“Українська літературна газета”, ч. 9 (365), вересень 2024
На диво вдала ілюстрація до матеріалу – фото сторінки книги з автографом, яку Олекса Синиченко подарував рівно за чотири місяці до смерті… Книга має назву «І це – людина?» Подарував тому, хто тепер продає і цю книгу, і сотні книг та інших речей, отриманих у спадщину…
Це дуже дражлива тема… Тема майна, за десятиліття накопиченого поколінням людей, які застали тяжкі часи, виживали на невелику зарплатню, раділи навіть побутовим дрібницям у часи тотального дефіциту. На щастя, молодше покоління, звичне до доступності матеріальних благ, не має пієтету до «мотлоху» та легко його позбавляється… Наче це й добре… Та до мотлоху потрапляє усе і зникає пам’ять про людей, події, емоції… Але якщо не викидають, а продають та ще й за дуже грубі гроші, то не такий вже й мотлох книги, листівки, буклети, прикраси, окуляри, торбинки, паски, годинники, шкатулки, вази, праски, сокири, рушники, ножі, ручки, гаманці, м’ясорубки, значки, сувенірні медалі, заварник для чаю, гаманці, ліхтарі і навіть шматок совєцкого господарського мила…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Звісно, найбільше хвилюють книги. У бібліотеці Синиченка дуже багато було з дарчими написами від авторів та перекладачів – більше сотні імен, багато з цих людей – знакові постаті української літератури та перекладацької справи. Таким книгам місце у музеях, колекціях бібліотек, архівах, але в установ немає коштів на такі покупки.
У суспільстві досі табуйована тема підготовки до відходу у засвіти. Хоча всі туди прямують. Мабуть, кожен чи з власного досвіду, чи з досвіду друзів-колег-приятелів знає про таке, коли отримання спадщини перетворювалося на тортури, бо розумні люди, маючи значні досягнення у своїй сфері діяльності, не подбали про оформлення документів, нащадки не наполягали, друзі соромилися запитувати. Коли це відбувається у звичайних родинах – врешті-решт якось залагоджується з більшими чи меншими втратами. А коли йдеться про видатніших, їхні надбання, то тут – як поведуться родичі… Але ж є випадки і вони варті наслідування, коли діячі самі опрацьовують свої архіви та бібліотеки, передають їх на зберігання до обраних установ, роблять свою багаторічну працю суспільним надбанням. У випадку з Олексою Синиченком прислужився батоно Сосо Чочіа, який ще кілька років тому умовив передати в архів частину документів, спонукав пана Олексу систематизувати та упакувати ще кілька ящиків з цінними раритетами, та, на жаль, усього не встигли, а передача уже підготовленого зависла… Неясно, що з картками до словників, над якими все життя працював пан Олекса, та з численними листами до нього від сотень адресатів, серед яких – видатні особи… Людина все життя мала широке коло спілкування – колеги, друзі, учні… А врешті…
На продаж виставили книгу, подаровану перекладачем близькому родичу за кілька місяців до смерті… На продаж виставили книгу, подаровану Олексою своїй Галині ще до одруження…
Можна багато говорити про взаємини у кожній родині, невидимі для інших, можна мовчати, коли бачиш, що очікує інших у схожій ситуації, можна, як завжди, виправдатися складними часами та дивним стереотипом про невтручання у чуже життя, який найчастіше обертається відсутністю допомоги для тих, хто її реально потребує…
Та, якавлізланевсвоїсправи
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.