Станіслав Григорович Бондаре́нко (народився 17 грудня 1954 в селі Лозуватка П’ятихатського району Дніпропетровської області[2]) — український поет, прозаїк, перекладач та журналіст.
Народився в сім’ї вчителів. Батько був в’язнем трьох концтаборів, включаючи Бухенвальд.
Прозовий роман «От я вся — я свято, або Віхолалохів» витримав два видання, ввійшов до короткого спису «Книжки року Бі-Бі-Сі» й також був відзначений на «Коронації слова» (2009).
***************************************
Знаменитому поету-мільйонеру уже 70!!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Так-так, Стас справжній мільйонер, бо його дитячі книжки з 1989 року виструмились=пострибали по всій Україні накладом понад мільйон!
Саме того року його перша книжечка СТРУМОК намацала джерело у видавництві ВЕСЕЛКА…
Той струмок великим струмом
До кімнат іде без шуму,
Щоб могли ми у кімнатах
І читати, й малювати…
Отже, світло і ріка
Починаються з струмка!
Читати????? О, у 3-му томі «Дивосвіт «Веселки» (2005 р.) є така вже давня, моя улюблена скоромовка:
Каже мама, а чи тато:
– Знов гуляти? А читати?..
Взяв я книжку: – А чи та ти,
Щоб тебе усім читати?
Отже, не лише світло і ріка, а й сам Стас Бондаренко починався зі СТРУМКА!
А ще він є Вінгранолюбом, як і я. Написати цілу поему про Миколу Вінграна, та ще й паліндромами, – «ВІНГРАН І НАР ГНІВ» зумів тільки він один! Отож за книжку паліндромів «ЛЕВ I РЕВ – VERY WELL!» («Український пріоритет», 2018) з ілюстраціями Сергія ЯКУТОВИЧА отримав ще й премію Івана Драча.
А оцього вірша ПАМ’ЯТЬ СТЕПУ про дитинство Станіслава Григоровича було би гріхом не вивчити напам’ять. Тому я не став грішити – вивчив таки!!!
ПАМ’ЯТЬ СТЕПУ
У духмяній долоні степу,
десь у заячім холодку –
ще дитинство моє без тебе
просівається на току.
Й ховраха ще не вполювати!
Ще й не впало до голови,
щоб іти тебе воювати –
на столицю твою, «на Ви».
Ще у скрині мундир махновський
дід показує на свята.
Ще незнаний нам Вінграновський
степеніє. Чи вже зліта?
Ще й паски, як печуть, не святять!
Ще ситро в старших класах п’ють.
Ще не знаю, скількох посадять
з-поміж нас і кого уб’ють.
Ще й дорога на П’ятихатки –
десь така, як в Єрусалим.
Ще до слова не маю хватки,
обрис твій ще сховався в дим.
Бабця молить лиш на Покрову,
щоб з дитям розминувся ніж…
Все було! Та спочатку – Слово,
ну, і Степ, мабуть, не пізніш.
(Ст.Бондаренко).
Дякую, друже, за витворене тобою!!!!
Я зумів сказати лиш про 3-4 відсотки написаного тобою!
Будь здоровим, друже мій молодший, струмуй і твори!
БУДЬМО!!!
Олекса Різниченко
Редакція «Української літературної газети» долучається до привітань з нагоди 70-річчя Станіслава Бондаренка.
З роси і води, друже Станіславе!