20 грудня в Національному музеї літератури України відбувся урочистий мистецький захід, присвячений 100-річчю Донецької обласної організації Національної спілки письменників України. Модераторами події були Наталія Ковальська – поетка, членкиня НСПУ, методист вищої категорії Горлівського інституту іноземних мов і Галина Докашенко – історик, професор Горлівського інституту іноземних мов.
На захід завітали відомі українські письменники, науковці, творча молодь, студенти та викладачі Горлівського інституту іноземних мов і всі ті, хто шанує неоціненний внесок Донецької обласної організації НСПУ у розбудову незалежної України і її почесне й поважне місце в українській культурі, зокрема Михайло Сидоржевський, Тетяна Фольварочна, Максим Рильський-молодший, Ліна Кущ, Олексій Сосюра, Микола Сіробаба, Борис Пономаренко, Алла Диба, Олег Максименко, Павло Кущ, В’ячеслав Гук, Наталія Бугир, Ігор Кручик, Раїса Талалай, Сергій Мартинюк, Любов Перевала, Раїса Сеннікова, Світлана Максименко, Валентина Ковалівська, Ольга Потапкіна, Юлія Педенко, Лідія Стрельченко, Ірина Черниченко, Наталія Єсаулова та інші.
Урочисту подію організували: Національний музей літератури України, Національна спілка письменників України, а також Управління культури і туризму Донецької обласної військово-цивільної адміністрації.
Вечір розпочався віршем Наталії Ковальської до 100-річчя донецького літературного слова «Сто років Слову, що в степах Донбасу…». Також поетка підкреслила, що літературний рух Донеччини був і є частиною загальнодержавного культурного простору, а Галина Дорошенко зазначила, що ця зустріч відбувається і завдяки двічі переміщеному, створеному 75 років тому в повоєнному 1949 р. Горлівському інституту іноземних мов Донбаського педагогічного університету та завдяки його викладачам, випускникам і студентам, а ще наголосила, що Донбас – це Україна і щиро подякувала Збройним Силам України за можливість у тяжкі часи воєнного лихоліття проводити такі заходи, що дають можливість зустрічатися в колі однодумців.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На зустрічі виступив голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, який згадав основні віхи створення Донецької письменницької організації, початок якої відбувався в жорстких жорнах сталінських репресій, де українські письменники, усвідомлюючи свою важливу й доленосну для майбутнього України місію, відстоювали український дух та ідентичність, мову, традиції – попри жахливий тиск москви. Також пан Михайло додав, що ми живемо в складний драматичний час, проте Донеччина подарувала Україні потужних письменників, серед яких Володимир Сосюра, Іван Дзюба, Василь Стус, Леонід Талалай та інші, які невичерпною силою свого слова й таланту довели, що це українська земля, яка тепер, ніби незагойна рана, в серцях і душах українців. Голова НСПУ подякував за плідну роботу керівництву Донецької письменницької організації, зокрема Олегові Максименку та Миколі Сіробабі, а також вручив митцям Донеччини Почесні грамоти Національної спілки письменників України за активну творчу діяльність та багаторічне служіння українській культурі.
Заступниця директора з науково-освітньої роботи Національного музею літератури України Раїса Сеннікова зауважила, що це дуже особлива й важлива зустріч, оскільки ми відзначаємо сторіччя найдавнішої письменницької організації, яка була центром духовної культури на Сході України, а також розповіла про ряд експозицій, які влаштовував Музей, аби розгорнути перед тими, хто завітає на гостину, велику й драматичну історію Донецького краю, зокрема докладно розповіла про виставку «Рушникова дорога Донеччини» і передала на пам’ять Донецькій письменницькій організації вишитий рушник від Музею.
Галина Дорошенко звернулася до джерел Донецької письменницької організації, зазначивши: липень 1922 р. – у Бахмуті починає видаватися газета «Всеросійська Кочегарка»; вересень-жовтень 1923 р. – виходить перший випуск журналу «Забой» як щомісячний літературний додаток до газети; осінь 1924 р. – внаслідок гуртування літературних сил донецьких письменників з’являється Спілка пролетарських письменників «Забой», тому саме від неї і пішов відлік історії літературного руху Донеччини. Пані Галина нагадала основні етапи цього складного історичного шляху: «Український ренесанс» 20 рр. минулого століття: епоха пошуків, епоха експериментів, епоха надій, один із найбільш суперечливих періодів радянської історії, який почався з певного пожвавлення, пов’язаного з непом та українізацією, а закінчився оформленням тоталітарної системи. Також Галина Дорошенко зауважила, що першими членами Спілки були: Олексій Селівановський, Борис Горбатов, Михайло Снєжин, Григорій Баглюк, Павло Безпощадний, Микола Олейников, Порфирій Трейдуб, Фелікс Ковалевський, Валентин Харчевников та інші. На шпальтах журналу «Забой» друкували свої твори такі українські поети, як Василь Іванів (Краматорський), Микола Упеник, Кость Герасименко, Дмитро Надіїн, прозаїки Григорій Баглюк, Юрій Западинський, Василь Гайворонський, Фелікс Ковалевський, Володимир Сосюра… Ренесанс змінюється «Розстріляним Відродженням». У нашій історичній пам’яті це період Голодомору, Великого терору, період суворих обмежень та уніфікації культурних, зокрема літературних процесів, період створення у 1934 р. єдиної Спілки радянських письменників та запровадження «соціалістичного реалізму». Із січня 1932 року журнал «Забой» було перейменовано в «Літературний Донбас». Також вона додала, що вірші, написані в період зародження і становлення української поезії, нині звучать і сприймаються зовсім по-іншому. Пані Галина також звернула увагу на горлівчанина, продюсера і митця Алана Бадоєва, який у своєму кліпі прочитав вірш Володимира Сосюри «Так ніхто не кохав…» зовсім по-новому – і цей новий погляд на історію ще раз підкреслює той нерозривний зв’язок між поколіннями українців, який ніколи не знищити.
