Світ готовий прийняти знання про Україну і її історичну суб’єктність. Однак, тут постає запитання: “Чи готові самі українці запропонувати світу об’єктивні знання про Україну і її історичне буття?”.
Виразною ілюстрацією необхідності “об’єктивного знання” про Україну могла б слугувати, наприклад, грецька назва України “Скитія” (Скіфія), рудиментами якої до нині слугують назви “Китаїв” біля Києва, “Китай-город”, на Подолії, топоніми “Подол”, “Подольськ”. Річ тут у тому, що у назві “Скитія” (Σκυθικα) основою слугує грецьке слово “κυθ” /kyth/ – подол, яр, ущелина, сокровенне місце.
На подолах біля рік традиційно ставились храми Святої Богородиці Пірогощої (грецьке ”πυρ” – вогонь, “πυρος” – пшениця), яку воїни називали “Кіммінда” (Січ), а у народі називали “Халкіда” (Хлібна). На мапі України є й інші назви Богородиці – “Козача Лопань” (пруське “Lope” – вогонь), “Короча” (вкорочує ніч), “Тячів” (тяти – сікти),”Берда” (бердиш, або сокира, січиво), тощо.
У греків здавна існувало непохитне правило – записувати назви усіх сусідніх народів виключно на основі грецької лексики (довідка: Й. Флавій, “Іудейські старожитності”, том 1, глава V). Але, щоб зберегти колорит назв автохтонних народів, історики дописували до основи назви прийменники та закінчення, які придавали новоствореним лексемам місцеву фонетику (авхати, агафірси, паралати, сколоти, склавини і т. і.). Так постала і утвердилася назва “Σκυθικα”, первісно для земель Подолії, або ж, “Старої Скитії” (див.: Геродот, “Історія”, книга IV, § 99) “Від Істра (Donau, Дунаю) починається Стара Скитія”). Подолія це і є “Стара Скитія”. У першій половині V сторіччя до нової доби, вказуючи кордони Скитії, батько історії Геродот вжив назви “Стара Скитія” і “Велика Скитія” (“Історія”, книга IV, § 99). Таким чином, всілякі теревені про те, що “скіфи” звідкись прийшли в Україну зайві.
Мабуть, назви “Скитія” – “скити” греки вживали б і надалі, однак у III сторіччі нової доби в Україну разом з готами прийшли носії майбутньої шведської мови і підказали, що назва “skit” на їхній мові звучить погано. Незабаром і греки перестали вживати назву “Скитія”, а населення України стали називати “гуннами” від старосередньонімецького gunnen – unnan; буквально: просити без заздрості – висловлювати свою волю без заздрості – у молитві. Сучасник доби Аттіли (440-і роки) Пріск Панійський, який бував у ставці Аттіли, записав назву “гунни” на германський лад – “ουννοι” – у первісному старонімецькому варіанті – “unnan” (gunnen) – просити без заздрості, виказувати свою волинь, а назва “Волинь” має значення “Молитва” (“воліти у молитві” – “просити без заздрості”).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Як знаємо, в “Слові о полку Ігоревім” засвідченні дві святі Діви України – Свята Софія і Пресвята Богородиця Пірогоща. Так і на мапі України: Буковина і Говерла названі на честь Богині Провідної зорі, а Волинь і ріка Іква названі на честь Богині Молитви – Луни (Місяця).
Аналогічно утворена назва-пояснення “сколоти”, але на основі латині “colo” – жити, проживати, обробляти, доглядати, (colonus – селянин, ратай). Назва “сколоти”має значення ”селяни” (в грецькій мові землероби називалися “родичі”, бо вони “родять урожаї” – “тіктони” – “τεξω”, англійською “Teksac” у назві “Техас”).
Отже, назва “Подолія” незаперечно існувала далеко раніше доби Геродота. Те ж саме можна сказати про інші назви України: ”агафірси” в зворотному перекладі на українську лексику – “буковинці”, “авхати” – “волиняни-лемки”, “паралати” – “родимичі”, “катіари” – “полкові” (адміністративний устрій), “траспії” – “похідні” (Січі), “будини” – “сіверяни” (Сіверські, або Східні).
