2 березня 2025 року в театрі “Долбі” в Лос-Анджелесі відбулась 97-ма церемонія вручення премії “Оскар”.
Цієї ночі кіношні небожителі спускалися з екранів, шелестіли шовками, засліплювали діамантами й сяяли самовдоволеними усмішками, наче були впевнені, що в цю мить долучилися до вічності. Цієї ночі золота статуетка знову визначала межі тріумфу та забуття, розкидаючи свою прихильність з легкістю античного божества. “Оскар” 2025, з його злетами, курйозами та провалами, пройшов під незворушним керівництвом Конана О’Брайена, ведучого вечора, чиї жарти були точними, як стріли Артеміди, і так само безжальними.
О’Брайен, у своїй звичній манері, розпочав вечір, саркастично нагадавши залу про постпандемічну Голлівудську епоху: “Раніше в кіно ходили заради мистецтва, тепер заради кондиціонерів”. Він безжально пройшовся по всюдисущому штучному інтелекту в індустрії, натякнувши, що через кілька років акторам не залишиться нічого, крім як вручати нагороди своїм цифровим копіям. Проте, як виявилося, штучний інтелект поки що не здатен замінити живе почуття сорому, коли один із номінантів вийшов на сцену й спробував виголосити подячну промову, забувши ім’я свого режисера.
Музичні номери цього року нагадували дорогоцінне каміння в короні вечора. Дует Аріани Гранде та Синтії Еріво виконав “Defying Gravity” із таким розмахом, що здавалося, сцена здійметься разом із ними. Проте справжній фурор викликав номер, у якому на сцену виповз гігантський піщаний черв’як із “Дюни” й, рухаючись у такт ритму, несподівано заграв на роялі. “Це краще, ніж увесь другий фільм!” — вигукнув хтось із залу, але сміх миттєво заглушили бурхливі оплески.
Не обійшлося й без прикрих збоїв: трансляція раптово обірвалася на стримінгових платформах, і тисячі глядачів залишилися в невіданні, поки соцмережі не заповнилися припущеннями — від несподіваного технічного збою до ймовірної змови проти “Дюни”.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Головні переможці вечора крокували сценою, наче червоною доріжкою до раю: “Анора” здобула тріумф, Шон Бейкер отримав заслужене визнання, а Синтія Еріво взяла статуетку за свою роль, виголосивши промову, що звучала водночас як маніфест і заклинання. Кіран Калкін, який отримав нагороду за роль другого плану, здивував усіх, вийшовши на сцену без записок, але з текстом подяки, вигравіюваним на золотих запонках.
Проте найбільш обговорюваним моментом стало несподіване з’явлення Раяна Рейнольдса у костюмі Дедпула, який оголошував нагороду за найкращі спецефекти, розмахуючи мечами, наче збирався розрубати конверт навпіл. “Я тут лише тому, що студія купила мені квиток, і я не міг відмовити”, — зізнався він, викликавши овації.
97-ма церемонія “Оскар” стала дзеркалом нашого часу: часом смішним, часом абсурдним, але завжди непередбачуваним. Це був вечір, коли Голлівуд на мить збожеволів, дозволивши реальності змішатися з фантазією, залишивши по собі шлейф запитань і яскравих спогадів. Це нагадувало сон. Абсурдний, тривожний і, як не дивно, трохи цілющий.
Остап ГОНЧАР