На заході виступив правнук Володимира Сосюри – Олексій Сосюра, який докладно розповів про поетичний конкурс «Любіть Україну», яким опікується, підкресливши, що попри війну конкурс відбувається і відкриває Україні нові поетичні таланти, а також додав, що дуже важливо, коли так багато молоді бере в ньому участь, бо це – майбутнє України.
Наталія Ковальська додала, знову звернувшись до історії, що 1934 року головний редактор Григорій Баглюк був заарештований за звинуваченням в антирадянській троцькістській діяльності та відправлений до Татарії. Потім його заслали на Воркуту і там в березні 1938-го розстріляли. Заступнику головного редактора Василю Гайворонському вдалося втекти і перебратися за кордон – у США він продовжував успішно займатися літературною творчістю і друкувався в літературних виданнях української діаспори. На початку 40-х років в утвореному ще в 1934 р. Донецькому відділенні Спілки письменників України налічувало сім членів та два кандидати в члени Спілки. Практично всі вони загинули в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Серед них ‒ Герой Радянського Союзу Борис Котов, Юрій Черкаський, Андрій Бронський, Кость Герасименко, Дем’ян Семенов, Дмитро Надіїн.
Галина Докашенко зазначила, що повоєнний період – це період міжнародного визнання Української Радянської Соціалістичної Республіки як засновниці ООН, однак і період боротьби з націоналізмом та космополітизмом, період відновлення країни після тяжких ран Другої світової… Тоді ж було засноване видання альманаху «Літературний Донбас» (1946), потім реорганізація його в альманах «Донбас» (1958), а з 1968 р. – у журнал «Донбас».
Наталія Ковальська додала, що в 1944 році на Донеччину приїхали критик Андрій Клоччя та прозаїк Павло Байдебура. Останній двічі керував Донецькою організацією СПУ (1944-1958 рр., 1965-1968 рр). У рідні міста стали повертатися колишні фронтовики Володимир Труханов, Олександр Чепіжний, Григорій Володін, Петро Чебалін, Микола Гревцов, Віктор Шутов. До когорти фронтовиків приєдналися Єгор Гончаров, Іван Костиря, Іван Мельниченко, Євген Летюк, Анатолій Мартинов, Ніна Крахмальова, Григорій Кривда, Віктор Соколов, Лідія Колесникова, а згодом прийшли в літературу: Анатолій Кравченко, Петро Бондарчук, Олена Лаврентьєва, Геннадій Щуров, Євген Волошко, Іван Білий, Станіслав Жуковський, Галина Гордасевич, Борис Ластовенко, Кость Тесленко та Марія Лісовська та інші.
Галина Докашенко зауважила, що особливе явище в історії України – шістдесятництво: літературно-мистецький, громадсько-політичний, світоглядно-філософський рух опору України, започаткований у 60-х рр. ХХ ст.; Друге українське відродження ХХ ст., регенерація національної еліти, винищеної сталінською машиною у 30-ті роки; духовна революція проти тоталітаризму.
Наталія Ковальська продовжила: «Донеччина подарувала українській літературі низку славетних імен ‒ Олексу Тихого, лауреатів Державної премії СРСР Володимира Сосюру, Сергія Борзенка, Володимира Попова, лауреатів Державної премії України імені Т. Г. Шевченка ‒ Миколу Рибалка, Леоніда Талалая, Івана Дзюбу, Василя Стуса».
Галина Докашенко підхопила думку пані Наталії: «Шістдесятництво стало духовним підґрунтям і доби Незалежності. Сучасний митець отримав те, за що боролися його попередники – абсолютну свободу творчості. Сучасна література – це простір співіснування та взаємодії різних художніх мов, різних поколінь літераторів, що керуються неоднаковими орієнтирами».
Наталія Ковальська продовжила: «У 1990-2000 роках ХХ-го століття з’явилися нові тенденції в письменстві Донецького краю. Це відчулося з приходом в літературу Юрія Доценка, Анатолія Мироненка, Дмитра Радькова, Миколи Хижняка, Геннадія Мороза, Анатолія Овсієнка, Віталія Павловського, Світлани Заготової, Валентини Соболь, Анатолія Загнітка, Еліни Свенцицької. Особливо нам близьке ім’я Анатолія Мироненка, випускника Горлівського інституту іноземних мов. Семеро композиторів із різних куточків світу, серед яких Канада й Австралія, поклали на музику його вірш «Плакуча верба», який вважався своєрідним гімном української діаспори.
