“Українська літературна газета”, ч. 10 (366), жовтень 2024
Днями прочитав новину про те, що музичний проєкт МУР розкритикували у Мережі через продаж мерчу за «символічними» цінами.
На платівку Ти [Романтика], присвячену митцям Розстріляного відродження, поставили ціну з роком Голодомору — 1933. Тобто ціна цієї платівки – 1933 гривні. До цього проєкт продавав світшоти, розстріляні зі зброї, а також каву із цитатами письменників Розстріляного відродження. Користувачі соціальних мереж розкритикували проєкт, назвавши такі дії «перетворенням геноциду на маркетинг». Виробник кави вже прибрав продукцію з продажу.
У березні нинішнього року, коли «проєкт» Ти [Романтика] з’явився, викликавши у численних фейсбучних роззявляк оргазм, я написав статтю, розмістивши її на своїй сторінці.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Думаю, цю статтю варто надрукувати й у газеті.
М.С.
Як повідомляється, 29 лютого український проєкт МУР випустив альбом-мюзикл про поетів Розстріляного відродження і мешканців Будинку «Слово» під назвою «Ти [Романтика]». Цей альбом, як зазначається, «музиканти записували в співпраці з Сергієм Жаданом, Хейтспічем, Євгенієм Яновичем, гуртом NAZVA, Оленою Кравець, Сергієм Мартинюком та іншими митцями».
Зважаючи на чималий резонанс у соцмережах довкола цього «мистецького проєкту», знайшов сорок хвилин часу для його перегляду.
Після чого запитав себе: це пародія на що?..
На 95-й квартал (участь у «проєкті» Єлєни Кравєц не могла пройти безслідно), на мюзикл Hamilton (версія деяких «знавців музики») чи – на творчість поетів Розстріляного Відродження?
Не знаю. Але те, що побачив і почув – кошмар і жах. Кадри старої кінохроніки – єдине, що в цьому «шедеврі» сприймається як справжнє.
І мені дивно, що під цим диким творінням «підписався» Сергій Жадан.
Отож, дозвольте кілька слів без протоколу.
Насамперед – про силу-силенну граматичних помилок і русизмів. Таке враження, що автори цієї «реп-опери» вирішили тупо зекономити на коректорах.
Приклади? Будь ласка.
«Весь стояв-дрижжав і блідний»…
«І встромили свої очі
На худого юнака»…
«Там виходив Воронний і читав свої сонети
А Коцюбинський позіхав, дочуваючи куплети»…
«Натовп розійшовся, як у повновідь ріка»…
«Він закінчив свої вірші,
друзі гордо обнялись.
– То шо наш Павлусь поет –
ми завжди у том клялись!
Потім сіли разом в залі,
юнаки чотири спиті
Два служивших тій системі»…
«І вітальня Коцюбинського
Розплавилась у мить»…
«І Елан Блакитний
Завжди не похитний»…
«Дощ… заповнює всі полості»…
А ще «мізасцени», «вірш як приговор», «давно минувших вижжених років», купа дієслівних школярських рим і замєчатєльна рима «лишній – Всевишній», тичининський зойк «як у цій ціпочці з’явився саме я?», або ж «як ховали Уолта Уїтмена, а мене якраз рожали» (чи ржали?)… І нарешті «Київ взято білими…» як гнила відрижка совєцького агітпропу…
Можу продовжувати ще довго, але не буду. Самі перевірте. Як там писав наш мер-златоуст: «Хто не чув, той побачить!».
Одне з двох: чи освіта творців цього дива обмежилась трьома класами й коридором, а чи вони почали тужитися, аби вивчити українську, вже після 24 лютого.
Ага, щоб далі не забув. Про обсценну лексику, бо нині це святе у постмодерних. Без матюччя – ну ніяк. Але тут цього добра чомусь «до обідного» мало.
Загалом же – я так і не вкурив, про що це кіно і яка його, як той казав, тема й ідея.
Може, довести молодому й зеленому поколінню, що Тичина – «зрадник»? (Про це в мюзиклі чомусь багато жується-співається). Але навіщо? Кого зрадив Тичина, і чому в нього «руки в крові»? І що ви, пігмеї, можете знати про драму генія зі зламаним хребтом?.. Чи по-дурному постібатись над ім’ям Семенка («хайль», акцентоване нашими митцями з «Михайль Семенко» — дуже прикольно, правда ж? Але так жартувати, тим більше зараз, можуть хіба що мудаки). А може, покреативити над перестарілим Бу-Ба-Бу? Відеоряд і «реп-словоспів» як, певно, пародія на цей «літературний гурт минулого століття» (багаторазове «ібобо, ібобо, я поезію їбо» чи як там) з танцюючими скелетами — це, певно, кульмінація цього витвору. Вершина абсурду і несмаку. Кажучи словами одного чужинського ворожого пісатєля, просто апофіґєй.
…Нема тут ніякого «глибокого» художнього задуму. Розстріляного Відродження в цьому витворі – ніц нема. І нема жодної спроби мистецького прочитання того драматичного часу в контексті нашої жорстокої сучасності.
Є дешеві понти, бажання повипендрюватися, свербіж банального хайпу. Зауважте: за рахунок класики. За рахунок геніїв, чиїх навіть стертих підошов не варті творці цього «шедевру».
Не знаю як кому, а мені ця реп-опера смердить совком і недолуго перефарбованими під синьо-жовте комсюками.
У мене, відсталого від постмодерну, склалося враження, що її творили гімнописці графоманії, які таким чином вирішили довести до абсурду мистецтво персоналізації цієї старої і беззубої, але на диво живучої літературної дами.
Бо халтура феєрична!
Якийсь лютий треш. Самохизування безграмотністю і примітивністю. Домінуюча графоманія, яка лізе з усіх щілин. Торжество крикунів. Якесь несусвітнє школярство. Іспанський сором – і за наших класиків, і за наших «сучасників», одні з яких зліпили докупи це диво «авангардного мистецтва», а інші (в коментах) це графоманське місиво возносять до небес як щось геніальне…
Насправді це знущання над класикою, намагання опустити великих до свого пігмейського рівня. Це з розряду «квантового стрибка Шевченка» і тому подібного маразму…
На жаль, вже такий у нас літературний «канон» нині склався, панове.
І їх зараз не зупинити. Вони скрізь – у соцмережах, у силосних ямах макулатурних книжечок… Вони колекціонують літературні премії і агресивно штурмують поодинокі вцілілі літературні видання й дивуються: чому ж їх не друкують? Вони обурюються і вимагають пояснень від редакторів. Найбільш нахабні з них вимагають гонорарів за свою словесну дизентерію… І плодяться, плодяться – з новачків одразу в графомани…
Втім, безжальний час все розставить по своїх місцях. І «шедевр» «Ти [Романтика]», як і йому подібні, буде забутий. Повністю.
А Тичина, якого ви записали в «зрадники» – в літературі назавжди, малята.
5 березня 2024
Михайло Сидоржевський
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.