національну сферу. Тому мандрівка поетичними стежками автора – це справжня розкіш, тремкий дотик до прекрасного, до високого лету душі, до величного космосу, який він прихиляє читачеві, «як стиглу вишню». Мандруймо!
Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА,
заслужений учитель України,
членкиня Національної спілки письменників України і Національної спілки краєзнавців України
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.