На зустрічі виступив голова Донецької обласної організації Спілки письменників України в 2011-2019 рр. Павло Кущ, який розповів про свій літературний шлях, оскільки до Донецька колись приїхав із Запорізької області. Пан Павло підкреслив, що треба розвіювати міф, що нібито на Донеччині переважала російська, бо там були навіть письменники-росіяни, які писали українською. Він торкнувся своєї роботи в організації, теплим словом згадавши поета Анатолія Кравченка, свою співпрацю з поетом і перекладачем Станіславом Жуковським, а також докладно розповів про сучасну трагічну історію Донецької письменницької організації, зазначивши, що ця війна забрала багатьох митців, розкидала по Україні та інших країнах, що на початку 2014 року там на обліку було 52 особи, а сам пан Павло мав виїхати з Донецька за проукраїнську позицію, залишивши там цінні історичні фотографії, архівні документи, раритетні книжки… Також Павло Кущ додав, що в Маріуполі активно працювали й грецькі митці. Так, учасник літоб’єднання «Азов’є» Валерій Кіор переклав перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка (1840 року) новогрецькою мовою. Донецька обласна організація Національної спілки письменників України та Федерація грецьких товариств України висунули це видання на здобуття Премії імені Максима Рильського 2020 року. Валерій Кіор здобув цю високу відзнаку в номінації «За переклад творів українських класиків та сучасних авторів мовами народів світу».
Галина Докашенко додала, що важливою рисою літературного руху Донеччини стала діяльність таких літературних об’єднань міст: Донецьке літературне об’єднання імені Володимира Сосюри; Літературне об’єднання «Забой» ( м. Горлівка); «Чумацький шлях» ( м. Єнакієве); імені Миколи Рибалка ( м. Краматорськ); імені Миколи Анциферова (м. Макіївка); «Муза» (м. Торецьк); «Міуські джерела» (м. Сніжне); ім. В. Н. Сосюри (м. Дебальцеве); «Світанок» (м. Слов’янськ); «Суцвіття» (м. Покровськ); міське об’єднання (м. Мирноград); міське об’єднання (м. Дружківка); об’єднання при газеті «Провінція» (м. Костянтинівка); «Азов’є» (м. Маріуполь). А в наш час з’явилася нова хвиля українських літераторів: Наталія Бугир, Павло Кущ, Богдан Слющинський, Вадим Оліфіренко, Володимир Романько, Микола Сіробаба, Геннадій Грибанов, Петро Гайворонський, Євген Баль, Володимир Глущенко, Наталія Ковальська, Майя Ключова, Олег Максименко, Богдан Кривобок. Саме ця когорта українських письменників Донеччини наразі творила і творить сучасний період в літературі свого краю. З 2019 року і по цей час Донецькою обласною організацією НСПУ керує Микола Сіробаба – одним із головних напрямків організації є збереження найкращих традицій вітчизняної літератури та поповнення її рядів новими молодими талантами.
На заході також виступили: поетка Раїса Талалай, яка щирим і теплим словом загадала пана Леоніда Талалая і прочитала вірш «Дівчина з персиком»; очільник Донецької обласної організації НСПУ Микола Сіробаба, який розповів про свою роботу і подякував за плідну співпрацю літературно-меморіальному музею Максима Рильського, директору музею – Вікторії Колесник та старшому науковому співробітнику Наталії Веселицькій за популяризацію літературного слова Донеччини (тільки в цьому, 2024 році, там проведені презентації Олега Максименка, Майї Ключевої, Наталії Ковальської), а також Бахмутському краєзнавчому музею, Бахмутській бібліотечній мережі та Броварській міській публічній бібліотеці; відповідальний секретар Донецької обласної організації Національної спілки письменників України Олег Максименко, який розповів про свою роботу на зміцнення й укріплення письменницької організації, подякувавши керівництву НСПУ за вагому підтримку у її збереженні й розвитку; секретар Національної спілки журналістів України Ліна Кущ, яка зауважила, що з великою надією дивиться у майбутнє організації, яка зможе об’єднати творчу молодь.
На заході прозвучали вірші Володимира Сосюри, Василя Стуса, Анатолія Кравченка, Станіслава Жуковського, Галини Гордасевич, Леоніда Талалая та інших поетів, а також уривок із «Кобзаря» Тараса Шевченка у перекладі новогрецькою мовою Валерія Кіора, а гарний натхненний музичний супровід грою на фортепіано зробила цьогорічна переможниця конкурсу імені Володимира Сосюри Наталія Єсаулова.
20 грудня, вранці, на Київ була здійснена чергова ракетна атака країни-терористки росії, проте захід з ушанування найдавнішої письменницької організації Сходу України – відбувся. Це ще раз підкреслює, що у цей драматичний і жахливий час українців єднає невичерпна сила українського слова, яке дає сенс і неабияку силу нам усім вистояти й перемогти.
Пресслужба НСПУ
Фото – Пресслужба НСПУ