“Українська літературна газета”, ч. 10 (366), жовтень 2024
О ні! Не самі сльози і зітхання тобі судились!
Вірю в силу духа і в день воскресний
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
твоєго повстання
(Іван Франко)
Після невдалих намагань царя Московії Івана Грозного (1530–1584) загарбати частину Європи (25-річна Лівонська війна 1558–1583) він змінив напрям загарбань. Почав загарбувати все, що лежало на схід від Московії. Його послідовники Петро I великий (1672–1725), Катерина II (1729–1796) продовжували загарбання і дійшли аж до Аляски (частина території північної Америки) і привласнили її, але згодом продали. (Цікавий факт–ансамбль «Любе» із містечка Люберці уже в теперішній час співав: «Америка, поверни нам Аляску взад»). Загарбання наступними царями невпинно продовжувалися уже у всіх напрямках. Врешті утворилася величезна імперія, яка займала 1/6 частину площі суходолу землі. Україна в ярмі цієї імперії перебувала сотні років. Спроби визволення жорстоко придушувались. Стаття нижче висвітлює найбільш гострі заклики до визвольної боротьби українців у творах Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка.
Вся творчість Т. Шевченка пронизана духом збудження уярмлених українців до визвольного руху, до історичної пам’яті та національної гідності. Серцевина його Заповіту: «Як понесе з України у синєє море Кров ворожу… отойді я І лани і гори – Все покину, і полину До самого Бога Молитися … а до того Я не знаю Бога».
Таке звернення до майже всуціль неграмотного народу, отруєного релігійними догмами, є, певне, найсильнішим закидом, навіть небезпечним для його автора. Т. Шевченко цього не побоявся. До речі, цей фрагмент Заповіту у музичному оформленні (в пісні) не виконувався в більшовицьку епоху. Вважалося, що ворогом був царизм, який скинули в небуття. Це було оманою українства. Нині істина виразно проявилася. Історичним ворогом українства є москвинський імперіалізм у будь-якій формі. А тому Заповіт маємо виконувати і в пісні і в визвольній боротьбі!
В рік смерті Пророка Т. Шевченка Івану Франку було 5 років від народження.
У 1878 році цей молодий будитель української нації, продовжуючи справу Т. Шевченка, опублікував геніальний твір-програму визволення України–«Каменярі». Думається, такої сили одержимості, яка відтворена в «Каменярах», у світовій літературі та в практиці визвольної боротьбі за всі історичні часи не зустрінемо. Отож, вчитаймося і вдумаймося! Автор використав засіб метафоризації. Та через метафори явно прочитується історична дійсність.
* * *
Іван ФРАНКО
КАМЕНЯРІ
Я бачив дивний сон.
Немов передо мною
Безмiрна, та пуста, i дика площина
В цих рядках йдеться про загарбані московською імперією простори Євразії (від кордонів з Європою аж до Аляски в Пінічній Америці.
I я, прикований ланцем залiзним, стою
Пiд височенною гранiтною скалою,
А далi тисячi таких самих, як я.
Йдеться в цих рядках про синоніми: височенна гранітна скала–це москвинська імперія, в якій в кайданах закований поневолений люд, котрий мешкає на цій дикій площині.
У кожного чоло життя i жаль порили,
I в оцi кожного горить любовi жар,
I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили,
I плечi кожного додолу ся схилили,
Бо давить всiх один страшний якийсь тягар.
Відчуваємо тут болісне співчуття загарбаним і пригнобленим.
У кожного в руках тяжкий залiзний молот,
I голос сильний нам згори, як грiм, гримить:
«Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод
Не спинить вас!
Зносiть i труд, i спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить».
Суворе призначення: йдеться про совість, про прагнення поневолених визволитися з лабет злочинної імперії.
I всi ми, як один, пiдняли вгору руки,
I тисяч молотiв о камiнь загуло,
I в тисячнi боки розприскалися штуки
Та вiдривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам’яне чоло.
Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,
Так нашi молоти гримiли раз у раз;
I п’ядь за п’ядею ми мiсця здобували;
Хоч не одного там калiчили тi скали,
Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.
Йдеться тут у двох строфах про зусилля та жертовність визвольної боротьби.
I кожний з нас те знав, що слави нам не буде,
Нi пам’ятi в людей за сей кривавий труд,
Що аж тодi пiдуть по сiй дорозi люди,
Як ми проб’єм її та вирiвняєм всюди,
Як нашi костi тут пiд нею зогниють.
Йдеться тут про відданість, жертовність в ім’я світлого майбутнього наступних поколінь.
Використаний автором перехід далі по тексту від жорсткого до жорстокого стилю викладки реальності–тяжкий. Але цей перехід зробив автор–геній. Судіть самі.
Та слави людської зовсiм ми не бажали,
Бо не герої ми i не богатирi.
Нi, ми невольники, хоч добровiльно взяли
На себе пута. Ми рабами волi стали:
На шляху поступу ми лиш каменярi.
I всi ми вiрили, що своїми руками
Розiб’ємо скалу, роздробимо гранiт,
Що кров’ю власною i власними кiстками
Твердий змуруємо гостинець i за нами
Прийде нове життя, добро нове у свiт.
I знали ми, що там далеко десь у свiтi,
Який ми кинули для працi, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жiнки i дiти,
Що други й недруги, гнiвнiї та сердитi,
I нас, i намiр наш, i дiло те кленуть.
Цю трійку строф замикають два рядки про хохлів–одвічне гальмо поступу до свободи, до національної гідності! Повторимо їх: Що други й недруги, гнівнії та сердиті, І нас, і намір наш, і діло те кленуть. Геніальний Іван Франко у свої 22 роки, півтора століття тому, вказав на трагічний стан нашої нації–відсутність єдності! Донині співаємо: Боже, нам єдність подай. Ганьба!
Ми знали се, i в нас не раз душа болiла,
I серце рвалося, i груди жаль стискав;
Та сльози, анi жаль, нi бiль пекучий тiла,
Анi прокляття нас не вiдтягли вiд дiла,
I молота нiхто iз рук не випускав.
Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi
Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай проклятi ми i свiтом позабутi!
Ми ломимо скалу, рiвняєм правдi путi,
I щастя всiх прийде по наших аж кiстках.
Тут висловлено незгасиме натхнення автора та віра в те, що «скала–московська імперія» впаде і парадигма епохи національних держав на Землі стане реальністю.
Ю. Автономов
01.07.2024
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.