Більшість вітчизняних політиків цілком не володіють знаннями історичної суб’єктності України! Хоча, історична суб’єктність України незмінна від доби Геродота до сучасності. Для ствердження цього незаперечного факту досить правильно прочитати омонімію України в працях давніх грецьких і римських авторів. Як ось в “Геттиці” Йордана, який повторює назви “скіфів” Геродота на свій лад: “агафірси” – склавини (буковинці), “авхати” – анти (слави), рід “паралати” – родимичі (поляни), “катіари і траспії” – козацькі полки і похідні Січі.
Історик Йордан про склавинів і антів написав так: “Склавини живуть від міста Новієтуна (Нови-Сад) і озера, яке називається Мурсіанським, до Дністра і на північ до Вісли. Анти ж, самі могутні з них, розселилися звідти, де Понтійське море творить дугу та від Дністра до Дніпра” (“Геттика”, II, 80).
Прокопій Кесарійський у тому ж таки VI сторіччі засвідчив: “В давнину у них – склавинів і антів – ім’я було одне, бо одних і других здавна називали спорами – “родимичами” (в грецькій мові “σπορα” – рід, народ, покоління-генерація, діти, онуки). Назва “родимичі”, вжита стосовно волинян-антів і буковинців-склавинів, засвідчує спорідненість населення від Сяну до Дону і той факт що Роденська земля (Київська) була метрополією для населення Скіфії-України так, як це окреслено в “Історії” Геродота. В роки домінування Волині-Славії в політичному житті України, назва “слави” (в іноземних працях вони названі ”антами”) поширилась до Дніпра і дальше на схід і на південь.
Отже, для назви “анти” Йордан використав грецьке слово “αντη” – молитва (αντομαι – просити, умоляти), що успадковує назву “авхати” у Геродота (від αυχεω – воля людини, думати, словити) і назву “Aeningia” – “Славія” у Плінія Старшого (молитва – славлення Бога, себто, назва “волиняни” і назва “cлави” мають своїм змістом молитву і тому Йордан пояснив їх назвою “анти” (αντη – молитва), а землю волинян назвав “Ойум” – Волинь (грецьке “οιїω” – credo, opinor). Топонім “Хотінь” на Волині підказує, що назва “Волинь” передає значення “воля людини у молитві” (Wolle, Wille). Аналогічне значення має й назва “лемки”, яка утворена від грецького слова ”λημ” – “λημα” (жадання чи бажання, воля людини у молитві – молитва). Такі самі значення мають назви “венети”, “венеди” утворені від санскриту “ven”, “vena” (просити, жадати).
Ареал молитовних назв (гідронімів, топонімів) в Україні широкий: Латориця, Іква, Ліпа (“Λατω” – богиня молитви, “ικω”, “λιπ”, “λιπα” – настійно просити) Лемберг, Пістень (грецькою “πιστις” – віра), Анталовці (“αντη λω” – “молитва надії”), Лемберг (Молигора), Літин (Λιτη, Λατω – молитва), Христинополь (тривалий час місто мало назву “Червоноград”), Хотінь, вулиця Хрещатик в Києві (грецьке χρηςω – тут “дорога до молитви”), в Німеччині синонім назви “Лемберг” – назва “Кведлінбург” (дотична кельтського, іранського “ghwedh” – молити, жадати) і т. і. Богиня молитви і моралі – Хриса. І саме тому так грек Євсевій назвав Україну у IV сторіччі нової доби – “Хриса” (Богиня молитви).
Латинізована назва “склавини” передає значення грецької назви “агафірси” і питомо української назви “буковинці”. Назва “склавини” утворена від латині “claua” (булава, жезл), “claviger” (булавоносець). Геракл – “Булавоносець”, як і Провідна зоря Одигітрія – Булавоносна (Бактрія, Буковина, Паланга, Бичиха, Дрогобич, Жердівка, Шестовиця, тощо). Чимало лінгвістів поступали аж надто примітивно, коли викидали у назві “склавени” літеру “c” (k), вважаючи таким чином, що “склавени” то “славени”. Ні!. “Склавени” – буковинці!
Коли ми розглянули назви населення України, які вжив Йордан, то не зайвим буде розглянути його ж назву переяславців (у Геродота – гелонів від “h`ελων” – скликати і відправляти в похід). Йордан назвав населення Переяславської землі “альтціагірами” – переяславцями від композиту слів altus (горі, hoch, вище, περε) та “agieren” – яса: оголошувати, оповіщати, віщати збір. Глава полків називався “Вишата”, або “Вишень”, титул, який передавався іменем “Олег” на основі ірландського “oll” – великий, високий та грецького ”λεγω” – збирати, єднати, укладати. Про це значення імені “Олег” свідчить вислів “Тоді при Олегові Гориславичі…” в “Слові о полку Ігоревім” (“горі-” – вверх).
Історикам нової генерації важливо переглянути профане розуміння чималого числа свідчень батька історії Геродота та інших грецьких і римських істориків. Пора, нарешті, вірно сприйняти вислів Геродота про скіфів-українців: “З богів найбільше моляться (вони) Гестії”. Ім’я “Gestion” – “завідування, управління”. Таке саме значення має ім’я “Україна” – “Ουκραινα”, “Ουκρανια” – утворене на основі грецького дієслова “κραινω”, “κρανω” – бути главою, головувати, царствувати, правити, урядувати. Це значення донині зберігає найвища гора України Говерла (англійською “govern” – керувати, правити, управляти). Чи не найбільше ми, українці, молимось Україні-Матері? Та й те важливо, що назви наших пращурів на грецькій мові (при додаванні відповідних прийменників, чи закінчень у назвах, щоб назви зберігали стиль автохтонних імен і назв), більш патріотичні, аніж тривке до нині вкрай профане тлумачення записаних назв на землях України.
Або ж, погляньмо на назву “Суджа”, утворену від слова “судження” (роздуми і оцінка), яка відсилає нас до вислову автора “Слова о полку Ігоревім” – “а мої то куряни – свідомі кметі”. Раніше означення “свідомий” означало “відомий”, нині – “знаючий”, або “тямущий”. Це значення відповідає старослов’янському слову “оукъ” – знання, наука; “оукий” – свідомий, тямущий, кмітливий у тому ж таки вислові. Так у 1187 році автор “Слова о полку Ігоревім” Ольстин Олексич, онука ігумена Прохора з Києво-Печерського монастиря, демонструє історичну суб’єктність України.
Отож, вітчизняна історія мала бути доглянута і переглянута вітчизняними істориками, а не зайдами. Бо коли Ілон Маск не знає, що С. П. Корольов – українець, що засвідчено документально, то як пояснити всім політикам більш складні речі – що Україна існує вже більш 2500 років!? Ілону Маску можна пояснити, що й два інші генеральні конструктори ракетно-космічної техніки – корінний українець В. М. Челомей і син українця з Чернігівщини, висланого до Східного Сибіру, М. К. Янгель (англійське young /yan/ – юний, прізвище “Юнак”). Отож, вся ракетна техніка – космічна і воєнна – була створена в цих трьох комплексах. Список українців, творців військової техніки в СРСР, можна продовжити (Глушко, Івченко, Люлька та інші). А що вже згадувати постаті з України, які цивілізували Московію на протязі цілих століть, як воїн Родіон Нестерович (на початку XIV сторіччя), як архітектор Іван Зарудний (на початку XVIII сторіччя), композитор Дмитро Бортнянський (на межі XVIII – XIX сторіччя), письменники М. В. Гоголь, А. П. Чехов (на протязі XIX сторіччя) та чимало інших діячів науки і культури!
Відень, Австрія